1. Педагогіка як наука. Основні категорії педагогіки




Назва1. Педагогіка як наука. Основні категорії педагогіки
Сторінка1/8
Дата конвертації20.06.2013
Розмір0.87 Mb.
ТипДокументы
skaz.com.ua > Географія > Документы
  1   2   3   4   5   6   7   8
1. Педагогіка як наука. Основні категорії педагогіки.

Сучасна педагогіка - це наука про виховання людини. Під поняттям «виховання» в даному випадку розуміємо освіту, навчання та розвиток, тобто вживаємо його в найбільш ши­рокому значенні.

Термін «педагогіка» отримав свою назву від грецьких слів paidos - дитина і ago - вести. У дослівному перекладі paidagogos означає «проводир дітей». Педагогом у Стародав­ній Греції називали раба, який брав за руку дитину свого гос­подаря і супроводжував її до школи. Поступово слово «педа­гогіка» стало вживатися більш загально: для визначення мис­тецтва вести дитину протягом життя, тобто виховувати, на­вчати, давати освіту. Так педагогіка стала наукою про вихо­вання і навчання дітей.

Педагогіка – це сукупність теоретичних і прикладних наук, що вивчають процеси виховання, навчання і розвитку особистості.

Педагогіка с наукою, бо нона має:

-чітко визначений, відокремлений і зафіксований власний предмет;

-для його вивчення застосовуються об'єктивні методи дослідження;

-зафіксовані об’єктивні зв'язки (закони і закономірнос­ті) між факторами, процесами, що складають предмет ви­вчення;

-встановлені закони й закономірності дозволяють пе­редбачати (прогнозувати) майбутній розвиток досліджуваних процесів.

Педагогіка в своєму розвитку пройшла три етапи:

1). Народна педагогіка – це галузь педагогічних знань і досвіду народу, що виявляється в його поглядах на мету, завдання, засоби і методи навчання та виховання.

2). Духовна педагогіка – це галузь – це галузь педагогічних знань і досвіду з виховання і навчання особистості засобами релігії.

3). Світська педагогіка

Основні категорії педагогіки:

- Виховання – спільна діяльність вихователя і вихованців, впрямована на розвиток свідомості, духовнихцінностей, формування досвіду його поведінки і діяльності; становлення особистості як субєкта життетворчості.

- Навчання – взаємозвязок діяльності вчителя ( викладання) і учня ( учіння), спрямованих на засвоєння усіх компонентів змісту освіти.

- Освіта – цілеспрямована діяльність суспільства, яка допомагає людині засвоїти соціальний досвід, увійти в систему існуючих соціальних звязків, зберігаючи і розвиваючи свою неповторну індивідуальність.
^ 2. Предмет і завдання педагогіки.

Об'єктом педагогіки є та частина об'єктивного світу, ті його явища, які обумовлюють розвиток людського індивіда в процесі цілеспрямованої діяльності сус­пільства. Ці явища отримали назву "освіта".

Предмет науки - це те, що кожна наука вивчає в об'єкті. Так, якщо предметом вікової психології у виховному процесі є закономірності і механізми психічного розвитку людини і особистісного формування від народження до старості, пред­метом педагогічної психології - механізми і закономірності засвоєння людиною соціокультурного досвіду, то предметом педагогіки є процес спрямованого особистісного розвитку людини в умовах її навчання, виховання, освіти.

Загаль­ним завданням педагогіки є вияв, вивчення й обґрунтування закономірностей виховання та розвитку людської особистос­ті, розробка на цій основі теорії і технології виховання як спеціально організованого педагогічного процесу.

Педагогіка як наука розробляє теорію і технологію орга­нізації педагогічного процесу, шляхи удосконалення діяльно­сті педагога (педагогічну діяльність) і різних видів діяльності учнів, а також стратегію і способи їх взаємодії.

^ Теоретична функція педагогіки здійснюється на трьох рів­нях: описовому - вивчення передового і новаторського педа­гогічного досвіду; діагностичному виявлення стану педа­гогічних явищ (наприклад, успішності, вихованості учнів), встановлення умов і причин, які їх обумовлюють; прогнос­тичному - експериментальні дослідження педагогічної дійс­ності і побудова на їхній основі моделей перетворення цієї дійсності.

На прогностичному рівні теоретичної функції педагогіки розкривається суть педагогічних явищ, визначаються їх гли­бинні причини, науково обґрунтовуються гіпотези. На цьому рівні створюються теорії навчання і виховання, моделі педа­гогічних систем, що випереджають освітню практику.

^ Технологічна функція педагогіки як науки також реалізу­ється на трьох рівнях: проективному, що пов'язаний з роз­робкою відповідних методичних матеріалів (навчальних пла­нів, програм, підручників, навчальних посібників, педагогіч­них рекомендацій) на базі теоретичної концепції, у якій ви­значається план педагогічної діяльності; перетворювально­му, що спрямований на впровадження досягнень педагогічної науки в навчально-виховну практику з метою її удосконален­ня; оцінному і коректувальному, що передбачає оцінку впливу результатів наукових досліджень на педагогічну практику і наступну корекцію взаємодії наукової теорії та практики навчання і виховання.

Теоретична і технологічна функція педагогіки реалізують­ся в органічній єдності.
^ 3. Педагогічни наука і педагогічна практика.

Терміном «педагогіка» позначають дві сфери людської ді­яльності, спрямовані на виховання людини: педагогічну нау­ку і педагогічну практику. Об'єктом педагогічної практики є реальна взаємодія учасників педагогічного процесу, а пред­метом - способи взаємодії, зумовлені його цілями, завдан­нями та змістом.

Педагогічна практика, спираючись на педагогічну теорію, наповнює її абстрактні істини живим змістом. З цієї точки зору практичну виховну діяльність розглядають як мистецт­во.

Пройшовши довгий шлях розвитку, педагогіка перетвори­лася сьогодні в розгалужену систему педагогічних наук.

^ Загальна педагогіка - базова наукова дисципліна, яка ви­вчає основні закономірності процесу спрямованого особисті­сного розвитку, розробляє загальні основи педагогічного процесу у навчальних закладах усіх типів. Вона складається з чотирьох розділів: загальні засади педагогіки, теорія навчан­ня (дидактика), теорія виховання, теорія управління навчаль­ним закладом.

Щодо поділу педагогічних наук за галузями, то їх нарахо­вується близько двадцяти. Це самостійні науки, що мають свій предмет, методи дослідження, понятійно-категорійний

апарат. Вони спираються певною мірою на структуру та принципи загальної педагогіки і є «дочірними» науками. Та­кою є:

вікова педагогіка - дошкільна, шкільна педагогіка, педа­гогіка дорослих, що вивчає вікові аспекти навчання і вихо­вання, які визначають специфіку навчально-виховної роботи з певними віковими групами. Вікова педагогіка охоплює всю систему загальної середньої освіти: різні типи загальноосвіт­ніх шкіл, професійно-технічні училища, середні спеціальні навчальні заклади, вечірні (змінні, заочні) школи;

корекційна педагогіка — спеціальна наука, що досліджує навчання і виховання дітей з певними вадами: сурдопедагогі­ка (навчання і виховання глухонімих, глухих та туговухих дітей), тифлопедагогіка (навчання і виховання сліпих та слабкозорих дітей), олігофренопедагогіка (навчання і вихо­вання розумово відсталих дітей), логопедія (навчання і вихо­вання дітей з порушенням мовлення), виправно-трудова пе­дагогіка (перевиховання неповнолітніх і дорослих злочинців);

окремі методики - предметні дидактики, які досліджують специфіку застосування загальних закономірностей навчання до викладання окремих навчальних предметів у закладах освіти всіх типів;

історія педагогіки і освіти - наука, що вивчає розвиток педагогічних ідей і освітньої практики видатними вітчизня­ними і зарубіжними педагогами в різні історичні епохи;

галузева педагогіка (вищої школи, військова, медична, ін­женерна, спортивна, виробнича і под.) - вивчає галузеві аспе­кти освіти, які визначають специфіку навчально-виховного процесу в тих чи інших умовах, розкриває його закономірно­сті;

порівняльна педагогіка - наука про порівняння систем на­родної освіти в різних країнах (порівняно з вітчизняною);

соціальна педагогіка - наука, яка вивчає вплив на педаго­гічний процес конкретних соціальних інститутів: сім'ї, шко­ли, підліткового чи молодіжного об'єднання, закладів куль­тури, спорту тощо; розглядає особистість як фокус системи соціально-педагогічного впливу, як об'єкт і суб'єкт соціаль­них відносин.


^ 4. Зв'язок педагогіки з іншими науками.

Велике значення для розвитку педагогіки мають її зв'язки з іншими науками: філософією, психологією, фізіологією лю­дини, генетикою, етнографією, математикою та ін. Зміцнюю­чи і удосконалюючи ці зв'язки, педагогіка запозичує й інтер­претує відповідно до предмета свого дослідження ідеї інших наук, які допомагають глибше проникнути в суть виховання і розробляти його теоретичні основи.

Зв'язок педагогіки з філософією є найбільш тривалим і продуктивним. Філософські ідеї продукували педагогічні концепції і теорії, визначали перспективу педагогічного по­шуку і слугували її методологічною основою.

Методологічна функція філософії стосовно педагогіки є сьогодні загальновизнаною. Це зумовлено самою суттю філо­софського знання. За своєю природою воно є світоглядним і таким, що відповідає завданням осмислення місця людини в світі, які тривалий час вирішує людство. Від системи філо­софських поглядів (екзистенціальних, прагматичних, неопо­зитивістських, матеріалістичних та інших), яких дотриму­ються дослідники педагогіки, залежить напрям педагогічного пошуку, визначення суті, цілей і технологій освітнього про­цесу.

На основі знань з анатомії та фізіології про будову і жит­тєдіяльність людського організму як єдиного цілого, про морфологічні і функціональні закономірності й особливості вікового розвитку нервової, кістково-м'язової, ендокринної, серцево-судинної, дихальної та інших систем організму, де­яких органів тіла, тканин і клітин, педагогіка розробляє умо­ви раціональгої організації педагогічного процесу, правиль­ного режиму навчання, виховання, освіти, зміст і методи фі­зичного, трудового виховання та ін. Вчення Т.П. Павлова про вищу нервову діяльність озброює педагогіку розумінням фі­зіологічних механізмів засвоєння знань, формування умінь, павичок, звичок, допомагає науково обґрунтувати умови і способи навчально-виховної діяльності.

На основі знань з генетики про залежність спадковості ди­тини від її генотипу, досить складну природу генетичної му­тації, функціонально-спрямовану дію генів і хромосом, висо­ку пластичність дитячого організму педагогіка критично пе­реоцінює чимало сталих положень про закономірності люд­ського розвитку, намагається обґрунтувати оптимальні умови для всебічного розвитку кожної дитини, формування її осо­бистості.

Особливе значення для педагогіки має її зв'язок з психоло­гією. Спираючись на знання закономірностей і механізмів психічного розвитку людини, її особистісного формування, психологічних зв'язків і залежностей, характерних для педа­гогічного процесу, педагогіка обґрунтовує ефективні шляхи і способи, які призводять до бажаних змін у внутрішньому сві­ті й поведінці людини. Кожний розділ педагогіки знаходить опору у відповідному розділі психології: дидактика, напри­клад, опирається на теорію пізнавальних процесів і розумово­го розвитку; теорія виховання базується на психології особи­стості, теорія управління навчальним закладом - на психоло­гії управління. Інтеграція наук призвела до виникнення сумі­жних галузей - педагогічної психології і психопедагогіки.

Для всебічного наукового обґрунтування педагогічного процесу педагогіка використовує здобутки історії і літерату­ри, географії й антропології, медицини та екології, економіки й археології, кібернетики, математики та інших наук.
^ 5. Поняття методології. Принципи педагогічних досліджень.

Методологія (від гр. methodos - шлях до чогось спосіб пізнання, дослідження і logos - вчення)- наукове знання про шляхи, способи, методи наукового пізнання, дослідження.

^ Методологія педагогіки - це сукупність теоретичних положень про педагогічне пізнання і перетворення дійсності. Сьогодні ці теоретичні положення відображають гуманістично орієнтовану філософію освіти, стрижневис поняттям якої є гуманізм.

Поняття "гуманізм" (лат. humanus - людяний) має декілька значень: назва епохи Відродження і різних культурних рухів, ідейних течій, напрямів суспільної думки; позначення
моральних якостей людини – людяності, доброти, поваги; вираження особливого ставлення до людини як найвищої цінності життя; назва практичної діяльності, спрямованої на
досягнення загальнолюдських ідеалів та інші.

Як філософська система гуманізм є системою поглядів, яка визнає цінність людини як особистості, її право на свободу, щастя, розвиток і прояв своїх здібностей, вважає благо людини критерієм оцінки діяльності соціальних інститутів, а принцип рівності, справедливості, людяності бажаною нормою відносин між людьми.

Сучасна загальнонаукова методологія представлена сис­темним підходом, суть якого полягає в тому, що відносно самостійні компоненти розглядаються не ізольовано, а у вза­ємозв'язках, у системі з іншими. Системний підхід дозволяє виявити інтегративні (лат. integratio - поновлення, об'єднання в ціле будь-яких частин, елементів) системні властивості і якісні характеристики, які відсутні в окремих елементах, що складають систему.

За системного підходу педагогічна система розглядається як сукупність таких взаємопов'язаних компонентів: мета освіти, суб'єкти педагогічного процесу (педагог і учні), зміст освіти, форми і методи педагогічного процесу, засоби на­вчання і виховання (матеріальна база). Детальніше ці складо­ві педагогічного процесу розглядатимуться пізніше.

Конкретно-наукова методологія кожної науки і відповідно практики, що обслуговується нею, розкривається за допомо­гою специфічних підходів чи принципів. У сучасній педаго­гіці такими підходами є: особистісний, діяльнісний, діалогіч­ний, культурологічний, національний, антропологічний.

^ Особистісний підхід полягає в тому, що при конструюван­ні і реалізації педагогічного процесу орієнтуються на осо­бистість як мету, суб'єкт, результат і головний критерій його ефективності. Цей підхід наполегливо вимагає визнання уні­кальності особистості, її інтелектуальної і моральної свобо­ди, права на повагу; передбачає створення у навчанні і вихо­ванні відповідних умов для природного процесу саморозвит­ку задатків і творчого потенціалу особистості.

^ Діяльніший підхід ґрунтується на визнанні діяльності ос­новою, засобом і вирішальною умовою розвитку особистості. Цей факт обумовлює необхідність реалізації в педагогічному дослідженні і практиці діяльнісного підходу, що тісно пов'язаний із особистісним.

Діяльнісний підхід вимагає спеціальних зусиль, спрямова­них на відбір і організацію діяльності учня, на активізацію і переведення його в позицію суб'єкта пізнання, праці та спіл­кування, що, в свою чергу, передбачає вироблення умінь обирати ціль, планувати діяльність, організовувати, викону­вати, регулювати, контролювати її, аналізувати і оцінювати її результати.

^ Діалогічний підхід передбачає перетворення позиції педа­гога і позиції учня в особистісно-рівноправні. Таке перетво­рення пов'язане із зміною ролей і функцій учасників педаго­гічного процесу. Педагог не вчить, не виховує, а активізує. стимулює намагання, формує мотиви учня до саморозвитку, вивчає його активність, створює умови для саморуху. При цьому дотримується необхідна послідовність, динаміка: від максимальної допомоги педагога учням у вирішенні навчаль­них завдань на початковій стадії освіти через поступову ак­тивізацію учнів до повної саморегуляції у навчанні і появи партнерських стосунків між ними.

^ Культурологічний підхід як конкретно-наукова методоло­гія пізнання і перетворення педагогічної реальності, зумовле­ний об'єктивним зв'язком людини з культурою як системою вартостей. Людина містить у собі частину культури. Вона не тільки розвивається на основі засвоєної нею культури, а й поповнює її новими елементами культури. У зв'язку з цим засвоєння культури є розвитком самої людини і становлен­ням її як творчої особистості.

Національний підхід виходить з того, що національна ос­нова виховання є важливою умовою соціалізації учнів, засво­єння ними основ національної і загальнолюдської культури. Навчання рідною мовою, вивчення культурно-історичного розвитку свого народу, його традицій, звичаїв, міфології, фо­льклору, мистецтва, морально-естетичних цінностей і под. -

важлива умова реалізації національного підходу до проекту­вання і організації педагогічного процесу.

^ Антропологічний підхід уперше розробив і обґрунтував К. Д. Ушинський. У його розумінні антропологічний підхід означав системне використання даних усіх наук про людину і врахування їх при побудові і здійсненні педагогічного проце­су. До антропологічних наук К. Д. Ушинський відніс: анато­мію, фізіологію і патологію людини, психологію, логіку, фі­лософію, географію, статистику, політичну економію і істо­рію у широкому розумінні (історію релігії, цивілізації, філо­софських систем, літератури, мистецтв і виховання). Його положення "якщо педагогіка хоче виховати людину у всіх відношеннях, то вона повинна передусім пізнати її теж у всіх відношеннях" залишається актуальним для сучасної педагогі­ки.

Виділені методологічні принципи (підходи) педагогіки дають змогу визначати її нагальні проблеми і стратегію їх вирішення; встановлювати ієрархію (порядок значимості) цих проблем; отримувати об'єктивні знання, відходити від педа­гогічних стереотипів, що панували раніше.
  1   2   3   4   5   6   7   8

Схожі:

1. Педагогіка як наука. Основні категорії педагогіки iconПедагогіка як наука, її становлення І розвиток. Предмет І завдання...

1. Педагогіка як наука. Основні категорії педагогіки icon1. Педагогіка як наука, її основні категорії
Педагогіка — наука, що вивчає процеси виховання, навчання І розвитку особистості. Назва її походить від грецьких слів «paidos» —...
1. Педагогіка як наука. Основні категорії педагогіки iconПерелік питань до курсового іспиту для магістрантів
Педагогіка вищої школи як наука. Її об'єкт, предмет, мета І завдання та основні категорії. Зв'язок педагогіки вищої школи з іншими...
1. Педагогіка як наука. Основні категорії педагогіки icon1. Загальні засади дошкільної педагогіки Дошкільна педагогіка, як...
Загальними засадами дошкільної педагогіки є її предмет, особливості та організація педагогічного дослідження в галузі дошкільної...
1. Педагогіка як наука. Основні категорії педагогіки icon№1 Предмет та основні категорії педагогіки
Галузь педагогіки, що функціонує як сукупність підходів, спрямованих на успішну підготовку дітей до статево- ролевої поведінки в...
1. Педагогіка як наука. Основні категорії педагогіки iconІ курс к п. н. Белозьорова Н. О. Теорія виховання питання до іспиту...
Основні категорії педагогіки: виховання, освіта, навчання, розвиток, формування, їх взаємозв’язок
1. Педагогіка як наука. Основні категорії педагогіки iconГалузинський В. М., Євтух М. Б. Педагогіка: теорія та історія: Навч посібник
Педагогіка. Частина 1: Загальні основи педагогіки. Теорія навчання (дидактика) /за ред. В. Л. Омеляненко, С. Г. Мельничука, С. В....
1. Педагогіка як наука. Основні категорії педагогіки iconПлан курс «Педагогіка вищої школи» та його значення у підготовці...
Тема Педагогіка вищої школи як галузева наука та навчальний предмет. Вища школа як педагогічна система
1. Педагогіка як наука. Основні категорії педагогіки iconШпаргалка класна шпора, в яку вміщена майже вся педагогіка починаючи...
Педагогіка — наука, що вивчає процеси виховання, навчання І роз­витку особистості
1. Педагогіка як наука. Основні категорії педагогіки iconТема Політика як суспільне явище. Політологія як наука
Об’єкт та предмет дослідження політології. Основні категорії, функції та методи дослідження
Додайте кнопку на своєму сайті:
Школьные материалы


База даних захищена авторським правом © 2015
звернутися до адміністрації
skaz.com.ua
Головна сторінка