План. Початки людського життя. Кочові племена на територыъ України




НазваПлан. Початки людського життя. Кочові племена на територыъ України
Сторінка3/11
Дата конвертації09.12.2013
Розмір1.36 Mb.
ТипДокументы
skaz.com.ua > Географія > Документы
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   11
Тема: Національно-визвольна війна українського народу проти Речі Посполитої (середина XVII ст.)

План.

  1. Передумови і початок Національно-визвольної війни.

  2. Розгортання Національно-визвольної війни в 1648-1649 рр.

  3. Утворення української козацької держави – Гетьманщини.

  4. Воєнно-політичні дії Національно-визвольної війни 1650-1653 рр.

  5. Українсько-росйський договір 1654 р. Продовження національно-визвольної війни.


1.Передумови і початок Національно-визвольної війни.
Козацько-селянські повстання 20–30-х рр. XVII ст. зазнали поразки. Наступне десятиліття «золотого спокою» було для України часом гуртування сил напередодні нового виступу. Причинами Національно-визвольної війни були:

• соціально-економічний гніт (зростання в Україні землеволодіння польських магнатів і шляхти, покріпачення селян і зростання панщини, утиски козаків, міщан і православної шляхти з боку польських магнатів та шляхти);

• національний гніт (обмеження українців у правах при зайнятті урядових посад, оголошення другосортності та неповноцінності українців);

• релігійний гніт (наступ католицизму та уніатства на права і свободи УПЦ, насильницьке покатоличення населення, впровадження обов’язкового податку на утримання католицької та уніатської церкви).

Рушійними силами війни були козаки, селяни, міщани, дрібна українська шляхта, православне духовенство.

Війна мала національно-визвольний і антифеодальний характер. Метою війни було знищення польського панування, ліквідація кріпацтва, створення незалежної української держави.

Очолив Національно-визвольну війну чигиринський сотник Богдан Хмельницький, якого в січні 1648 р. запорозькі козаки обрали гетьманом. Він уклав воєнний угоду з Кримським ханством про військову допомогу у війні проти Речі Посполитої. У квітні 1648 р. козацькі війська вирушили в похід із Запорозької Січі назустріч польським військам.

^ 2. Розгортання Національно-визвольної війни в 1648-1649 рр.

Перші перемоги козаки одержали у битвах в урочищі Жовті Води (5–6 травня 1648 р.), поблизу Корсуня (15–16 травня 1648 р.), під Пилявцями (11–13 вересня 1648 р.). У результаті значна територія України булла визволена від польського панування. У вересні 1648 р. повстанці підійшли до Львова й заволоділи Високим замком, а в жовтні почали осаду польської фортеці Замостя. Дізнавшись про вибори нового польського короля Яна II Казимира, Б. Хмельницький погодився на перемир’я і повернув козацьку армію на Подніпров’я. 23 грудня 1648 р. козацьке військо урочисте вступило до Києва.

У 1649 р. війна розгорнулася з новою силою. Польська армія захопила Галичину і вдерлася на Поділля. Війська козаків і татар оточили частину польських військ біля м. Збаража. 5–6 серпня 1649 р. польська армія зазнала значних втрат під м. Зборовом, однак кримський хан Іслам-Гірей змусив Б. Хмельницького припинити бойові дії. 8 серпня 1649 р. був підписаний Зборівський мирний договір, за умовами якого Річ Посполита:

• визнала Українську козацьку державу на чолі з гетьманом у межах Київського, Брацлавського і Чернігівського воєводств;

• визнала свободу існування православної церкви;

• підтвердила права і привілеї козацького війська;

• встановила реєстр у 40 тис. козаків;

• оголосила амністію учасникам повстання.
^ 3. Утворення української козацької держави – Гетьманщини.

Переможні битви 1648–1649 рр. дали можливість почати будівництво української держави на основі традицій Запорозької Січі.

• Територія Гетьманщини складалася із земель Київського, Чернігівського і Брацлавського воєводств (столиця — м. Чигирин). Замість воєводств створювалися 16 полків на чолі з полковниками і 272 сотні на чолі з сотниками.

• Головою держави був обраний козаками гетьман, який мав вищу адміністративну, судову і військову владу.

• Вищими органами влади були Військова (або Генеральна) Рада (законодавчо-розпорядчі збори козаків) і Генеральна старшина (козацький уряд, до якого входили генеральні писар, суддя, обозний, підскарбій, два осавули, хорунжий, бунчужний і наказний гетьман).

• Збройні сили складалися з реєстрових козаків, розвідки, артилерії, обозної, санітарної та інших служб.

• Українська держава мала власну символіку: прапор малинового кольору і герб із зображенням козака з мушкетом.

Особливістю козацької держави був її військовий устрій, що зумовлювалося як потребою боротьби за незалежність, так і традиціями Війська Запорозького.
^ 4. Воєнно-політичні дії Національно-визвольної війни 1650-1653 рр.

Військові дії між Україною і Польщею відновилися в 1651 р., коли на Волині зійшлися польська армія на чолі з Яном Казимиром, козацьке військо Б. Хмельницького і татари під проводом Іслам-Гірея. 18–30 червня 1651 р. у вирішальній битві поблизу м. Берестечка татари знов зрадили козаків і захопили в полон гетьмана. Івану Богуну із великими втратами вдалось вивести козаків із облоги й відступити на Київщину.

Звільнившись із полону, Б. Хмельницький почав переговори про укладання миру. 18 вересня 1651 р. був підписаний Білоцерківський договір, за умовами якого:

• територія Української козацької держави обмежувалася Київським воєводством;

• козацький реєстр скорочувався до 20 тисяч;

• гетьману заборонялися дипломатичні відносини з іноземними державами;

• польській шляхті дозволялося повернутися до своїх маєтків в Україні.

Б. Хмельницький вирішив продовжити боротьбу за визволення українських земель від Речі Посполитої. 23 травня 1652 р. козаки розгромили польський військовий табір біля підніжжя гори Батіг на Поділлі. У вересні 1653 р. козаки оточили польську армію під м. Жванець, однак кримський хан знову зрадив козаків, уклавши сепаратну угоду з польським королем. Б. Хмельницький був змушений підписати мирний договір між Українською державою і Польщею на засадах Зборівського договору.
^ 5. Українсько-росйський договір 1654 р. Продовження національно-визвольної війни.

Восени 1653 р. внутрішнє і міжнародне становище Української держави значно погіршилося. Задля збереження основних здобутків національно-визвольної війни

Б. Хмельницький вирішив звернутися по допомогу до Росії. 1 жовтня 1653 р. Земський собор у Москві ухвалив прийняти Україну «під руку царя» Олексія Михай-

ловича і розпочати війну проти Речі Посполитої. 8 січня 1654 р. у Переяславі відбулася козацька рада, яка вирішила віддати Україну під протекторат Росії при збереженні основних прав і вольностей Війська Запорозького. 21 березня 1654 р. цар Олексій Михайлович і Боярська дума затвердили так звані «Березневі статті», в яких визнали суверенітет Української держави, погодившись на:

• збереження адміністративно-територіального поділу і республіканської форми правління;

• надання незалежності у проведенні внутрішньої політики; підтвердження прав і привілеїв Війська Запорозького;

• встановлення 60-тисячного козацького реєстру.

Однак суверенітет Української держави обмежували:

• збір податків з українського населення під контролем російської сторони;

• розміщення у Києві та Чернігові російських військ на чолі з воєводами;

• заборона самостійних дипломатичних відносин з Річчю Посполитою та Туреччиною.

Навесні 1654 р. Росія вступила у війну з Річчю Посполитою. Російсько-українські війська протягом 1654–1655 рр. визволили Волинь, Поділля і Західну Україну. Однак вторгнення на Поділля татар і підписання Віленського перемир’я 1656 р. між Росією і Річчю Посполитою примусили Б. Хмельницького повернутися на Подніпров’я і почати пошуки воєнно-політичного союзу зі Швецією і Трансільванією. Дізнавшись про провал своїх намірів, у 1657 р. він помер.

Національно-визвольна війна 1648–1657 рр. призвела до утворення і міжнародного визнання Української козацької держави — Гетьманщини. Однак Б. Хмельницькому не вдалося об’єднати всі українські землі, це завдання мали вирішувати його наступники.

^ Тема: Українські землі в другій половині XVII ст. Поділ Гетьманщини та боротьба за незалежність.

План.

  1. Україна в роки правління гетьмана Івана Виговського.

  2. Порушення територіальної цілісності української держави – Гетьманщини.

  3. Правобережна Україна в 60-80-х рр. XVII ст.

  4. Лівобережна Україна в 60-80-х рр. XVII ст.

  5. Запорозька Січ у другій половині XVII ст.

  6. Господарське життя і політичний устрій Лівобережної Гетьманщини та Слобідської України в другій половині XVII ст.


^ 1. Україна в роки правління гетьмана Івана Виговського.

З кінця 50-х до середини 80-х рр. XVII ст. в Україні тривав період Руїни, коли жорстока боротьба між окремими гетьманами за владу і вторгнення чужоземних військ призвели до втрати Україною незалежності. По смерті Б. Хмельницького його син Юрій Хмельницький, обраний гетьманом, за рішенням старшинської ради був замінений Іваном Виговським (1657–1659 рр.).

Придушивши антигетьманське повстання під проводом запорозького кошового отамана Я. Барабаша і полтавського полковника М. Пушкаря, І. Виговський підписав договір з Польщею у Гадячі. За умовами Гадяцького договору 1658 р.:

• Україна під назвою Велике князівство Руське входила до складу Речі Посполитої на чолі зі спільно обраним королем;

• на території Київського, Чернігівського і Брацлавського воєводств влада належала гетьману;

• зберігалися власні судова і фінансова системи, військо у 60 тисяч козаків;

• Брестська церковна унія скасовувалась і відновлювалися права православної церкви.

Підписання Гадяцької угоди з Польщею не знайшло підтримки серед старшини і козаків та призвело до українсько-російської війни 1658–1659 рр. І. Виговський не зміг скористатися перемогою над російською армією у Конотопській битві (28 червня 1659 р.) через нове антигетьманське повстання, зрікся булави і виїхав до Польщі. Гетьманом вдруге було обрано Ю. Хмельницького (1659–1663 рр.).
^ 2.Порушення територіальної цілісності української держави – Гетьманщини.

Своє гетьманування Ю. Хмельницький вирішив розпочати укладенням нового договору з Росією. Переяславські статті 1659 р., в основі яких були статті 1654 р., помітно обмежили автономію України:

• російські війська одержували право розміщуватися в Києві, Переяславі, Ніжині, Брацлаві та Умані;

• обрання нового гетьмана дозволялося лише за згодою російського царя;

• гетьман втратив право призначати і звільняти генеральну старшину і полковників, провадити самостійну зовнішню політику;

• київська митрополія підпорядковувалася московському патріархові.

У 1660 р. російські й українські війська виступили у похід проти польської армії на Правобережжя, де потрапили в оточення під Чудновом.

Ю. Хмельницький розірвав союз із Росією і підписав новий договір з Польщею, який відновлював чинність Гадяцької угоди. За умовами Слободищенського трактату 1660 р.:

• Україна поверталася під владу Речі Посполитої на правах автономії, однак стаття про Велике князівство Руське вилучалася;

• гетьман позбавлявся права зовнішньополітичних відносин і зобов’язувався надавати воєнну допомогу Польщі в її війнах з іншими державами;

• польським магнатам і шляхті поверталися усі маєтності в Україні.

Головним наслідком Слободищенського трактату став початок територіального розколу України на дві частини: Лівобережну у складі Росії з наказним гетьманом Якимом Сомком та Правобережну у складі Польщі, де гетьманом був Ю. Хмельницький. У 1663 р. після зречення Ю. Хмельницького гетьманом Правобережної України було обрано Павла Тетерю (1663–1665 рр.), який намагався об’єднати Україну під зверхністю польського короля. Зазнавши поразки, він зрікся гетьманства і виїхав до Польщі. У 1663 р. на «Чорній раді» в Ніжині гетьманом Лівобе

режної України було обрано Івана Брюховецького (1663–1668 рр.), який підписав новий договір з Росією. Московський договір 1665 р. істотно обмежив автономію Лівобережної України — Гетьманщини і посилив її залежність від Росії:

• російські воєводи отримали право перебувати майже в усіх великих містах і збирати податки;

• вибори гетьмана дозволялися лише у присутності представника російського царя;

• гетьман позбавлявся права на проведення самостійної зовнішньої політики.

30 січня 1667 р. між Росією і Польщею було підписано Андрусівське перемир’я на 13,5 років, за яким козацька Україна поділялася на 3 частини:

• Лівобережна Україна з Києвом (на два роки) залишалися під владою Росії;

• Правобережна Україна переходила до Польщі;

• Запорожжя мало перебувати під спільним управлінням двох держав.

Обурення українського народу проти Росії призвело до повстання, під час якого І. Брюховецького було вбито.
^ 3. Правобережна Україна в 60-80-х рр. XVII ст.

У 1665 р. гетьманом Правобережної України було обрано Петра Дорошенка (1665–1676 рр.), який прагнув визволити Правобережжя від Польщі і об’єднати його з Лівобережжям під своєю владою за допомогою Кримського ханства. У 1668 р. він виступив в похід на Лівобережжя, де після вбивства козаками І. Брюховецького його було обрано гетьманом обох боків Дніпра. Однак наступ польських військ на Брацлавщину змусив П. Дорошенка покинути Лівобережжя, залишивши наказним гетьманом Дем’яна Многогрішного. У 1669 р. старшинська козацька рада в Корсуні разом з П. Дорошенком ухвалила визнати протекторат Туреччини над Правобережною Україною. У 1672 р. Туреччина почала війну проти Польщі й за допомогою козаків здобула перемогу. За Бучачською угодою 1672 р.:

• Галичина, Волинь та Північна Київщина залишалися у складі Польщі;

• Поділля відходило до Туреччини;

• П. Дорошенко проголошувався правителем України в межах Брацлавщини і Київщини під протекторатом Туреччини.

Поява турків в Україні позбавила П. Дорошенка народної підтримки. У 1676 р. він відмовився від турецького протекторату, зрікся гетьманства і присягнув на вірність російському царю. Туреччина, намагаючись зберегти свій контроль над Правобережною Україною, проголосила гетьманом Ю. Хмельницького (1677–1681 рр.), звільнивши його зі стамбульської в’язниці. Суперництво Туреччини і Росії за Правобережжя призвело до війни 1676–1681 рр., у ході якої відбулися два Чигиринських походи (1677 р. і 1678 р.) турецько-татарської армії. Київщина і Поділля фактично перетворилися на пустку. Ю. Хмельницький, який правив майже безлюдним краєм, перестав бути потрібним туркам і його було страчено. Багаторічна війна за Правобережжя призвела до підписання мирних договорів:

• Журавненського 1676 р. між Польщею й Туреччиною;

• Бахчисарайського 1681 р. між Росією й Туреччиною;

• «Вічного миру» 1686 р. між Росією та Польщею.

За цими договорами:

• Лівобережжя з Києвом і Запоріжжя залишалися під владою Росії;

• південна частина Правобережжя (Південна Київщина і Поділля) відходила до Туреччини;

• північна частина Правобережжя (Північна Київщина, Галичина і Волинь) відходила до Польщі.
^ 4. Лівобережна Україна в 60-80-х рр. XVII ст.

У 1669 р. гетьманом Лівобережної України було обрано Дем’яна Многогрішного (1669–1671 рр.), який підписав новий українсько-російський договір. Глухівські статті 1669 р. дещо послабили тиск Росії:

• зменшувалася кількість воєвод і обмежувалося їхнє право втручатися у місцеве управління;

• відновлювався козацький реєстр у 30 тис. осіб;

• податки збиралися козацькою старшиною.

У 1672 р. представники козацької верхівки, які зневажали Д. Многогрішного — вихідця з простих козаків, заарештували його і відправили до Москви. Замість засланого до Сибіру Д. Многогрішного гетьманом Лівобережжя було обрано Івана Самойловича (1672–1687 рр.), який підписав новий договір між гетьманським і російським урядами. Конотопські статті 1672 р., доповнивши Глухівські статті, суттєво обмежили владу гетьмана і вплив рядового козацтва. У 1676 р., після відмови П. Дорошенка від булави, І. Самойловича було проголошено гетьманом обох боків Дніпра. «Вічний мир» 1686 р. ускладнив становище І. Самойловича. Він був зобов’язаний на чолі козацького війська прийняти участь у Кримському поході 1687 р. разом із російською армією. І. Самойловича було звинувачено у невдачі, заарештовано і заслано до Сибіру. У 1687 р. гетьманом Лівобережжя став Іван Мазепа.
^ 5. Запорозька Січ у другій половині XVII ст.

Запорозька Січ відігравала важливу роль у житті України. У період Руїни вона намагалася проводити самостійну, однак не завжди далекоглядну політику. Саме тут

зосереджувалися опозиційні гетьманам сили, організовувалися антигетьманські заколоти.

• Становище Запорозької Січі ускладнилося після Андрусівського перемир’я 1667 р., коли Запоріжжя потрапило під спільне управління Росії та Польщі та повинно було надавати воєнну допомогу обом державам. Запоріжці під проводом кошового отамана Івана Сірка брали участь у війнах проти Османської імперії та Кримського ханства.Саме з іменем Сірка пов’язують написання запорожцями листа турецькому султану Магомету IV у відповідь на пропозицію визнати його владу й перейти до нього на службу.

• Після підписання «Вічного миру» 1686 р. Запорожжя залишилося під владою Росії, яка почала наступ на політичні та економічні права Запорозької Січі. У 1688 р. з метою утримання козаків під російським контролем на запорозьких землях було збудовано Богородицьку фортецю. Росія заборонила зв’язки Запорожжя із Річчю Посполитою та Кримським ханством.
^ 6. Господарське життя і політичний устрій Лівобережної Гетьманщини та Слобідської України в другій половині XVII ст.

Після Переяславської ради 1654 р. Лівобережна Україна почала називатися Гетьманщиною. Хоча верховна влада в Лівобережній Україні належала російському

цареві, вона зберегла своєрідне, козацько-старшинське самоврядування, в основу якого було покладено устрій Запорозької Січі.

• Найвищою посадовою особою був гетьман, який обирався Генеральною військовою радою і затверджувався царським урядом. Кожний гетьман складав присягу цареві, підписував з ним договір та отримував від нього клейноди.

• При гетьмані існувала генеральна старшина (писар, обозний, суддя, підскарбій, осавул, хорунжий, бунчужний).

• Територія Гетьманщини поділялася на 10 полків (Київський, Чернігівський, Стародубський, Ніжинський, Переяславський, Прилуцький, Полтавський, Гадяцький, Миргородський, Лубенський) на чолі з полковниками, яких призначав гетьман. Полки поділялися на сотні, очолювані сотниками, яких призначав гетьман або полковник. Містами, які мали Магдебургське право, управляли виборні магістрати.

Територія Слобожанщини охоплювала землі сучасних Харківської, частини Сумської, Донецької і Луганської областей України, а також частину Бєлгородської, Курської та Воронезької областей Росії. У середині XVII ст. йшов інтенсивний процес заселення Слобожанщини. Переселенці з Правобережної і Лівобережної України, що тікали від гніту Речі Посполитої, заснували Суми, Харків, Зміїв, Лебедин, Охтирку і багато містечок, сіл і слобод.

Слобідська Україна підпорядковувалася владі російського царя, однак мала автономний устрій в межах Російської імперії. Територія Слобожанщини поділялася на 5 полків (Острогозький, Харківський, Сумський, Охтирський, Балаклійський, з 1685 р. — Ізюмський), де одночасно з владою полковників існувала влада російських чиновників, яких призначав бєлгородський воєвода.


1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   11

Схожі:

План. Початки людського життя. Кочові племена на територыъ України iconПлан Перші кочовики на територіях України. Кочові племена Півдня України у ІІІ хііі ст
Завдяки цій географічній обставині південна Україна ста­ла центром життя кочових народів, які хвиля­ми змінювали один одного з кін....
План. Початки людського життя. Кочові племена на територыъ України icon1. Трипільці найдавніші хлібороби на українських землях
Кочові племена Північного Причорномор’я (Х ст до н е. – ІІІ ст н е.). Велика Скіфія
План. Початки людського життя. Кочові племена на територыъ України icon10 Матеріальна І духовна культура кімерійсько-скіфсько-сарматської доби
Саме на даному історичному етапі військові кочові племена, які з’явились на території України, на нашу думку, загальмували позитивний...
План. Початки людського життя. Кочові племена на територыъ України icon1. Найдавніші племена І держави на території України
Висвітлюється проблема появи протодержав на території України, походження слов`ян, їх життя та побут
План. Початки людського життя. Кочові племена на територыъ України iconПлан Соціально-економічний та суспільно-політичний розвиток в Наддніпрянщині...
Соціально-економічне та громадсько-політичне життя в українських землях підвладних Російській імперії (кінець ХVІІІ – початок ХХ...
План. Початки людського життя. Кочові племена на територыъ України iconКочові народи на півдні України. Скіфи. ?
Східні слов'яни. Походження, розселення східнослов'янських племен на території України
План. Початки людського життя. Кочові племена на територыъ України iconБжд, як складна категорія, охоплює життя й діяльність людини у взаємодії...
Бжд торкається сутності безпеки людського життя та сфери її діяльності, в першу чергу трудової. Термін «життєдіяльність» складається...
План. Початки людського життя. Кочові племена на територыъ України iconЦе наука про минуле людського суспільства І про його сьогодення,...
Джерела історії України: писемні, речові, лінгвістичні, інші (етнографічні, фольклорні)
План. Початки людського життя. Кочові племена на територыъ України iconПлан Загальна характеристика поняття; Логічні способи утворення понять
Наше мислення, відображаючи предмети та явища, рухається від явища до сутності, від сутності 1-го порядку до сутності другого порядку...
План. Початки людського життя. Кочові племена на територыъ України icon1. Передісторія України: археологічна періодизація, еволюція людини та людського суспільств а
Передісторія України: археологічна періодизація, еволюція людини та людського суспільства
Додайте кнопку на своєму сайті:
Школьные материалы


База даних захищена авторським правом © 2015
звернутися до адміністрації
skaz.com.ua
Головна сторінка