План. Початки людського життя. Кочові племена на територыъ України




НазваПлан. Початки людського життя. Кочові племена на територыъ України
Сторінка4/11
Дата конвертації09.12.2013
Розмір1.36 Mb.
ТипДокументы
skaz.com.ua > Географія > Документы
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   11
Тема: Українські землі наприкінці XVII — у першій половині XVIIІ ст.

План.

  1. Гетьманщина наприкінці XVII — у першій половині XVIIІ ст.

  2. Гетьман Пилип Орлик і його Конституція.

  3. Україна після Полтавської битви.


1. Гетьманщина наприкінці XVII — у першій половині XVIIІ ст.

Після усунення від влади І. Самойловича у 1687 р. гетьманом Лівобережної України було обрано Івана Мазепу (1687–1708 рр.), який підписав нову українсько-російську угоду на підставі Глухівських статей. Коломацькі статті 1687 р. ще більше обмежували українську автономію:

• гетьман не мав права без дозволу царя знімати з посад генеральну старшину, а старшина — обирати і скидати гетьмана;

• гетьманському уряду заборонялося підтримувати дипломатичні відносини з іншими державами;

• російські війська з воєводою вводилися до гетьманської резиденції — Батурина.

Визначальною рисою внутрішньої політики І. Мазепи було прагнення об’єднати землі Лівобережжя, Правобережжя, Запорожжя та Слобожанщини в єдиній гетьманській державі зі збереженням козацького устрою.

У 1700 р. Росія почала війну зі Швецією за вихід до Балтійського моря (1700–1721 рр.). І. Мазепа вирішив скористатися подіями Північної війни для відродження незалежності України за допомогою шведського короля Карла XII. У 1708 р., коли шведські війська вступили на Лівобережжя, І. Мазепа із загоном козаків (приблизно 5 тис. чоловік) перейшов на бік шведського короля.

Російський цар Петро I (1682–1725 рр.) видав наказ про зміщення І. Мазепи з посади гетьмана, наказав спалити Батурин і зруйнувати Запорозьку Січ. Поразка шведсько-українського війська у Полтавській битві 27 червня 1709 р. призвела до краху планів І. Мазепи щодо досягнення незалежності України. Утікши з-під Полтави у Молдавію під владу Туреччини, він помер в Бендерах.
^ 2. Гетьман Пилип Орлик і його Конституція.

Після смерті І. Мазепи гетьманом в еміграції було обрано Пилипа Орлика (1710–1742 рр.), який уклав угоду з козацькою старшиною під назвою «Пакти й Конституції законів та вольностей Війська Запорозького».

Конституція визначала державний статус Гетьманщини, її внутрішній лад та відносини з іншими державами:

• Україна проголошувалася незалежною від Польщі та Росії й мала перебувати під протекторатом Швеції;

• Україна визнавалася республікою, де гетьманські повноваження обмежувалися на користь старшини;

• законодавча влада мала належати Генеральній раді, виконавча влада — Генеральній старшині, судова влада — Генеральному суду;

• державною релігією оголошувалося православ’я.

Українські історики вважають Конституцію П. Орлика першою конституцією не тільки в Україні, а й у Європі. 30-річна діяльність П. Орлика в еміграції сприяла поширенню в Європі ідеї незалежності України, однак намагання гетьмана відновити єдність української держави зазнали невдачі через несприятливі внутрішньо- і зовнішньополітичні умови.
^ 3. Україна після Полтавської битви.

У першій половині ХVІІІ ст. посилилась колоніальна політика Російської імперії щодо України.

• У 1708 р. після переходу І. Мазепи на бік шведів гетьманом Лівобережної України з волі царя Петра І став Іван Скоропадський (1708–1722 рр.), який намагався в Решетилівських статтях 1709 р. відновити деякі права України. Однак введення посади царського резидента (стольника А. Ізмайлова) для нагляду над гетьманом; перенесення гетьманської резиденції з м. Батурина ближче до російських земель у м. Глухів; призначення Петром І полкової та сотенної старшини; створення І Малоросійської колегії (1722–1727 рр.) із 6 російських офіцерів на чолі з бригадиром С. Вельяміновим, яка управляла Україною разом з гетьманом, свідчили про значне обмеження української автономії.

• У 1722 р. після смерті І. Скоропадського Петро І не дозволив обрати нового гетьмана. Наказний гетьман Павло Полуботок (1722–1724 рр.) намагався відстояти права Гетьманщини та ліквідувати Малоросійську колегію, однак за наказом Петра І його було заарештовано і ув’язнено у Петропавлівській фортеці, де він і помер у 1724 р. Вся влада в Україні залишилася у Малоросійської колегії.

• У 1727 р. було вирішено відновити гетьманство. Гетьманом з дозволу імператора Петра ІІ (1727–1730 рр.) було обрано Данила Апостола (1727–1734 рр.), який укріпив українську державність. Однак наступ царизму на автономію України не припинився.

У 1734 р. після смерті Д. Апостола імператриця Анна Іоаннівна (1730–1740 рр.) не дозволила обрати нового гетьмана і всю владу в Україні передала Правлінню гетьманського уряду на чолі з князем О. Шаховським (1734–1750 рр.).

• У 1750 р. імператриця Єлизавета Петрівна (1741–1761 рр.) відновила гетьманство, висунувши на цю посаду Кирила Розумовського (1750–1764 рр.), який став останнім гетьманом в історії Української козацької держави.

^ Тема: Українські землі у другій половині XVIII ст.

План.

  1. Лівобережна та Слобідська Україна. Ліквідація Гетьманщини.

  2. Правобережжя і західноукраїнські землі. Національно-визвольна боротьба.

  3. Культура України другої половини XVII – XVIII ст.


^ 1.Лівобережна та Слобідська Україна. Ліквідація Гетьманщини.

У другій половині ХVІІІ ст. Лівобережна і Слобідська Україна залишалися під владою Росії. Імператриця Катерина ІІ (1762–1796 рр.), намагаючись уніфікувати систему управління в Російській імперії, остаточно ліквідувала автономію України.

• У 1764 р. Катерина ІІ змусила К. Розумовського скласти гетьманські повноваження. Для управління Лівобережною Україною та Запоріжжям було створено ІІ Малоросійську колегію (1764–1786 рр.) на чолі з генерал-губернатором графом П. Румянцевим.

• У 1765 р. на території Слобожанщини була створена Слобідсько-Українська губернія із центром у Харкові, полково-сотенний устрій було скасовано, слобожанське козацьке військо ліквідовано.

• У 1775 р. російські війська під командуванням генерала П. Текелія, повертаючись із війни з Туреччиною, зруйнували Запорозьку Січ, вивезли клейноди і архів, відправили на заслання на Соловки кошового отамана Петра Калнишевського.

• У 1781 р. на території Лівобережної Гетьманщини було створено Малоросійське генерал-губернаторство у складі Київської, Чернігівської та Новгород-Сіверської губерній, поділ на полки і сотні було скасовано, козацькі полки реорганізовані у регулярні полки російської армії.

• У 1783 р. у Лівобережній та Слобідській Україні було введено кріпацтво.

Таким чином, наприкінці XVIII ст. царизм остаточно ліквідував українську державність.
^ 2. Правобережжя і західноукраїнські землі. Національно-визвольна боротьба.

У другій половині ХVІІІ ст. Правобережна і Західна Україна залишалися під владою Речі Посполитої. На західноукраїнських землях у 1738–1745 рр. Продовжувався рух опришків на чолі з Олексою Довбушем.

На Правобережжі посилення феодального, національного і релігійного гніту призвело до виникнення гайдамацького руху (від слова «гайда» — гнати), учасниками якого були козацька голота, селяни, міщани, православне духовенство.

• У 1734 р. спалахнуло перше значне повстання гайдамаків під проводом Верлана.

У 1750 р. відбулося велике гайдамацьке повстання, очолюване О. Письменним, М. Сухим, М. Теслею.

• У 1768 р. на Київщині, Брацлавщині, Поділлі, Галичині відбулося повстання гайдамаків, відоме під назвою «Коліївщина» (від слова «колоти») на чолі з Максимом Залізняком і Іваном Гонтою. Гайдамаки звільняли селян від влади польських панів, скасовували панщину, створювали органи селянського самоврядування. Польська шляхта за допомогою російських військ придушила повстання.

• У 1789–1793 рр. проходило повстання гайдамаків у с. Турбаї на Полтавщині, учасники якого — селяни, — боролися за відновлення козацьких вольностей, відмовилися виконувати панщину і платити податки поміщикам.

Загони опришків, гайдамаків і запорожців часто діяли разом під час національно-визвольних повстань.
^ 3. Культура України другої половини XVII – XVIII ст.

Розвиток української культури проходив в складних історичних умовах: з одного боку, Національно-визвольна війна, утворення Української козацької держави сприяли формуванню національної самосвідомості і культурному розвитку; з іншого боку, період Руїни, перебування українських земель у складі різних іноземних держав, поступова втрата автономії гальмували розвиток культури і спричинили знищення культурних цінностей.

• Центром освіти залишалася Києво-Могилянська академія, діяли Чернігівський, Харківський, Переяславський колегіуми, братські і початкові школи. У 1661 р. у Львові було відкрито університет. Велике значення для розвитку освіти мали друкарні, які існували у Києві, Чернігові, Новгород-Сіверському, Львові, Луцьку.

• Видатний внесок у розвиток науки зробили Йоаникій Галятовський (астрономія), Феофан Прокопович (математика), Інокентій Гізель і Григорій Сковорода (філософія).

• В усній народній творчості (історичних піснях, думах, легендах) оспівувалася героїчна боротьба українського народу під час Національно-визвольної війни («Хмельницький та Барабаш», «Корсунська перемога», «Іван Богун»).

• Найзначнішими історичними творами були «Синопсис», «Хроніка з літописців стародавніх», «Літопис Самовидця», літописи Григорія Граб’янки та Самійла Величка.

• Справжнім літературним явищем стали твори Лазаря Барановича «Нова міра старої віри», Василя Григоровича-Барського «Мандри», Григорія Сковороди «Сад божественних пісень», Івана Котляревського «Енеїда».

• Розвивалося музичне народне мистецтво, розпочалася обробка народних пісень («Їхав козак за Дунай», «Ой під вишнею, під черешнею»). При академіях і колегіумах існували музичні школи, звідки вийшли композитори Максим Березовський, Артем Ведель, Дмитро Бортнянський.

У театральному мистецтві існували, як і раніше, шкільна драма й вертеп, з’явилися також кріпосні театри, у Харкові зародився професійний театр (1789 р.).

• В архітектурі поширилося мистецтво козацького бароко, до визначних пам’яток якого належать Андріївська церква в Києві, Покровський собор у Харкові, Спасо-Преображенський собор в Ізюмі.

• Основними жанрами живопису були релігійний (іконостас Євецького монастиря у Чернігові) і портретний (портрет військового діяча Григорія Гамалії).

^ Тема: Українські зеемлі у складі Російської імперії наприкінці XVIII - у першій половині XIX ст.

План.

  1. Включення українських земель доскладу Російської імперії.

  2. Наддніпрянська Україна в системі міжнародних відносин.

  3. Економічне становище Наддніпрянської України.

  4. Соціальна боротьба.

  5. Початок національного відродження.

  6. Російський визвольний рух.

  7. Польський визвольний рух.

  8. Український національний рух.


^ 1. Включення українських земель до складу Російської імперії.

Українські землі у складі Російської імперії наприкінці XVIII — у першій половині XIX ст.

Наприкінці XVIII ст. після російсько-турецьких війн (1768–1774 рр., 1787–1791 рр.) і поділу Речі Посполитої (1772, 1793, 1795 рр.) українські землі опинилися в складі

Російської та Австрійської імперій:

  • Наддніпрянська Україна (Лівобережжя, Слобожанщина, Правобережжя і Південна Україна) входили до Російської імперії. Наддніпрянська Україна поділялася на 9 губерній: Харківська, Чернігівська, Полтавська (Малоросійське генерал-губернаторство), Київська, Подільська, Волинська (Київське генерал-губернаторство), Катеринославська, Херсонська, Таврійська (Новоросійсько-Бессарабське генерал-губернаторство).

  • Західна Україна (Східна Галичина, Північна Буковина, Закарпаття) перебувала під владою Австрійської імперії.


^ 2. Наддніпрянська Україна в системі міжнародних відносин.

Оскільки Україна не була незалежною державою, вона не проводила самостійної зовнішньої політики і була змушена брати участь у війнах на боці Росії. У 1806–1812 і 1828–1829 рр. українці брали участь у російсько-турецьких війнах, в результаті яких до Росії відійшли Бессарабія й землі в гирлі Дунаю, де проживали українці. У 1828 р. козаки Задунайської Січі під проводом кошового отамана Йосипа Гладкого перейшли на бік російських військ, поселилися на узбережжі Азовського моря і поклали початок Азовському козацькому війську.

У 1812 р. українці у складі регулярної армії, козацьких і ополченських полків брали участь у війні Росії з наполеонівською Францією, а в 1813–1814 рр. — у закордонному поході російської армії.
^ 3. Економічне становище Наддніпрянської України.

У першій половині XIX ст. в Україні домінувала феодально-кріпосницька система господарювання, заснована на власності поміщиків на землю, закріпаченні селян та їх особистій залежності від пана. Особливістю господарського розвитку був занепад кріпосницьких та зародження ринкових відносин.

У сільському господарстві:

  • збільшилися посівні площі, розпочалася спеціалізація землеробства;

  • з’явилися нові галузі (цукрове бурякосіяння, тонкорунне вівчарство);

  • розгорнулося вирощування технічних культур (льону, коноплі, тютюну);

  • виникли промислові підприємства (цукрові, винокурні, суконні);

  • застосовувалася вільнонаймана праця, сільськогосподарські машини (сіялки, віялки, косарки, молотарки), розвивався чумацький промисел.

У промисловості:

  • почався промисловий переворот (перехід від дрібного товарного виробництва й мануфактури до великого машинного виробництва й заводу та фабрики);

  • збільшилася кількість промислових підприємств, виникли нові галузі виробництва (кам’яновугільна, цукрова, текстильна, металургійна, машинобудівна);

  • застосовувалася вільнонаймана праця, зросла чисельність робітників і буржуазії.

Розвивалися внутрішня і зовнішня торгівля:

  • з України вивозили сільськогосподарські продукти і сировину (хліб, сало, рибу, сіль, цукор, худобу, шкіри);

  • до України ввозили промислові товари (одяг, взуття, чай, каву, какао, вина, прянощі);

  • зростали морські порти (Одеса, Миколаїв, Херсон), розвивалася ярмаркова торгівля (у Харкові, Києві, Полтаві, Ромнах).


^ 4. Соціальна боротьба.

Занепад кріпосницьких та зародження ринкових відносин призвели до посилення антикріпосницького селянського руху, основними формами якого були скарги, утечі від поміщиків, відмова виконувати панщину і сплачувати оброк, підпали поміщицьких маєтків, вбивства поміщиків, управителів та прикажчиків, масові збройні повстання.

  • У 1813–1835 рр. тривало селянське повстання на Поділлі, Волині та Київщині під проводом Устима Кармалюка.

  • У 1819 р. відбулося повстання військових поселенців Чугуївського уланського полку.

  • У 1855 р. під час Кримської війни (1853–1856 рр.) на Київщині спалахнуло повстання під назвою «Київська козаччина», яке було визвано чутками про звільнення від кріпацтва селян, що запишуться до ополчення й вирушать на війну.

  • У 1856 р. відбувся «похід селян в Таврію за волею» на Катеринославщині та Херсонщині, приводом до якого стали чутки про звільнення від кріпосного права селян, що заселять зруйновані під час війни місцевості в Криму.

Повстання були придушені царськими військами.

^ 5. Початок національного відродження.

Наприкінці XVIII — на початку XIX ст. у Наддніпрянській Україні розпочався суспільно-політичний рух, у якому існували українська, російська і польська течії. Український визвольний рух виник одразу після ліквідації автономії України і був пов’язаний з діяльністю козацької старшини. Прагнення відновити автономію, а в майбутньому створити незалежну Українську державу, виявилося в діяльності патріотичного гуртка в Новгород-Сіверському (А. Гудович, Г. Долинський, Г. Калинський та ін.), появі історико-літературних творів («Записки о Малоросії» Я. Марковича, «Енеїда» Івана Котляревського, «Історія Русів»), поширенні ідей Просвітництва і Французької революції і утворенні масонських лож у Києві, Одесі, Харкові, Львові та інших містах.

  • 1791 р. Василь Капніст на доручення козацької старшини здійснив таємну поїздку до Берліна, щоб обговорити план відокремлення України від Росії та приєднання її до Пруссії.

  • У 1818–1819 рр. в Полтаві існувала масонська ложа «Любов до істини», на базі якої у 1821–1825 рр. діяло «Малоросійське товариство».

Члени масонських лож Іван Котляревський, Петро Капніст, Василь Лукашевич проповідували ідеї свободи, рівності, братерства і сприяли пробудженню національної свідомості української інтелігенції.
^ 6. Російський визвольний рух.

У 20–30-х рр. XIX ст. у Наддніпрянській Україні розвивався російський суспільно-політичний рух, пов’язаний з діяльністю революціонерів-декабристів. Прагнення оновити Російську державу, знищити самодержавство і кріпосне право виявилося у виникненні офіцерських таємних організацій у Петербурзі («Союз порятунку», 1816–1817 рр.) і Москві («Союз благоденства», 1818–1821 рр.). У 1821 р. після розпаду «Союзу благоденства» на Правобережній Україні у Тульчині утворилося «Південне товариство» (Павло Пестель, Сергій Волконський, брати Сергій та Микола Муравйови-Апостоли, Михайло Бестужев-Рюмін), програмний документ якого — «Руська правда» — передбачав:

  • повалення самодержавства, встановлення республіканського правління;

  • скасування кріпосного права, безкоштовне наділення селян землею з державного фонду;

  • збереження «єдиної та неподільної» Росії, невизнання за Україною ніяких державних прав.

У 1821 р. у Петербурзі утворилося «Північне товариство» (Микита Муравйов, Сергій Трубецькой, Кіндратій Рилєєв, Сергій Каховський), програмний документ якого — «Конституція» — передбачав:

  • обмеження самодержавства, встановлення конституційної монархії;

  • ліквідацію кріпацтва, наділення кожного селянина 2 десятинами орної землі та садибою;

  • федеративний устрій Росії, утворення Чорноморської держави зі столицею в Києві та Української держави зі столицею в Харкові на Лівобережжі та Слобожанщині.

У 1823 у Новограді-Волинському утворилося «Товариство об’єднаних слов’ян» (брати Андрій і Петро Борисови), програмні документи якого — «Правила» та «Клятвена обіцянка» — проголошували:

  • визволення всіх слов’янських народів від царського самодержавства;

  • установлення демократичного ладу;

  • об’єднання всіх слов’ян у федерацію слов’янських республік.

Створення окремої Української держави не передбачалося.

Повстання декабристів у Петербурзі 14 грудня 1825 р. і повстання Чернігівського полку на Київщині 29 грудня 1825 р. — 3 січня 1826 р. були придушені вірними царю військами. За вироком суду керівників повстання К. Рилєєва, С. Каховського, М. Муравйова-Апостола, М. Бестужева-Рюміна, П. Пестеля було страчено, 121 учасника повстання заслано до Сибіру.
^ 7. Польський визвольний рух.

У 20–30-х рр. XIX ст. у Наддніпрянській Україні розвивався польський суспільно-політичний рух, учасники якого прагнули відновлення державної незалежності Польщі. Під час національно-визвольного повстання 1830–1831 рр. проти російського панування польські повстанці розраховували на підтримку українців. Однак українське селянство відштовхнуло небажання польської шляхти скасувати кріпацтво, а українську інтелігенцію — прагнення включення України до майбутньої Польської держави. Поразка повстання спричинила ослаблення польського визвольного руху на Правобережжі: повстанців було заслано до Сибіру, дрібних шляхтичів позбавлено дворянства, закрито польські школи, ліквідовано УГКЦ.
^ 8. Український національний рух.

У 40-х рр. XIX ст. український суспільно-політичний рух був пов’язаний з діяльністю різночинців — вихідців з сімей дворянства, купців, міщан, селян. У січні 1846 р. в Києві виникла таємна політична організація «Кирило-Мефодіївське братство», до складу якої входили 12 чоловік (Микола Костомаров, Василь Бєлозерський, Микола Гулак, Пантелеймон Куліш та ін.). Участь у засіданнях товариства брав Тарас Шевченко. Програмні документи «Книга буття українського народу» і «Статут слов’янського братства Св. Кирила і Мефодія» передбачали:

  • повалення самодержавства, встановлення республіканського правління;

  • об’єднання всіх слов’ян у федерацію на засадах суверенності;

  • скасування кріпосного права, ліквідацію соціальної нерівності, запровадження загальної освіти.

Члени Кирило-Мефодіївського братства поширювали твори Т. Шевченка («Кобзар», «Гайдамаки»), складали революційні прокламації («Брати українці», «Брати великороси та поляки»), установили контакти з російськими і польськими революціонерами, займалися просвітництвом народу.

У березні 1847 р. члени товариства були заарештовані і після суду заслані в різні губернії Росії під нагляд поліції без права повернення в Україну. Т. Шевченка віддали в солдати рядовим Оренбурзького окремого корпусу на 10 років із забороною писати й малювати. Діяльність Кирило-Мефодіївського братства стала початком переходу від культурницького до політичного етапу боротьби за національний розвиток України.

1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   11

Схожі:

План. Початки людського життя. Кочові племена на територыъ України iconПлан Перші кочовики на територіях України. Кочові племена Півдня України у ІІІ хііі ст
Завдяки цій географічній обставині південна Україна ста­ла центром життя кочових народів, які хвиля­ми змінювали один одного з кін....
План. Початки людського життя. Кочові племена на територыъ України icon1. Трипільці найдавніші хлібороби на українських землях
Кочові племена Північного Причорномор’я (Х ст до н е. – ІІІ ст н е.). Велика Скіфія
План. Початки людського життя. Кочові племена на територыъ України icon10 Матеріальна І духовна культура кімерійсько-скіфсько-сарматської доби
Саме на даному історичному етапі військові кочові племена, які з’явились на території України, на нашу думку, загальмували позитивний...
План. Початки людського життя. Кочові племена на територыъ України icon1. Найдавніші племена І держави на території України
Висвітлюється проблема появи протодержав на території України, походження слов`ян, їх життя та побут
План. Початки людського життя. Кочові племена на територыъ України iconПлан Соціально-економічний та суспільно-політичний розвиток в Наддніпрянщині...
Соціально-економічне та громадсько-політичне життя в українських землях підвладних Російській імперії (кінець ХVІІІ – початок ХХ...
План. Початки людського життя. Кочові племена на територыъ України iconКочові народи на півдні України. Скіфи. ?
Східні слов'яни. Походження, розселення східнослов'янських племен на території України
План. Початки людського життя. Кочові племена на територыъ України iconБжд, як складна категорія, охоплює життя й діяльність людини у взаємодії...
Бжд торкається сутності безпеки людського життя та сфери її діяльності, в першу чергу трудової. Термін «життєдіяльність» складається...
План. Початки людського життя. Кочові племена на територыъ України iconЦе наука про минуле людського суспільства І про його сьогодення,...
Джерела історії України: писемні, речові, лінгвістичні, інші (етнографічні, фольклорні)
План. Початки людського життя. Кочові племена на територыъ України iconПлан Загальна характеристика поняття; Логічні способи утворення понять
Наше мислення, відображаючи предмети та явища, рухається від явища до сутності, від сутності 1-го порядку до сутності другого порядку...
План. Початки людського життя. Кочові племена на територыъ України icon1. Передісторія України: археологічна періодизація, еволюція людини та людського суспільств а
Передісторія України: археологічна періодизація, еволюція людини та людського суспільства
Додайте кнопку на своєму сайті:
Школьные материалы


База даних захищена авторським правом © 2015
звернутися до адміністрації
skaz.com.ua
Головна сторінка