План. Початки людського життя. Кочові племена на територыъ України




НазваПлан. Початки людського життя. Кочові племена на територыъ України
Сторінка7/11
Дата конвертації09.12.2013
Розмір1.36 Mb.
ТипДокументы
skaz.com.ua > Географія > Документы
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   11
Тема: Україна в Першій світовій війні (1914–1918 рр.)

План.

  1. Початок Першої світової війни. Бойові дії на території України.

  2. Українські політичні партії та організації в роки Першої світової війни.


1. Початок Першої світової війни. Бойові дії на території України.

Напередодні Першої світової війни український народ не мав власної державності і територіальної цілісності. Україна входила до складу двох сусідніх імперій — Російської та Австро-Угорської, тому Україна стала об’єктом територіальних домагань з боку воюючих сторін — Троїстого Союзу (1882 р., Німеччина, Австро-Угорщина, Італія) і Антанти (1907 р., Англія, Франція, Росія):

• Австро-Угорщина прагнула захопити Волинь і Поділля;

• Німеччина — Придніпров’я, Донбас, Крим;

• Росія — Східну Галичину, Північну Буковину, Закарпаття.

Крім того, Австро-Угорська і Російська імперії прагнули використати війну для придушення національно-визвольного руху українського народу.

В Австро-Угорщині після початку війни тисячі українців без суду і слідства опинилися у в’язницях і концтаборах. У Росії заборонялися українські періодичні видання, припинялася діяльність «Просвіт», переслідувалися громадські діячі та греко-католицькі священики.

Під час Першої світової війни (1 серпня 1914 – 11 листопада 1918 рр.) українці змушені були воювати один із одним: до російської армії було мобілізовано майже 4 млн. українців, а до австро-угорської – понад 300 тис. Основним театром воєнних дій стали західноукраїнські землі.

• У серпні — вересні 1914 р. російські війська під командуванням генерала О. Брусилова здійснили наступ (Галицька битва), у результаті якого зайняли Східну Галичину, Північну Буковину та вийшли до Карпатських перевалів. 22 березня 1915 р. російські війська після багатомісячної облоги взяли фортецю Перемишль.

• У травні — червні 1915 р. німецькі війська під командуванням генерала Макензена прорвали оборону російських військ (Горлицька операція) та захопили Галичину, Буковину, Волинь, Холмщину.

• У травні — серпні 1916 р. російські війська під командуванням генерала О. Брусилова перейшли в контрнаступ (Брусиловський прорив) і відвоювали Західну Волинь, Східну Галичину і Північну Буковину.

• У червні 1917 р. новий наступ російських військ завершився повним провалом і втратою Галичини і Буковини, після чого лінія фронту стабілізувалася до укладання Брест-Литовського мирного договору (27 січня 1918 р.).

^ 2. Українські політичні партії та організації в роки Першої світової війни.

З початком війни серед політиків Наддніпрянської України стався розкол:

• діячі Української соціал-демократичної робітничої партії (УСДРП) виступили у підтримку Росії, прагнучи за її допомогою об’єднати Україну і домогтися автономії;

• лідери Товариства українських поступовців (ТУП) зайняли нейтральну позицію;

• діячі Союзу визволення України (засновано 4 серпня 1914 р. у Львові Д. Донцовим, Д. Дорошенком) виступили у підтримку Німеччини та її союзників, намагаючись за їхньою допомогою відділити Україну від Росії й утворити самостійну державу під протекторатом Німеччини та Австро-Угорщини.

Представники політичних партій Західної України утворили Головну українську раду (1 серпня 1914 р, Львів, голова Кость Левицький), яка закликала українців воювати на боці Австро-Угорщини за визволення України від Росії. З ініціативи ГУР у серпні — вересні 1914 р. у м. Стрий на Львівщині було сформовано легіон Українських січових стрільців (УСС), до складу якого увійшли представники молодіжних воєнізованих організацій «Сокіл», «Січ», «Пласт» (2,5 тис. чол.). Січові стрільці взяли активну участь у Першій світовій війні, відзначившись у боях за Ужоцький перевал (вересень 1914 р.), гору Маківка (квітень — травень 1915 р.), гору Лисоня (вересень 1916 р.) в Карпатах. Потрапивши в оточення під Бережанами, полк УСС припинив існування.

Перша світова війна призвела до падіння Російської й Австро-Угорської

імперій, що створило умови для боротьби українського народу за неза-

лежність.

Тема: Українська революція (1917–1918 рр.)

План.

  1. Початок української революції.

  2. Проголошення автономії та незалежності України. Універсали Центральної

Ради.
^ 1. Початок української революції.

Після повалення самодержавства і зречення престолу імператора Миколи ІІ під час Лютневої революції в Петрограді (27 лютого 1917 р.) в Росії встановилося двовладдя: поряд з Тимчасовим урядом, сформованим з представників буржуазних партій кадетів і октябристів, діяли Ради робітничих і солдатських депутатів, провідну роль у яких відігравали російські меншовики, есери, більшовики. Під впливом Лютневої революції в Україні розгорнулася національно-демократична революція, яку очолила Українська Центральна Рада, створена 4 (17) березня 1917 р. у Києві представниками українських політичних партій (ТУП, УСДРП, УПСР, УНП), наукових, культурно-просвітницьких, військових та студентських організацій.

Лідерами ЦР стали:

• Михайло Грушевський (голова ЦР);

• Володимир Винниченко (голова Генерального секретаріату);

• Сергій Єфремов (Генеральний секретар міжнаціональних справ);

• Симон Петлюра (Генеральний секретар військових справ).

Діяльність ЦР була зосереджена на вирішенні національного питання, однак єдиної думки про майбутній статус України не було:

• «самостійники» на чолі з М. Міхновським виступали за проголошення незалежності України;

• «автономісти» (М. Грушевський, В. Винниченко) виступали за автономію України у складі федеративної Росії.

Вимогу ЦР до Тимчасового уряду про надання Україні автономії у складі Росії підтримали учасники Українського національного конгресу (6–8 квітня 1917 р., Київ) та І Всеукраїнського військового з’їзду (5–8 травня 1917 р., Київ).
^ 2. Проголошення автономії та незалежності України. Універсали Центральної

Ради.

Етапи складного і суперечливого шляху України до державної незалежності знаменували собою чотири універсали Центральної Ради. 10 червня 1917 р. на ІІ Всеукраїнському військовому з’їзді ЦР проти волі Тимчасового уряду видала І Універсал, в якому проголосила автономію України у складі федеративної Росії. 15 червня 1917 р. Виконавчий Комітет ЦР утворив першій український уряд – Генеральний секретаріат, головою якого було обрано В. Винниченка.

3 липня 1917 р. ЦР проголосила ІІ Універсал, в якому заявила про свою згоду очікувати законодавчого утвердження автономії України Всеросійськими Установчими зборами, вибори до яких мали відбутися наприкінці 1917 р.

7 (20) листопада 1917 р. після Жовтневого перевороту в Петрограді ЦР оприлюднила ІІІ Універсал, в якому проголошувалася Українська Народна Республіка (УНР) в межах 9 губерній (Київської, Подільської, Волинської, Чернігівської, Полтавської, Харківської, Катеринославської, Херсонської, Таврійської (без Криму)) як автономна частина Росії. ІІІ Універсал вперше визначив практичну програму перебудови українського суспільства на демократичних засадах, яка передбачала ліквідацію поміщицького землеволодіння і передачу земель селянам без викупу; встановлення державного контролю над виробництвом; запровадження 8-годинного робочого дня; забезпечення демократичних прав і свобод; визнання рівноправності національних меншин.

9 (22) січня 1918 р., коли більшовицькі війська знаходилися на підступах до Києва, ЦР прийняла ІV Універсал про повну незалежність УНР та розрив усіх зв’язків з Радянською Росією. Проте домогтися цього ЦР не вдалося. 16 січня 1918 р. у бою під Крутами загинули студенти, гімназисти, військові курсанти на чолі з сотником Омельченком, які виступили на захист ЦР. 26 січня 1918 р. більшовицькі війська під командуванням М. Муравйова зайняли Київ. У грудні 1917 — лютому 1918 р. ЦР втратила контроль над більшою частиною України.

Тема: Україна в боротьбі за збереження державної незалежності (1918–1920 рр.)

План.

^ 1. Українська держава П. Скоропадського.

2. Директорія УНР.

3. Західноукраїнська Народна Республіка (ЗУНР ).

4. Політика радянського уряду в Україні у 1919 році.

5. Україна в другій половині 1919 року. Наступ Денікіна та його розгром.

^ 6. Україна в 1920 р. Радянсько-польська війна.

7. Розгром військ Врангеля і махновців.

8. Культура і духовне життя в Україні в 1917–1920 рр.
1. Українська держава П. Скоропадського.

Україна як колишня частина Російської імперії перебувала в стані війни з державами Четверного союзу. 27 січня (9 лютого) 1918 р. делегація УНР підписала Брест-Литовський мирний договір з Німеччиною та її союзниками, який передбачав:

постачання продовольства і сировини до Німеччини та Австро-Угорщини; введення на територію УНР німецьких і австро-угорських військ для захисту від нападу з боку більшовицької Росії; відновлення контролю ЦР над всієї територією УНР.

У лютому — березні 1918 р. німецькі й австро-угорські війська увійшли на територію УНР, відтіснивши більшовиків, і встановили окупаційний режим. Влада ЦР ставала все більш обмеженою. В останні дні свого існування ЦР схвалила проект Конституції УНР і обрала президентом УНР М. Грушевського. Відсутність ефективного адміністративного апарату і народної підтримки спричинили її падіння. 29 квітня 1918 р. на Конгресі хліборобів у Києві було скинуто ЦР і проголошено гетьманом України генерала Павла Скоропадського.

Основними напрямками внутрішньої політики гетьманату були:

  • ліквідація УНР і створення Української держави;

  • створення нового уряду — Кабінету міністрів із помірковано консервативних чиновників, військових і суспільних діячів (Ф. Лизогуб, Д. Дорошенко, М. Василенко);

  • налагодження дієздатного адміністративного апарату (старости, чиновники, поліція);

  • відновлення поміщицького землеволодіння;

  • стабілізація промисловості, транспорту, фінансів; скасування 8-годинного робочого дня та робітничого контролю на підприємствах;

  • відродження козацтва;

  • розвиток національної культури (відкриття 150 українських гімназій, 2 українських університетів у Києві та Кам’янець-Подільському, заснування Української академії наук, Національної бібліотеки, Національного архіву);

  • обмеження демократичних прав і свобод.

Найважливішими напрямками зовнішньої політики гетьманату були:

  • встановлення дипломатичних відносин з країнами Четверного союзу й Антанти (Німеччиною, Австро-Угорщиною, Туреччиною, Англією, Францією та ін.);

  • підписання мирного договору з Радянською Росією;

  • підтримка контактів з небільшовицькими державними утвореннями

на Дону, Кубані, Північному Кавказі.

Невдала соціально-економічна політика і повна залежність гетьманської влади від Німеччини й Австро-Угорщини викликали опір у селян, робітників, національної інтелігенції і призвели до падіння гетьманату.
^ 2. Директорія УНР.

У серпні 1918 р. в умовах кризи гетьманського режиму в Києві представники УСДРП, УПСР, УПСФ заснували Український національний союз (УНС), який 14 листопада 1918 р. створив Директорію (В. Винниченко, С. Петлюра, Ф. Швець, П. Андріївський, А. Макаренко) для організації антигетьманського повстання і відновлення УНР. Директорія добилася нейтралітету німецьких військ і за допомогою корпусу стрільців під командуванням Є. Коновальця 18 листопада 1918 р. розгромила війська гетьмана під Мотовилівкою.

14 грудня 1918 р. гетьман П. Скоропадський відрікся від влади на користь Директорії й емігрував до Німеччини.

Основними напрямками внутрішньої політики Директорії були:

  • відновлення УНР;

  • створення органів законодавчої (Трудовий конгрес) і виконавчої (Рада міністрів на чолі з В. Чеховським) влади;

  • ліквідація приватної власності на землю і розподіл землі між селянами;

  • відновлення 8-годинного робочого дня, робочого контролю на підприємствах, права на проведення страйків;

  • введення в обіг власної грошової одиниці – гривні (26 січня 1919 р.);

  • проголошення Акта злуки УНР і ЗУНР (22 січня 1919 р.).

Основними напрямками зовнішньої політики Директорії були:

  • встановлення міжнародних зв’язків з Голландією, Угорщиною, Чехо-Словаччиною, Італією;

  • війна з Радянською Росією (грудень 1918 — квітень 1919 р.);

  • війна з Польщею за західноукраїнські землі (листопад 1918 — липень 1919 р.);

  • прагнення встановити дипломатичні відносини з державами Антанти;

  • участь у Паризької мирної конференції (18 січня — 28 червня 1919 р.).

Відсутність ефективного державного апарату, суперечлива внутрішня та зовнішня політика ослабили соціальну опору Директорії (інтелігенція, селяни, робітники), чим скористалася Радянська Росія, захопивши територію УНР. Офіційно Директорію було ліквідовано указом С. Петлюри 20 листопада 1920 р.
^ 3. Західноукраїнська Народна Республіка (ЗУНР )

Розпад Австро-Угорщини і утворення незалежних Австрії, Угорщини, Чехо-Словаччини та Югославії сприяли посиленню національно-визвольного руху в Західній Україні, яка також прагнула до незалежності й власної державності.

18 жовтня 1918 р. у Львові українські політичні діячі Східної Галичини і Буковини створили Українську Національну Раду, яка заявила про прагнення об’єднати всі західноукраїнські землі в єдину державу. 1 листопада 1918 р. українські військові частини під командуванням Дмитра Вітовського взяли під свій контроль Львів, а наступного дня — інші міста Галичини. 11 листопада 1918 р. Українська Національна Радастворила виконавчий орган влади — Державний Секретаріат, який очолив Кость Левицький, а 13 листопада 1918 р. проголосила ЗУНР, президентом якої став Євген Петрушевич.

Основними напрямками внутрішньої політики ЗУНР були:

  • ліквідація великого землеволодіння і передача земель малоземельним і безземельним селянам;

  • встановлення державної монополії на продаж зерна, хліба, цукру, сірників, худоби;

  • запровадження власної валюти — гривні;

  • проголошення Акта злуки УНР і ЗУНР;

  • створення Української Галицької армії (УГА) для захисту республіки.

Зовнішня політика ЗУНР була спрямована на міжнародне визнання державами Антанти і припинення війни з Польщею (листопад 1918 — липень 1919 р.). Однак Паризька мирна конференція (18 січня — 28 червня 1919 р.) узаконила окупацію Польщею Східної Галичини, Румунією — Північної Буковини і Бессарабії, Чехо-Словаччиною — Закарпаття. Міжнародна ізоляція ЗУНР, відсутність дійової допомоги з боку УНР, яка сама воювала на декількох фронтах, воєнна перевага Польщі призвели до поразки ЗУНР.

^ 4. Політика радянського уряду в Україні у 1919 році.

У першій половині 1919 р. в Україні (за винятком західноукраїнських земель) вдруге встановилася радянська влада. 6–10 березня 1919 р. в Харкові відбувся ІІІ Всеукраїнський з’їзд Рад, який ухвалив Конституцію Української Соціалістичної Радянської Республіки (УСРР) за зразком Конституції РСФРР.

  • Найвища влада в республіці належала Всеукраїнському з’їзду Рад, а в період між з’їздами — Всеукраїнському Центральному Виконавчому Комітету (ВУЦВК) на чолі з Григорієм Петровським.

  • Виконавча влада належала Раді Народних Комісарів (РНК) на чолі з Християном Раковським.

  • Влада на місцях передавалася комітетам бідноти (комбідам) і революційним комітетам (ревкомам).

  • Для придушення опору противників радянської влади створювалися всеукраїнська надзвичайна комісія (ВУНК) на чолі з Ісааком Шварцем, народні суди, революційні трибунали і робітничо-селянська міліція.

Економічна політика більшовиків, яка дістала назву «воєнного комунізму» (1919–1921 рр.), передбачала:

  • націоналізацію промислових підприємств;

  • централізацію управління промисловістю;

  • введення загальної трудової повинності;

  • мілітаризацію праці;

  • запровадження продовольчої розкладки;

  • заборону приватної торгівлі;

  • введення зрівняльної оплати праці;

  • запровадження карткової системи розподілу продуктів за класовою ознакою.

Політика «воєнного комунізму» викликала антибільшовицькі виступи селян під проводом М. Григор’єва, Н. Махна, Зеленого (Д. Терпило) і призвела до економічної та політичної кризи наприкінці 1920 — на початку 1921 рр.
^ 5. Україна в другій половині 1919 року. Наступ Денікіна та його розгром.

Навесні 1919 р. білогвардійські війська генерала А. Денікіна прорвали фронт Червоної армії на півдні України і встановили свій контроль над Кримом і Лівобережжям. На окупованій території денікінці ліквідували радянську владу та встановили окупаційний режим, поділивши Україну на Харківську, Київську та Новоросійську області на чолі з губернаторами, що мали необмежені повноваження.

Характерними рисами денікінського окупаційного режиму були:

  • відновлення поміщицької власності на землю;

  • стягнення з селян податку на потреби білогвардійської армії;

  • ліквідація 8-годинного робочого дня, збільшення норм виробітку на підприємствах;

  • закриття українських газет і журналів, припинення діяльності ВУАН;

  • репресії проти політичних противників, застосування військово-польових судів, арешти та страти без суду і слідства комуністів, радянських службовців.

Проти денікінського режиму виступили селяни і робітники, яких очолили більшовики, ліві есери, боротьбисти, анархісти. 11 жовтня 1919 р. радянські війська Південного фронту під командуванням О. Єгорова перейшли в контрнаступ і до кінця березня 1920 р. розгромили основні сили Денікіна, відкинувши їх у Крим. На початку 1920 р. в Україні було втретє встановлено радянську владу і відновлено політику «воєнного комунізму».
^ 6. Україна в 1920 р. Радянсько-польська війна.

У другій половині 1919 р. війська УНР і ЗУНР опинилися в «трикутнику смерті» між Радянською Росією, армією Денікіна та Польщею. Першою припинила збройний опір армія ЗУНР, яка перейшла на бік денікінців. Є. Петрушевич виїхав до Відня. Директорія розпалася, С. Петлюра виїхав до Варшави. У грудні 1919 р. — травні 1920 р. частина військ УНР під командуванням генерала Михайла Омеляновича-Павленко здійснила перший «зимовий похід» тилами денікінських і радянських військ, подолавши з боями 2000 км.

21 квітня 1920 р. УНР і Польща підписали Варшавську угоду, за якою Польща визнавала незалежність УНР і Директорію на чолі з С. Петлюрою як найвищу владу в Україні; натомість УНР відмовлялась від претензій на Західну Україну (Східну Галичину, Західну Волинь, частину Полісся).

Таємна військова конвенція передбачала спільні воєнні дії УНР і Польщі проти більшовиків для відновлення суверенітету УНР.

25 квітня 1920 р. почалась радянсько-польська війна. У квітні — травні 1920 р. об’єднані польсько-українські війська зайняли Правобережну Україну (Житомир, Вінницю, Київ), форсували Дніпро, однак були зупинені радянськими військами на лінії Вишгород – Бориспіль. На окупованій Польщею території відновлювалося поміщицьке землеволодіння, вивозилося промислове устаткування і сировина, що призвело до селянських повстань.

14 травня 1920 р. радянські війська Західного фронту під командуванням М. Тухачевського почали контрнаступ в напрямку Варшави, а 26 травня 1920 р. війська Південно-Західного фронту під командуванням О. Єгорова розгорнули наступ на Львів, зайняли Правобережну і Західну Україну і вступили на територію Польщі. Однак два радянських фронти наступали в різних напрямках; тили не встигали за передовими частинами; допомогу Польщі надала Франція; тому наступ радянських військ було припинено.

27 серпня 1920 р. польські війська перейшли в контрнаступ і відтіснили радянські війська на лінію Коростень – Житомир – Бердичів.

Підписання 12 жовтня 1920 р. Ризького перемир’я між Польщею та Радянською Росією означало розрив відносин Польщі з УНР.

Українські війська на чолі з С. Петлюрою продовжили боротьбу самостійно, однак у листопаді 1920 р. змушені були відступити до р. Збруч і переправитися на окуповану Польщею територію, де їх було інтерновано в табори для військовополонених.

18 березня 1921 р. між Польщею і Радянською Росією було укладено Ризький мир, за умовами якого:

  • Польща визнавала існування УСРР;

  • у складі Польщі залишалися Західна Білорусія і Західна Україна (Східна Галичина, Західна Волинь, Західне Полісся, Холмщина,

Підляшшя).

У листопаді 1921 р. відбувся другій «зимовий похід» військ УНР під ко мандуванням генерала Юрія Тютюнника з метою організації масового антирадянського повстання селянства. Біля м. Базар на Житомирщині повстанці були розбиті радянськими військами. 23 листопада 1921 р. 359 бійців, що потрапили в полон, було розстріляно. Другим «зимовим походом» закінчилася збройна боротьба військ УНР за незалежність України.
^ 7. Розгром військ Врангеля і махновців.

У квітні 1920 р. кримське угрупування білогвардійців очолив генерал П. Врангель.

6 червня 1920 р. врангелівські війська, скориставшись тим, що основні сили Червоної армії брали участь у війні з Польщею, почали наступ з Криму, захопили Північну Таврію, однак були зупинені радянськими військами на лінії Херсон – Нікополь – Бердянськ.

7 серпня 1920 р. радянські війська Південного фронту на чолі з М. Фрунзе разом з військами Н. Махна перейшли у контрнаступ, який завершився розгромом білогвардійських військ у Північній Таврії й витісненням їх до Криму.

8–11 листопада 1920 р. радянські війська взяли штурмом Перекопські укріплення, вдерлися до Криму і до 16 листопада встановили радянську владу в Сімферополі, Севастополі, Феодосії, Керчі, Алушті та Ялті. Частина білогвардійських військ та біженців евакуювалися на кораблях Антанти до Туреччини, а ті, що залишилися, стали жертвами «червоного терору».

Після розгрому військ П. Врангеля радянське командування вирішило знищити махновців. 25 листопада 1920 р. радянські війська оточили війська Нестора Махна у районі Євпаторії в Криму, а 26 листопада — у Гуляйполі. Зазнавши великих втрат, махновці прорвали оточення, однак незабаром зазнали нищівної поразки. У серпні 1921 р. Н. Махно разом з невеликим загоном відступив до Румунії.

^ 8. Культура і духовне життя в Україні в 1917–1920 рр.

Повалення царизму, боротьба за незалежність, кардинальні соціально-економічні зміни сприяли духовному піднесенню у суспільстві. Однак жорстока боротьба різних політичних сил, матеріальні та людські втрати під час Першої світової й громадянської війни, еміграція діячів літератури та мистецтва за кордон негативно впливали на розвиток культури.

Позитивні зміни відбулися в галузі освіти, збільшилася кількість навчальних закладів: наприкінці 1920 р. в Україні було 21,9 тис. загальноосвітніх шкіл, 665 профшкіл, 38 ВНЗ. Центральна рада, Гетьманат і Директорія проводили українізацію освіти: відкривалися українські гімназії й університети (в Києві та Кам’янець-Подільському), обов’язковими предметами стали українська мова, історія та географія України. Радянська влада запровадила обов’язкове безкоштовне навчання дітей віком від 7 до 16 років, створила республіканську комісію для ліквідації неписьменності дорослих, відкрила робітничі факультети для підготовки робітничої та селянської молоді до вступу у ВНЗ.

24 листопада 1918 р. було відкрито Українську академію наук (президент — В. Вернадський, секретар — А. Кримський), яка мала три відділи: історико-філологічний (Д. Багалій, С. Єфремов), фізико-математичний (М. Кащенко), соціально-економічний (М. Туган-Барановський).

У літературі розвивалися нові напрямки: романтизм (В. Сосюра «Червона зима», «Третя рота»; В. Чумак «Заспів»; А. Еллан-Блакитний «Удари молота і серця»; П. Тичина «Золотий гомін», «Сонячні кларнети»), неокласицизм (М. Рильський, М. Зеров, М. Драй-Хмара, які об’єдналися навколо журналу «Книгар»), символізм (Я. Савченко, Д. Загул), футуризм (М. Семенко, Г. Шкурупій).

Розвивалося образотворче мистецтво: було відкрито Українську академію мистецтв (1917 р.), членами якої стали художники М. Бойчук, Г. Нарбут, В. Кричевський, Ф. Кричевський, О. Мурашко; створено першій в Україні пам’ятник Т. Шевченку (1918 р., м. Ромни, скульптор І. Кавалерідзе).

Значні зміни відбулися в театральному мистецтві: було засновано Український

театр драми та опери (1918 р., Київ), Новий драматичний театр ім. І. Франка (1919 р., Вінниця, із 1923 р. — Харків, із 1926 р. — Київ), в яких працювали режисери-новатори Л. Курбас і Г. Юра.

Розвивалося музичне мистецтво: було створено Українську республіканську капелу під проводом К. Стеценка і О. Кошиця, Державну українську мандрівну капелу («Думка») на чолі з Н. Городовенком, творили композитори Л. Ревуцький, Г. Верьовка, М. Леонтович, Б. Лятошинський.

У 1919–1920 рр. почалося виконання радянського плану монументальної пропаганди: зносилися пам’ятники «царям та царським посіпакам», знищувалися пам’ятки української культури, особливо храми, відкривалися пам’ятники «видатним революціонерам».

1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   11

Схожі:

План. Початки людського життя. Кочові племена на територыъ України iconПлан Перші кочовики на територіях України. Кочові племена Півдня України у ІІІ хііі ст
Завдяки цій географічній обставині південна Україна ста­ла центром життя кочових народів, які хвиля­ми змінювали один одного з кін....
План. Початки людського життя. Кочові племена на територыъ України icon1. Трипільці найдавніші хлібороби на українських землях
Кочові племена Північного Причорномор’я (Х ст до н е. – ІІІ ст н е.). Велика Скіфія
План. Початки людського життя. Кочові племена на територыъ України icon10 Матеріальна І духовна культура кімерійсько-скіфсько-сарматської доби
Саме на даному історичному етапі військові кочові племена, які з’явились на території України, на нашу думку, загальмували позитивний...
План. Початки людського життя. Кочові племена на територыъ України icon1. Найдавніші племена І держави на території України
Висвітлюється проблема появи протодержав на території України, походження слов`ян, їх життя та побут
План. Початки людського життя. Кочові племена на територыъ України iconПлан Соціально-економічний та суспільно-політичний розвиток в Наддніпрянщині...
Соціально-економічне та громадсько-політичне життя в українських землях підвладних Російській імперії (кінець ХVІІІ – початок ХХ...
План. Початки людського життя. Кочові племена на територыъ України iconКочові народи на півдні України. Скіфи. ?
Східні слов'яни. Походження, розселення східнослов'янських племен на території України
План. Початки людського життя. Кочові племена на територыъ України iconБжд, як складна категорія, охоплює життя й діяльність людини у взаємодії...
Бжд торкається сутності безпеки людського життя та сфери її діяльності, в першу чергу трудової. Термін «життєдіяльність» складається...
План. Початки людського життя. Кочові племена на територыъ України iconЦе наука про минуле людського суспільства І про його сьогодення,...
Джерела історії України: писемні, речові, лінгвістичні, інші (етнографічні, фольклорні)
План. Початки людського життя. Кочові племена на територыъ України iconПлан Загальна характеристика поняття; Логічні способи утворення понять
Наше мислення, відображаючи предмети та явища, рухається від явища до сутності, від сутності 1-го порядку до сутності другого порядку...
План. Початки людського життя. Кочові племена на територыъ України icon1. Передісторія України: археологічна періодизація, еволюція людини та людського суспільств а
Передісторія України: археологічна періодизація, еволюція людини та людського суспільства
Додайте кнопку на своєму сайті:
Школьные материалы


База даних захищена авторським правом © 2015
звернутися до адміністрації
skaz.com.ua
Головна сторінка