План. Початки людського життя. Кочові племена на територыъ України




НазваПлан. Початки людського життя. Кочові племена на територыъ України
Сторінка1/11
Дата конвертації09.12.2013
Розмір1.36 Mb.
ТипДокументы
skaz.com.ua > Географія > Документы
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   11



Тема: Стародавня історія України

План.

  1. Початки людського життя.

  2. Кочові племена на територыъ України.

  3. Античні міста-держави Північного Причорномор’я.


1. Початки людського життя.

Стародавню історію України вчені поділяють на 4 періоди:

• кам’яний вік (1 млн. років тому — ІV тис. до н. е.);

• мідно-кам’яний вік (ІV–ІІІ тис. до н. е.);

• бронзовий вік (ІІ–І тис. до н. е.);

• залізний вік (І тис. до н. е. — V ст. н. е.).

На території сучасної України давні люди з’явилися майже 1 млн. років тому. Першою формою людського співжиття було первісне суспільство, для якого характерні:

• низький рівень розвитку продуктивних сил;

• майже повна залежність людини від природи;

• об’єднання людей у громади;

• виникнення общинної власності на засоби виробництва;

• рівномірний розподіл продуктів праці між членами громади;

• відсутність класів і держави;

• язичницькі вірування в богів.

Кам’яний вік поділяється на палеоліт (1 млн. років —Х тис. до н. е.) — давній кам’яний вік,

мезоліт (IX–VI тис. до н. е.) — середній кам’яний вік,

неоліт (VI–IV тис. до н. е.) —новий кам’яний вік.

• Тип людини: архантроп (найдавніша людина), неандерталець («людина вміла»), кроманьйонець («людина розумна»).

• Знаряддя праці: рубило, проколка, гостроконечник, скребло, дротик, спис, гарпун, голка, лук зі стрілами, серп, рало, соха, зернотерка.

• Людська спільність: первісне стадо, материнська родова община (матріархат), батьківська родова община (патріархат), сусідська (територіальна) община, плем’я, союз племен.

• Заняття: збиральництво, полювання, рибальство, землеробство, скотарство, ремесла.

• Тип господарства: привласнювальне (необхідне для життя людина брала в природі у готовому вигляді), відтворювальне (необхідне для життя людина виробляла самостійно).

• Вірування: тотемізм (поклоніння певному виду рослин чи тварин, що вважалися охоронцями роду), фетишизм (поклоніння предметам неживої природи, які нібито наділені чудодійною силою), магія (обряди, засновані на вірі в здатність людини впливати на інших людей, тварин, явища природи, богів).

• Стоянки: с. Королево (Закарпаття), печера Киїк-Коба (Крим), с. Мізин (Чернігівщина), Кам’яна Могила (поблизу Мелітополя).

У період мідно-кам’яного віку на території України жили ранні землеробські племена так званої трипільської культури, яку відкрив у 1893 р. археолог В. Хвойко біля с. Трипілля на Київщині. Головним заняттям трипільців було землеробство, важливу роль у господарстві відігравали скотарство, рибальство, мисливство, ремесла. Трипільці виготовляли керамічний посуд, прикрашений орнаментом із символічних малюнків у вигляді спіралей, трикутників, фігур людей і тварин (мальована кераміка).
^ 2. Кочові племена на території україни.

У період залізного віку на території України жили кочові племена:

• кіммерійці (ІХ–VII ст. до н. е.);

• таври (IX–I ст. до н. е.);

• скіфи (VII–III ст. до н. е.);

• сармати (ІІІ до н. е. — ІІІ ст. н. е.);

• готи (ІІ — ІV ст. н. е.);

• гуни (ІV — сер. V ст. н. е.).

Основними заняттями кочовиків були скотарство, ремісництво (виплавка заліза, виготовлення зброї), землеробство, торгівля. Із посиленням майнової нерівності, зародженням класів з’явилися елементи державності.

Центром Скіфського царства в Криму, яке існувало до III ст. н. е., був Неаполь (поблизу сучасного м. Сімферополя).
^ 3. Античні міста-держави Північного Причорномор’я.

У VІІ–V ст. до н. е. вихідці з Греції заснували на узбережжі Чорного та Азовського морів свої поселення, що стали рабовласницькими містами-державами:

• Ольвія (у гирлі Дніпровсько-Бузького лиману);

• Херсонес (на околиці сучасного Севастополя);

• Пантікапей (на місці сучасної Керчі);

• Тіра (на березі Дністровського лиману);

• Феодосія (в Криму), Танаїс (у гирлі Дону).

Найбільшою з грецьких держав було Боспорське царство з центром у Пантікапеї, яке включало територію Керченського та Таманського півостровів. Населення грецьких міст займалося ремеслами, землеробством, виноробством, рибальством, торгівлею як із місцевими скіфськими племенами, так і з Грецією.

Тема: Виникнення та розквіт Київської Русі.

План.

  1. Перші державні утворення.

  2. Формування Київської держави.

  3. Зовнішня політика Київської Русі.


^ 1. Перші державні утворення.

Слов’янські племена з найдавніших часів жили на території Європи і були місцевим автохтонним населенням, відомим під назвами венедів, склавинів, антів. У VIІІ–IX ст. східні слов’яни розселилися на території від Карпат до Оки і від Ладоги до Чорного моря. Формою суспільного устрою були союзи східнослов’янських племен:

• поляни, древляни, сіверяни, волиняни, тиверці, уличі, білі хорвати (південно-західна, українська група);

• полочани, дреговичі (західна, білоруська група);

• словени, кривичі, радимичі, в’ятичі (північно-східна, російська група).

Головними заняттями східних слов’ян були землеробство, скотарство, мисливство, рибальство, ремесла і торгівля. Східні слов’яни були язичниками, поклонялися багатьом богам (Дажбог — бог сонця, Перун — бог грому, Сварог — бог неба, Стрибог — бог вітрів, Велес — бог худоби, Мокоша — богиня родючості). Із розпадом родоплемінного ладу і появою класів замість племінних союзів у східних слов’ян утворилися перші державні формування, які називалися Куявія (земля полян із Києвом), Славія (Новгородська земля), Артанія (Причорноморська Русь). Найбільшим було державне об’єднання, до якого входили землі полян, древлян й сіверян з центром у Києві.
^ 2. Формування Київської держави.

Наприкінці IX–X ст. відбувався процес об’єднання східнослов’янських племен навколо Києва і формування ранньофеодальної держави Київська Русь. Щодо утво-

рення Київської Русі існують дві точки зору:

• норманська теорія про несамостійний розвиток слов’янської державності, спираючись на «Повість минулих літ», стверджує, що першими керівниками Київської Русі були нормани — князі Рюрик і Олег;

• теорія природно-історичного процесу утворення держави у східних слов’ян доводить, що для цього були всі необхідні економічні і політичні умови. Наприкінці VI — на початку VII ст., ще до приходу варягів, у Києві правив перший князь — слов’янин Кий. Останніми представниками заснованої ним династії і першими князями Київської Русі вважають Аскольда та Діра.

Щодо походження назви «Русь» також існують дві теорії:

• норманська (від назви одного з племен норманів-шведів, які завоювали Новгород і заснували там державу);

• автохтонна (від назви корінних племен — росоманів та росів, які жили на р. Рось у Подніпров’ї).

У ІХ–ХІ ст. відбувається швидке територіальне зростання і поступова консолідація Київської Русі:

• Князь Олег (882–912 рр.) захопив Київ і підкорив своїй владі полян, древлян, сіверян, радимичів.

• Князь Ігор (912–945 рр.) приєднав територію уличів і тиверців.

• Княгиня Ольга (945–957 рр.) врегулювала збирання данини, визначивши її розміри (уроки) і місця для збирання (погости).

• Князь Святослав (957–972 рр.) підкорив в’ятичів і розбив ясів (осетинів) та косогів (черкесів), розширив територію Київської держави далеко на схід.

• Князь Володимир Великий (978–1015 рр.) остаточно підкорив в’ятичів і радимичів, відвоював у Польщі галицькі та волинські землі, у 988 році запровадив християнство як загальнодержавну релігію.

• Князь Ярослав Мудрий (1019–1054 рр.) розширив межі Київської Русі на південь, розгромивши печенігів, остаточно затвердив християнство, запровадив перший писаний збірник законів «Руська Правда».

На початку XI ст., коли у межах Київської Русі були об’єднані всі східнослов’янські племена, давньоруська держава досягла свого найвищого розквіту. Після смерті Ярослава Мудрого стали помітними ознаки політичного роздроблення Київської Русі. У 1097 році у Любечі князі домовилися припинити міжусобиці і узаконили роздроблення Київської держави на окремі спадкові князівства. Володимир Мономах (1113–1125 рр.) і Мстислав (1125–1132 рр.) на деякий час відновили і зміцнили великокнязівську владу, однак спинити політичну роздробленість Київської Русі не змогли.
^ 3. Зовнішня політика Київської Русі.

Київська Русь відіграла важливу роль в історії східнослов’янських народів, оскільки сприяла їх економічному, політичному й культурному розвитку і дала можливість захистити свої землі від ворогів. Київська Русь, як одна з наймогутніших держав ран-

ньосередньовічної Європи, мала великий вплив на міжнародної арені.

• Князь Олег у 907 і 911 рр. провів успішні походи на Візантію, уклавши вигідні торгівельні угоди.

• Князь Ігор у 915 р. уклав мир із печенігами; у 941 і 944 роках здійснив два похода на Візантію.

• Княгиня Ольга у 957 р. здійснила дипломатичну подорож до столиці Візантії Константинополя, де прийняла християнство; у 959 році вислала своє посольство до німецького імператора Оттона І.

• Князь Святослав розгромив Хазарський каганат і Волзьку Болгарію; у 968 і 970 рр. здійснив походи проти Візантії і Болгарії, намагаючись заволодіти землями по Дунаю.

• Князь Володимир Великий вів успішну боротьбу проти печенігів, захистивши південні рубежі Київської Русі.

• Князь Ярослав Мудрий у 1036 р. остаточно розгромив печенігів під Києвом; встановив династичні зв’язки з Візантією, Францією, Німеччиною, Польщею, Угорщиною, Швецією, Норвегією.

• Князь Володимир Мономах за своє правління здійснив 83 походи проти половців.

Успішно відбиваючи напади кочовиків, Київська Русь захищала Візантію і західноєвропейські країни. Політичні, торгівельні, культурні зв’язки Русі з країнами Заходу і Сходу сприяли підвищенню її міжнародного авторитету.


Тема: Київська Русь за часів роздробленості. Галицько-Волинська держава.

План.

  1. Утворення Галицько-Волинської держави.

  2. Монгольська навала на українські землі.

  3. Галицько-Волинська держава за Данила Галицького та його наступників.


^ 1. Утворення Галицько-Волинської держави.

У ХІІ ст. Київська Русь розпалася на окремі самостійні князівства, наймогутнішими з яких на українських землях були Київське, Чернігово-Сіверське, Переяславське,

Галицьке і Волинське. Причинами політичної роздробленості стали:

• перетворення земельного володіння на спадкове;

•економічне та військово-політичне посилення удільних князівств; міжусобиці князів;

• слабкість економічних зв’язків внаслідок розвитку натурального господарства.

Спадкоємцем Київської Русі і головним політичним центром майбутньої України (назва «Україна» вперше згадується у 1187 р. в Київському літописі) стало Галицько-Волинське князівство, найвідомішими князями якого були Роман Мстиславич (1199–1205 рр.) і Данило Романович (1205–1264 рр.). У 1199 р. волинський князь Роман Мстиславич об’єднав Галичину і Волинь в одне князівство. Після його загибелі почалися усобиці, що тривали понад 30 років. У 1238 р. Данило Романович Галицький подолав угрупування бояр і знов об’єднав Галицькі і Волинські землі.
^ 2. Монгольська навала на українські землі.

На початку XIII ст. монголо-татарські племена об’єдналися під владою Темучина (Чингісхана) і завоювали Північний Китай, Середню Азію, Закавказзя.

• У 1223 р. монголо-татари завдали поразки руським військам і половцям в битві на річці Калці.

• У 1238–1239 рр. монголо-татари під проводом хана Батия вторглися в Переяславське і Чернігівське князівства та спустошили їх.

• У 1240 р. монголо-татари здобули Київ і вирушили на Волинь і Галичину.

Руські князівства потрапили у залежність від Золотої Орди. Князі були змушені одержувати від хана ярлики — грамоти на князювання і сплачувати данину ханським намісникам — баскакам.
^ 3. Галицько-Волинська держава за Данила Галицького та його наступників.

У 1246 р. Данила Галицький поїхав до Золотої Орди і дістав ярлик на князювання, формально визнавши залежність від хана Батия. Готуючись до боротьби протии Золотої Орди, Данило шукав союзників. У 1253 році посланець римського папи Інокентія ІV коронував Данила Галицького в Дорогочині. Данилу Галицькому не вдалося визволити свою землю від Золотої Орди, однак і монголо-татари не змогли зруйнувати Галицько-Волинську державу. Наступниками Данила Галицького були: Лев І (1264–1301 рр.), Юрій І (1301–1308 рр.), Андрій та Лев ІІ (1308–1323 рр.), Юрій ІІ Болеслав (1325–1340 рр.). У середині ХІV столітті Галицько-Волинське князівство припинило своє існування, потрапивши під владу Польщі і Литви.

^ Тема: Політичний устрій, соціально-економічний і культурний розвиток Київської Русі та Галицько-Волинської держави (ІХ–ХIV ст.)

План.

  1. Політичний устрій.

  2. Соціальна структура суспільства.

  3. Економічний розвиток.

  4. Культура Київської Русі.


^ 1. Політичний устрій.

Київська Русь була ранньофеодальною монархією, федерацією руських князівств. Як і в Західній Європі, на Русі склалася певна система відносин між феодалами.

• Головою держави вважався великий князь київський, верховний власник усіх давньоруських земель, який зосереджував у своїх руках законодавчу, виконавчу, адміністративну та військову владу.

• Окремими частинами держави керували удільні князі й бояри, які за службу одержували від великого князя земельні володіння — вотчини — і ставали його васалами. Князь призначав дружинників і бояр тисяцькими (представниками князя у великих містах), тіунами (господарськими управителями князя), вірниками (збирачами мита).

• У державній діяльності князь спирався на дружину, яка брала участь не тільки у воєнних походах, а й в управлінні державою.

• Влада великого князя обмежувалася боярською радою та вічем (народними зборами).

Вся управлінська верхівка у своїй діяльності користувалася нормами «Руської Правди». У результаті політичного розпаду Київської держави на окремі самостійні князівства склався новий тип управління — конфедерація руських князівств. Органом управління конфедерації був з’їзд князів, на якому вирішувалися спільні питання (прийняття основ законодавства, організація спільних воєнних походів).
^ 2. Соціальна структура суспільства.

У Київській Русі сформувалася особлива соціальна структура. Найвище місце в суспільстві займали князі, бояри, священики. Далі йшли купці і ремісники. Більшість населення складали селяни — смерди. Оскільки вони жили на землі князя, то мусили виконувати повинності: сплачувати оброк і відробляти панщину. Поступово незалежність смердів обмежувалась. Селяни, що потрапили у залежність від феодала, взявши у нього позику («купу»), називалися закупами. Селяни, яка укладали з феодалом договір («ряд») про тимчасову роботу на нього, ставали рядовичами. Селяни, що не мали свого господарства і знаходилися в повній залежності від феодала, називалися холопами. Вільні селяни об’єднувалися в сільські громади («верв», «мир»), які спільно володіли лісами, лугами, водоймами.

Орні землі перебували в індивідуальному володінні членів громади.
^ 3. Економічний розвиток.

Господарство Київської Русі досягло високого рівня розвитку, що зумовлювалося сприятливими природними умовами та географічним розташуванням країни. Основою господарства залишалося землеробство (орне, підсічно-вогневе, перелогове), розвивалися скотарство, городництво, садівництво, бортництво, мисливство. У містах та селах розвивалися ремесла (залізоплавильне, ковальське, гончарне, ювелірне, ткацьке та ін.). «Шлях з варяг у греки», що проходив Дніпром, робив Київську Русь світовою торгівельною державою. Наприкінці Х ст. за правління Володимира Великого з’явилися перші гроші — срібники та злотники, потім — гривні. Однак господарство Київської Русі мало натуральний характер, що спричинило слабкість економічних зв’язків між окремими землями держави.
^ 4. Культура Київської Русі.

Зміцнення Київської Русі, прийняття християнства, зв’язки з Візантією, Західною і Центральною Європою, країнами Сходу сприяли розвитку самобутньої культури.

• Основою духовної культури була усна народна творчість: історичні і обрядові пісні, казки, загадки, колядки, приказки, билини («Ілля Муромець»,«Добриня Никитич і Змій»).

• Велике значення для розвитку культури мала поява писемності, яка з’явилася на Русі у ІХ ст. (глаголиця, кирилиця).

• Розвиток писемності сприяв поширенню освіти: при церквах і монастирях існували школи, книгописні майстерні, бібліотека.

• У X–XI ст. виникло літописання, видатними пам’ятками якого є «Повість минулих літ» Нестора, Київський і Галицько-Волинський літописи.

Найвизначнішими творами літератури є «Повчання дітям» Володимира Мономаха, «Слово про закон і благодать» митрополита Іларіона, «Слово о полку Ігоревім» невідомого автора.

• До найдавніших пам’яток архітектури належать Десятинна церква, Софійський собор, Києво-Печерський монастир, Золоті ворота у Києві, Спасо-Преображенський монастир і Єлецький собор у Чернігові.

У ХІІ ст. відбувається формування території українського етносу (народності). Вважають, що назва «Україна» походить від слова «край» або «країна». Вперше назва «Україна» з’явилась у Київському літописі від 1187 р. і охоплювала Київщину, Переяславщину, Чернігівщину. У Київському літописі від 1189 р. назва «Україна» поширилася ще й на Галичину.

У Галицько-Волинському літописі від 1185 р. ця назва охоплювала й Волинь. Наприкінці ХІІ ст. назва «Україна» стосується всіх етнічних земель українського народу.


  1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   11

Схожі:

План. Початки людського життя. Кочові племена на територыъ України iconПлан Перші кочовики на територіях України. Кочові племена Півдня України у ІІІ хііі ст
Завдяки цій географічній обставині південна Україна ста­ла центром життя кочових народів, які хвиля­ми змінювали один одного з кін....
План. Початки людського життя. Кочові племена на територыъ України icon1. Трипільці найдавніші хлібороби на українських землях
Кочові племена Північного Причорномор’я (Х ст до н е. – ІІІ ст н е.). Велика Скіфія
План. Початки людського життя. Кочові племена на територыъ України icon10 Матеріальна І духовна культура кімерійсько-скіфсько-сарматської доби
Саме на даному історичному етапі військові кочові племена, які з’явились на території України, на нашу думку, загальмували позитивний...
План. Початки людського життя. Кочові племена на територыъ України icon1. Найдавніші племена І держави на території України
Висвітлюється проблема появи протодержав на території України, походження слов`ян, їх життя та побут
План. Початки людського життя. Кочові племена на територыъ України iconПлан Соціально-економічний та суспільно-політичний розвиток в Наддніпрянщині...
Соціально-економічне та громадсько-політичне життя в українських землях підвладних Російській імперії (кінець ХVІІІ – початок ХХ...
План. Початки людського життя. Кочові племена на територыъ України iconКочові народи на півдні України. Скіфи. ?
Східні слов'яни. Походження, розселення східнослов'янських племен на території України
План. Початки людського життя. Кочові племена на територыъ України iconБжд, як складна категорія, охоплює життя й діяльність людини у взаємодії...
Бжд торкається сутності безпеки людського життя та сфери її діяльності, в першу чергу трудової. Термін «життєдіяльність» складається...
План. Початки людського життя. Кочові племена на територыъ України iconЦе наука про минуле людського суспільства І про його сьогодення,...
Джерела історії України: писемні, речові, лінгвістичні, інші (етнографічні, фольклорні)
План. Початки людського життя. Кочові племена на територыъ України iconПлан Загальна характеристика поняття; Логічні способи утворення понять
Наше мислення, відображаючи предмети та явища, рухається від явища до сутності, від сутності 1-го порядку до сутності другого порядку...
План. Початки людського життя. Кочові племена на територыъ України icon1. Передісторія України: археологічна періодизація, еволюція людини та людського суспільств а
Передісторія України: археологічна періодизація, еволюція людини та людського суспільства
Додайте кнопку на своєму сайті:
Школьные материалы


База даних захищена авторським правом © 2015
звернутися до адміністрації
skaz.com.ua
Головна сторінка