План лекційного заняття: Політика як суспільне явище




Скачати 345.9 Kb.
НазваПлан лекційного заняття: Політика як суспільне явище
Сторінка1/3
Дата конвертації23.06.2013
Розмір345.9 Kb.
ТипДокументы
skaz.com.ua > Географія > Документы
  1   2   3
Тема № 1:

ПОЛІТИКА ЯК СУСПІЛЬНЕ ЯВИЩЕ. ПОЛІТОЛОГІЯ ЯК НАВЧАЛЬНА ДИСЦИПЛІНА

Лекційне заняття провів:

ЛИТВИН В.С., ас. каф. політології, к.п.н.

План лекційного заняття:

        1. Політика як суспільне явище

        2. Концепції, види, суб’єкти та функції політики

        3. Співвідношення політики із іншими сферами суспільного виробництва

        4. Політологія як наука і навчальна дисципліна. Об’єкт і предмет політології

        5. Виникнення та інституціоналізація політичної науки

        6. Основні галузі, категорії, методи і функції політології

1. Політика як суспільне явище

Термін "політика" в науковий обіг ввів Аристотель в IV ст. до н.е. Грецький філософ визначив її як мистецтво управління державою, під якою розумівся поліс. Однак виділення політики в особливу сферу суспільного життя відбулося задовго до того, як греки почали активно користуватися цим поняттям. Хоча політика виникла кілька тисяч років тому, вона формується значно пізніше, ніж економічні і соціальні відносини, а також мораль. В цілому варто виокремлювати кілька підходів щодо уявлень того, яким чином виникла політика:

  1. Першим уявленням про природу політики було теологічне, що пояснює її природу, як і в цілому людського життя, з божественної волі.

  2. Другим поширеним підходом постало антропологічне трактування, що обґрунтовує необхідність політики людською природою. Так, визначення людини як істоти політичної, висловлене Аристотелем, підкреслювало: політичне спілкування відповідає природі людини і її прагненню до благ. Поза політикою вона або тварина, або божество, тому що тварина та бог не потребують законів і прав. Початковими формами політичного спілкування виступали сім'я і поселення, а вищою формою – держава. Політика дозволила людині приборкати власну егоїстичну основу і втілити загальну користь й справедливість. Близьку думку в XV ст. висловить англійський мислитель Г. Гоббс, котрий трактував природу людини як егоїстичну і жадібну, що породжує у суспільстві "війну всіх проти всіх". Інстинкт самозбереження, а також і природний розум підказують людям необхідність створення такого політичного інституту, як держава. Таким чином, політика формується завдяки виходу людини з власного тваринного стану, а сама політика перетворює тварину в людину. Т. Гоббс виходив з біологічної природи людини, поширюючи на неї властивості природи.

  3. Визнання загальних для людського і тваринного засад (спільних інстинктів, моделей поведінки) лежить в основі сучасних біологічних трактувань природи та політики. Згідно із уявленням австрійського етолога К.Лоренца, людині, як і будь-якій тварині, присутні агресивність та інстинкт боротьби за виживання, при цьому, на відміну від більше небезпечних тварин, менше небезпечні люди володіють більш слабким, стримуючим агресивність початком. Саме агресивністю Лоренц пояснював численні війни, конфлікти та революції, хоча вважав можливим її послаблення та обмеження проявів у відкритих формах за допомогою контролю.

  4. Біологічні трактування походження політики часто мають багато спільного із психологічним поясненням політичних процесів. Сутність цього підходу полягає в тому, що в природі людини закладені потреби, інтереси, емоції та потяги. Саме вони породжують політичні взаємодії. Так, оригінальну теорію переходу суспільства із передсоціального в соціальне, в тому числі й політичний стан, розробив З.Фрейд. Він виходить з того явища, що політика є проявом лібідозної енергії індивідів. Так, держава і право виступають як замінники колись існуючого прародителя "батька", який був убитий синами, що повстали проти його монополії на сексуальну насолоду. Таким чином, природа влади і політики корениться у несвідомому – в лібідозному комплексі та у відчутті вини. З. Фрейд вважав, що в ставленні людей до лідерів та держави проявляється дитячий потяг дорослої людини до колись існуючого батька. До них індивід буде відчувати протилежні почуття – як одночасно вимагати захисту (патерналізму), так і ненавидіти (критика та невдоволення владою).

  5. Згідно з соціальним трактуванням політика отримала суспільне походження. Зокрема, широке обґрунтування отримав підхід, що розглядає її формування в ході історичної еволюції суспільства як результат росту її неоднорідності та складності організації. Первісне суспільство соціально однорідне. У ньому не було політичних установ і організацій, не було політики, хоча була влада, яка здійснювалася всіма дорослими членами роду. Ускладнення суспільства в міру його розвитку, поява в ньому суперечливих інтересів обумовили виникнення держави, а разом із тим й політики. Політика виникає як діяльність із організації сумісного життя людей в соціально неоднорідному суспільстві разом із поділом на керівників і керованих, багатих і бідних. Суспільні зміни є похідними від політичної революції, яка змінила всі форми господарства та спосіб життя людей. З неолітичною революцією історики пов'язують появу металічних знарядь праці, а також перехід від присвоюючого типу господарства (полювання, збиральництво) до виробничого (землеробство, а також скотарство), до осілого способу життя та появи міст. У результаті стались зміни у владних відносинах.

Логіку появи політики можна показати таким чином:

  1. Ріст продуктивної діяльності людини зробив можливим появу додаткової продукції, яка трансформувалася у приватну власність. Приватна власність сприяла: подальшому поділу праці, розвитку економіки, зокрема, зростанню обміну, торгівлі, появі ремесел, міст (тим самим складаються різні соціальні групи, ускладнюються форми економічних взаємовідносин); росту автономії особистості, її незалежності від влади "цілого" (роду, племені). З тих пір соціальний статус відособленої людини став визначатися не родинними зв'язками, а економічними можливостями, а також багатством (все це викликало формування інститутів, спрямованих на забезпечення прав і самостійності особистості); підсиленню майнового розшарування, складання класів і груп з протилежними інтересами і конфліктними формами взаємовідносин.

  2. Поглиблення соціальної диференціації за етнічними і релігійними ознаками.

  3. Ріст густоти населення, потреби розширення сфери землеробства й скотарства призвело до територіальних претензій племен одне до одного. Й актуальною стала проблема збереження територіальної цілісності, а також незалежності від зовнішніх претензій.

Тому політика формується як результат нерівного розподілення багатства, відмінності статусів, різних інтересів соціальних груп, невідворотності протиріч і конфліктів у суспільстві. Її поява була пов'язана з тим, що класові, етнічні і релігійні проблеми, міжплемінні конфлікти, із якими зіткнулося суспільство, вже не могли бути вирішені за допомогою попередніх регуляторів – традицій, звичаїв, моральних норм. Для вирішення заданих проблем стали потрібними нові регулятори (правові і політичні) та нова організаційна структура – держава. Насамкінець, говорячи про походження політики, слід враховувати й природні відмінності людей: біологічні, психологічні, інтелектуальні (наприклад, фізична сила або чітко виражене бажання до домінування – в одних, й, навпаки, бажання до підпорядкування – в інших). Ця природна нерівність людей має тенденцію закріплюватися в нерівності соціальній, тобто в різному доступі до багатства, влади, в престижі тощо.

Політика є безпосередньо пов'язана із такими явищами, як влада і держава. Влада є головним інструментом політики і основним об'єктом політичної боротьби. В первісному суспільстві вона не носила політичного характеру. Так, французький політолог М. Дюверже виділив три історичних форми влади:

  1. анонімна, яка розпорошена між всіма членами роду (у деяких племен навіть не було старійшин, прийняття рішень здійснювалося всіма дорослими членами роду);

  2. індивідуалізована, пов'язана з виділенням особливого статусу вождя племен;

  3. інституціоналізована, пов'язана з появою особливого інституту – держави.

Перші дві форми носять додержавний характер, а такі суспільства називають потестарними (від лат. potestas – влада). А виникнення же політики дослідники асоціюють з появою держави, коли влада набула державно-публічного характеру.

Й вже із появою держави (а перші держави виникли п'ять тисяч років тому в Месопотамії та Єгипті) пов'язують перехід від неполітичної (чи племінної кровно-родинної) до політичної організації суспільства. Держава постала новою соціальною силою, покликаною підтримувати цілісність суспільства з допомоги різних важелів адміністративного і правового регулювання суспільних відносин. Потреба в захисті своїх інтересів породила об'єднання людей, що створили різні асоціації (наприклад, партії, суспільні об'єднання тощо).

^ 2. Концепції, види, суб’єкти та функції політики

Хоч сутність політики досліджується в науці більше двох тисяч років, питання про те, що таке політика, залишається відкритим. Існують різні концепції політики:

  1. Історично перше визначення політики як управління суспільством актуальне і в сучасній політології. Політика трактується як діяльність із управління суспільними процесами. В змістовному плані ця діяльність постає як вирішення всіх проблем, за винятком моральних (Д. Істон, Г. Алмонд), як авторитарне розподілення цінностей (Д. Істон), як спосіб регулювання конфліктів. Мова йде про управлінський підхід.

  2. ^ Субстанціональний підхід підкреслює прямий зв'язок політики із владою. Тут політика – це або управління з використанням влади, або боротьба за завоювання і утримання влади. Владні трактування яскраво виражені в роботах Н. Макіавеллі, М. Вебера, К. Маркса, в американській політології. М. Вебер, наприклад, визначає політику як "потяг до участі у владі або сприяння впливу на розподілення влади чи між державою, чи всередині держави між групами людей, які вона в себе включає".

  3. Інституційний підхід робить акцент на організації, в котрій матеріалізується влада. В одних трактуваннях політика – це участь у справах держави, використання класами державної влади для здійснення своєї мети (В. Ленін). Та все таки, політика здійснюється не тільки державою, тому інші визначення вказують на різні інститути й організації, які можуть виступати суб'єктами політики.

  4. ^ Соціологічний підхід пов'язаний із розглядом суспільства як структури, що складається з різних груп, що мають власні інтереси і потреби, головним важелем реалізації котрих є влада. Політика в такому випадку розглядається як відносини, напрями та способи діяльності соціальних груп у відстоюванні своїх інтересів та задоволенні своїх потреб за допомогою різноманітних засобів, серед яких головну роль має влада.

  5. ^ Теологічний підхід трактує політику як особливу форму людського існування, пов'язану з ціледосягненням і організацією. Подібне трактування розширює кордони політики, бо обдумування мети є в будь-якій сфері діяльності, і відповідно політику можна віднайти в найрізноманітніших відносинах, наприклад, поміж подружжям, у стосунках між викладачем і студентом.

  6. Згідно із консенсусним підходом політика – це є сфера об'єднання всіх членів суспільства, коли суспільні проблеми вирішуються ненасильницькими методами через пошук компромісів, без переможців і переможених. Політика буде розумітися як діяльність, спрямована на досягнення громадянами згоди виключно мирними та ненасильницькими засобами.

  7. ^ Конфліктний підхід розглядає політику як сферу боротьби, в якій перемагає найсильніший, як панування одних над іншими. Політика – поле зіткнення інтересів соціальних груп і інститутів з приводу влади, з приводу контролю над механізмом розподілення суспільних благ.

Розглядаючи прояви політики, варто визнати неприпустимість абсолютизації будь-якого з підходів. У політиці присутні дві засади. Перша полягає у тому, що політика – це конфлікт інтересів; друга зводиться до того моменту, що політика – це пошук рівноваги і компромісу. Такий момент домінує в стабільних демократичних системах.

Функції політики – основні напрями її впливу на суспільство. Оскільки вплив політики на суспільство є багатоманітним, тому й виокремлюються багато різних її функцій. Головна з них є та, що випливає із самої сутності політики та її соціального призначення – це керівництво та управління суспільними процесами й забезпечення завдяки цьому єдності і цілісності суспільства. Інші функції підпорядковуються їй. В цілому функції політики полягають в такому:

  • інструмент реалізації владно значущих інтересів соціальних груп;

  • забезпечення урегульованості і порядку соціальних процесів і відносин, умов матеріального суспільного виробництва і сумісної праці;

  • забезпечення як спадкоємності, так й інноваційності суспільного розвитку;

  • раціоналізація суспільних відносин, згладження соціальних протиріч, а також спрямування ситуацій на пошук зважених рішень;

  • примус в інтересах окремих верств населення або всього суспільства в цілому;

  • інтеграція різних верств населення за рахунок підпорядкування їхніх інтересів інтересам усього суспільства;

  • соціалізація особистості (включення її у складний світ суспільних відносин).

Функція раціоналізації суспільного життя диктується цілим рядом обставин:

  • небезпекою для суспільства випадкових і не передбачуваних явищ, які можуть бути детерміновані природним фактором, діями інших країн, егоїстичними інтересами індивідів і груп, необдуманими рішеннями політиків;

  • необхідністю більш раціонального виробництва і збереження матеріальних і духовних цінностей;

  • потребою в передбаченні майбутнього і раціональних шляхів його досягнення.

Однак раціональну складову в політиці не можна абсолютизувати. В політиці суттєвий момент складають ірраціональні фактори та емоції, котрі проявляються, наприклад, в упередженнях одних етнічних груп стосовно інших, в електоральних перевагах, коли голосування визначається не раціональним вибором на користь програми кандидата, а симпатіями чи антипатіями стосовно політика.

Політика має складну, багатовимірну структуру. Вона може бути розглянута на рівні суб'єктів. Суб'єктами політики виступають різні соціальні групи (класи, етнічні і конфесіональні спільноти тощо), держави, партії, міжнародні організації. Треба визначити, що під суб'єктами політики розуміються учасники політичного процесу, здатні діяти вільно та самостійно. Останнє значить, що вони усвідомлюють своє становище у суспільстві і безпосередньо через владу (в першу чергу, державну) намагаються реалізувати свої інтереси та завдання. В політології для позначення суб'єкта політики використовують поняття актор. Маючи відтінок театральності, воно достатньо точно характеризує учасника політичного життя як носія певної ролі (функцій). Такі ролі у політичному процесі не є рівнозначними, наприклад, роль рядового виборця та роль представника правлячої еліти. Активність політичного актора виражена на індивідуальному, груповому й інституціональному рівнях.

Одна з найбільш відомих типологій (в більшій мірі використана в українській політології) акцентує увагу на трьох рівнях суб'єктів політики:

  • соціальний: індивіди, класи, еліти, етноси, мафія, натовп (в умовах кризи та відсутності організованої політичної сили може встановитися охлократія, як влада натовпу), корпоративні групи (фінансові та промислові бізнес-еліти);

  • інституціональний: партії, органи державної влади або суспільні організації; політика представлена й такими суперінститутами, як держава-нація: ООН, НАТО;

  • функціональний: армія (виступаючи частиною держави, нерідко бере владу в свої руки, встановлюючи воєнний режим правління), органи розвідки, лоббі, опозиція, бюрократія. Бюрократію можна відносити й до соціального рівня. Бюрократія – соціальна група, котра покликана зробити процес управління ефективним (функціональний аспект). Проте вона часто використовує знання механізмів управління: надання їй повноваження у власних інтересах і здатна концентрувати владу в своїх руках. Бюрократія виступає суб'єктом політики через те, що на неї покладено функції проведення державних (управлінських) рішень, тому вона здатна заблокувати виконання будь-якого з них, якщо воно суперечать її інтересам.

Найвідомішою в західній політології постала класифікація суб´єктів політики ("політичних індивідів") залежно від ступеня свідомості участі людей у політиці, яка запропонована відомим американським політологом Г. Алмондом. За цією ознакою виокремлюються такі три ступені свідомості участі в політиці: безсвідома, стихійна участь у політиці; участь напівсвідома – це розуміння сенсу ролей за безперечного підпорядкування їм як чому-небудь наперед заданому, безспірному; цілком свідома участь, утвердження своїх усвідомлених інтересів цінностей.

Відповідно виокремлюються три типи суб´єктів політики. Перший називають паройкіальним (від грецьк. "пара" – навколо та "ойкос" – дім, господарство). Тип суб´єктів політики живе безпосередньо інтересами найближчого оточення. У його представників украй обмежене чи взагалі відсутнє усвідомлення політичної системи як чіткого спеціалізованого утворення. Другий тип – це суб´єкт-підданий, для якого характерним є свідоме виконання наказу чи обов´язку. А представники цього типу можуть усвідомлювати значення багатьох управлінських ролей, але не володіють конкретним знанням того, як вони можуть впливати на політичну систему. Нарешті, третій тип політичних суб´єктів – це учасник, або партисипант. Це найактивніший і найсвідоміший суб´єкт політики, формує низку спеціальних ставлень до політичних інститутів, а також до тих ролей, які він здатен у них відігравати.

Об'єктами політики виступають суспільні явища, на які направлена діяльність суб'єктів політики, зокрема влада. Суб'єкти, здійснюючи свою політичну діяльність, вступають у політичні відносини, взаємодіючи з приводу використання влади. Такі взаємодії визначаються політичними інтересами учасників, котрі є безпосередньо спонукальною причиною політичної активності. Вони формуються з усвідомлення економічних, соціальних (релігійних, етнічних) інтересів, усвідомлення становища на основі порівняння зі становищем інших груп і передбачають орієнтацію на участь у політично управлінській діяльності як умову закріплення або зміни становища.

Тому політика – явище багатоаспектне, що дозволяє виділяти її різні види:

  • залежно від сфери суспільства, в якій політика виражена своєю регулюючою функцією, виділяють економічну, соціальну, національну, науково-технічну, екологічну, культурну і воєнну політику;

  • за масштабом політика може бути внутрішньою та зовнішньою;

  • залежно від пріоритетності політика буває нейтральною, "відкритих дверей", національного примирення, компромісів;

  • за змістом і характером є прогресивна, реакційна, науково обґрунтована і волюнтаристська політика;

  • за суб'єктами політики, тобто залежно від того, хто її здійснює, вона може виступати політикою держави, світового співтовариства, політикою партії, політикою суспільних організацій, політикою банку або фірми тощо.
  1   2   3

Схожі:

План лекційного заняття: Політика як суспільне явище iconПлан лекційного заняття: Влада як суспільне явище
Зв'язок настільки органічний, що в політології І філософії нерідко виникають дискусії щодо первинності однієї з них. Зміст політології...
План лекційного заняття: Політика як суспільне явище iconТема Політика як суспільне явище. Політологія як наука
Об’єкт та предмет дослідження політології. Основні категорії, функції та методи дослідження
План лекційного заняття: Політика як суспільне явище iconПлан проведення лекційного заняття з навчальної дисципліни
Правомірність І допустимість методів психологічного впливу в кримінальному судочинстві
План лекційного заняття: Політика як суспільне явище icon1. Мова як суспільне явище. Основні функції мови. Зміст І структура курсу ум в школі
Мова як суспільне явище. Основні функції мови. Зміст І структура курсу ум в школі
План лекційного заняття: Політика як суспільне явище iconПлан-конспект проведення лекційного заняття тема 1
Навчальна мета: Довести до студентів нормативні положення щодо організації та управління цивільною обороною в Україні
План лекційного заняття: Політика як суспільне явище iconПлан Влада як суспільне явище. Структура та типологія політичної влади
У первісному суспільстві воля індивіда була підпорядкована волі колективу це влада освячених звичаїв, традицій, це регулювання людських...
План лекційного заняття: Політика як суспільне явище iconПлан проведення лекційного заняття тема №
Навчальна мета: Розкрити та законспектувати питання: поняття, види абсолютних їх значення у правовій статистиці. Визначити основні...
План лекційного заняття: Політика як суспільне явище iconПлан проведення лекційного заняття тема №
Навчальна мета: Розкрити та законспектувати питання: поняття, види абсолютних їх значення у правовій статистиці. Визначити основні...
План лекційного заняття: Політика як суспільне явище iconПлан Мова як суспільне явище. Суспільна природа мови І мовної діяльності....
Сучасне мовознавство виходить із розуміння мови як суспільного явища. Водночас в історії мовознавства здійснювалися численні спроби...
План лекційного заняття: Політика як суспільне явище iconПлан проведення лекційного заняття тема №
Навчальна мета: формування у слухачів теоретичних знань про статистичне спостереження його види та форми. Законспектувати основні...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Школьные материалы


База даних захищена авторським правом © 2015
звернутися до адміністрації
skaz.com.ua
Головна сторінка