1. Структурно-функціональна організація організму людини




Назва1. Структурно-функціональна організація організму людини
Сторінка7/25
Дата конвертації02.12.2013
Розмір4.54 Mb.
ТипДокументы
skaz.com.ua > Фізика > Документы
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   ...   25

Рис. 1.23

Висхідні (А, Б) і низхідні (В, Г) провідні шляхи ЦНС: А – проведення інформації від тактильних рецепторів шкіри, пропріорецепторів м’язів, сухожиль і вісцерорецепторів; Б – проведення больової і температурної чутливості; В – коротикоспінальний тракт (пірамідна система) – від рухової зони кори головного мозку до альфа-мотонейронів передніх рогів спинного мозку; Г – руброспінальний і тектоспінальний тракти (екстрапірамідна система); 1 – кора великих півкуль головного мозку, 2 – таламус, 3 – гіпоталамус, 4 – гіпофіз, 5 – середній мозок, 6 – лемніск (петля), 7 – довгастий мозок, 8, 9 – спинний мозок
Боковий і передній спіноталамічні тракти (передньобоковий канатик) проводять больову і температурну чутливість і частково тактильну (по волокнах переднього тракту).

Імпульси від больових і температурних рецепторів надходять до клітин задніх рогів спинного мозку. Звідси починається другий нейрон аферентного шляху, аксон якого на рівні того же сегмента, де розташоване тіло нейрона, переходить на протилежну сторону, вступає в білу речовину бокового стовпа і в складі спіноталамічного шляху йде до таламуса. Тут починається третій нейрон, що проводить імпульси до кори великих півкуль.

Нервові імпульси від пропріорецепторів м’язів, сухожиль і суглобових зв’язок проходять до головного мозку частково по волокнах спинно-мозочкових трактів Флексіга і Говерса, розташованих у бокових стовпах спинного мозку, частково по волокнах пучків Голля і Бурдаха. Аксони спинно-мозочкових трактів беруть свій початок від нервових клітин, тіла яких розташовані в задніх рогах спинного мозку, і несуть нервові імпульси до мозочка. Отримуючи пропріорецептивну інформацію про стан опорно-рухового апарата, мозочок разом з іншими відділами ЦНС координує рухи тіла.

^ Низхідні провідні шляхи. До них належать пірамідний (кортікоспінальний) тракт і екстрапірамідні шляхи – ретикулоспінальний, руброспінальний, вестибулоспінальний тракти.

Оскільки кортікоспінальний тракт проводить нервові імпульси від пірамідних клітин (гігантські пірамідні нейрони Беца), що знаходяться в руховій зоні кори великих півкуль, і проходить через піраміди довгастого мозку, його називають пірамідним трактом.

Пірамідні нейрони кори відповідають за довільні (вольові) м’язові скорочення. Вони посилають нервові імпульси до альфа-мотонейронів передніх рогів спинного мозку. Нервові волокна пірамідного тракту не перериваються синапсами на шляху від кори до передніх рогів спинного мозку; вони йдуть у бокових і в передніх стовпах спинного мозку. Ті нервові волокна пірамідного тракту, що направляються в бокові стовпи, в нижній частині довгастого мозку роблять перехрест, тобто переходять на протилежні сторони. Інша частина волокон передніх стовпів іде, перехрещуючись у довгастому мозку, до передніх рогів спинного мозку і тільки на рівні сегментів, де закінчується шлях волокон, відбувається їх перехід на протилежні сторони. У зв’язку з перехрещенням пірамідних шляхів порушення моторних центрів кори однієї півкулі головного мозку викликає параліч мускулатури протилежної сторони тіла.

В тісній взаємодії з пірамідним (кортікоспінальним) трактом функціонує кортікобульбарний тракт, який закінчується в ядрах довгастого мозку (термін «бульбарні ядра» означає ядра довгастого мозку). В області головного мозку аксони цих трактів віддають колатералі, які закінчуються в ядрах смугастого тіла, проміжно мозку, варолієвого моста, довгастого мозку, а також у червоному ядрі і в ретикулярній формації мозкового стовбура. Крім того, до червоного ядра і до ретикулярної формації йдуть безпосередньо нервові тракти від тих же кіркових моторних зон, тобто від зон, звідки починаються кортікоспінальний і кортікобульбарний тракти. Всі вище названі низхідні провідні шляхи, за винятком пірамідного тракту, називаються екстра-пірамідними шляхами, або екстрапірамідною системою координації рухової діяльності.

До екстрапірамідної системи належать руброспінальний, ретикулоспінальний, вестибулоспінальний тракти. Основне призначення руброспінального тракту, тобто тракту, що несе нервові імпульси від червоного ядра до рухових центрів спинного мозку, полягає в управлінні тонусом м’язів і в координації мимовільних рухів. Руброспінальний тракт несе також імпульси від мозочка, ядра вестибулярного нерва, смугастого тіла. Такі ж функції регуляції тонусу м’язів і координації рухів виконують інші структури екстрапірамідної системи.
^ 3. Морфофункціональні особливості основних відділів головного мозку

Головний мозок (рис. 1.24) складається з довгастого мозку, заднього мозку (вароліїв міст і мозочок), середнього мозку, проміжного мозку і великих півкуль. Із основи головного мозку виходять 12 пар черепно-мозкових нервів.

Рис. 1.24

Головний мозок: А – борозни і закрутки кори лівої великої півкулі, довгастий мозок, мозочок; Б – нижня поверхня головного мозку, черепно-мозкові нерви (12 пар). 1 – довгастий мозок, 2 – нижня скронева закрутка, 3 – верхня скронева закрутка, 4 – бокова (сильвієва) борозна, 5 – нижня лобна закрутка, 6 – середня лобна закрутка, 7 – верхня лобна закрутка, 8 – передня центральна закрутка, 9 – центральна (роландова) борозна, 10 – задня центральна закрутка (тім’яна частка кори), 11 – потилична частка кори, 12 – мозочок. І – нюховий нерв і нюхова луковиця, II – зоровий нерв, III – окоруховий нерв, IV – блокоподібний нерв, V – трійчастий нерв, VI – відвідний нерв, VII – лицевий нерв, VIII – слуховий нерв, IX – язиковоглотковий нерв, X – блукаючий нерв, XI – додатковий нерв, XII – під’язиковий нерв

Довгастий мозок і вароліїв міст – єдиний структурно-функціональний відділ головного мозку, його часто називають заднім мозком. Він є безпосереднім продовженням спинного мозку і виконує, як і спинний мозок, дві основні функції: рефлекторну і провідникову. Провідникова функція в цілому розглянута вище. Рефлекси структур заднього мозку більш складно координовані, ніж рефлекси спинного мозку. Причому в координації ряду рефлекторних актів беруть спільну участь нервові структури довгастого мозку і варолієвого моста. Так, наприклад, акт жування забезпечується функцією ядер трійчастого нерва (належить до варолієвого моста) і під’язикового нерва (належить до довгастого мозку). Ці ядра об’єднуються поняттям: центр жування.

В товщі білої речовини заднього мозку зосереджені численні скупчення сірої речовини, які називаються ядрами і центрами. В області варолієвого моста знаходяться ядра V, VI, VII і VIII пар черепно-мозкових нервів – ядра трійчастого, відвідного, лицевого і слухового нервів. Ядро VIII пари міститься на межі між довгастим мозком і варолієвим мостом і воно об’єднує ядра завиткового (власне слухового) і вестибулярного нервів. Ядро вестибулярного нерва – це комплекс ядер органа рівноваги: ядро Швальбе, ядро Бехтєрева, ядро Дейтерса. Ядро Дейтерса разом з ядрами, що сприймають нервові імпульси від пропріорецепторів шиї, бере безпосередню участь у формуванні статичних рефлексів – познотонічних та установчих. У задньому мозку існують групи нейронів, які підвищують тонус м’язів-розгиначів.

У довгастому мозку локалізуються ядра IX, X, XI і XII пар черепно-мозкових нервів – ядер язиково-глоткового, блукаючого, додаткового і під’язикового нервів. Блукаючий нерв найдовший з усіх черепно-мозкових нервів, він складається з рухових, секреторних і чутливих волокон, відноситься до парасимпатичних нервів, бере участь у регуляції діяльності всіх внутрішніх органів грудної і черевної порожнин, за винятком органів малого таза.

З допомогою всіх вищезгаданих ядер задній мозок, а в основному довгастий мозок, відповідає за формування ряду травних рефлексів – смоктання, жування, слиновиділення, ковтання, секреції і моторики шлунка і кишечника, групи захисних рефлексів – кашлю, блювоти, сльозовиділення, чхання.

Рис. 1.25

Ретикулярна формація (стрілками показані шляхи розповсюдження процесів збудження, що активізують кору великих півкуль головного мозку)
В межах заднього мозку бере свій початок ретикулярна формація, яка продовжується вверх по всій стовбуровій частині головного мозку (рис. 1.25).

Ретикулярна формація (від лат. reticulum – сітка і formatio – утвір) має сітчасту будову внаслідок переплетення відростків нервових клітин, тіла яких утворюють ядра і групи ретикулярних нейронів. До дендритів і тіл ретикулярних нейронів підходять колатералі від аксонів аферентних висхідних і еферентних низхідних шляхів. Ретикулярна формація має зв’язок з ядрами черепно-мозкових нервів, з мозочком, спинним мозком, проміжним мозком і корою великих півкуль. Ретикулярна формація проявляє висхідні і низхідні впливи на ЦНС. Висхідні впливи активують діяльність кори великих півкуль головного мозку і визначають рівень активності всього організму. Ретикулярна формація – це своєрідний акумулятор мозкової енергії, вона регулює сон і стан неспання, звичайні і інстинктивні форми поведінки, бере участь у здійсненні умовно-рефлекторних реакцій, регулює свідомий і несвідомий стан. Низхідні впливи ретикулярної формації полегшують або гальмують функції нейронів спинного мозку; підвищення тонусу скелетних м’язів здійснюється шляхом активації гамма-мотонейронів передніх рогів спинного мозку.

В ретикулярній формації довгастого мозку знаходяться дихальний центр і центр серцево-судинної діяльності. До складу дихального центра входять інспіраторні нейрони (центр вдиху) і експіраторні нейрони (центр видиху). Ритмічне чергування вдиху і видиху пов’язане із поперемінними розрядами інспіраторних і експіраторних нейронів. Під час активності інспіраторних нейронів експіраторні «мовчать» і навпаки.

Імпульси від дихального центра надходять до мотонейронів спинного мозку, що іннервують основні дихальні м’язи – діафрагму і міжреберні м’язи. Оскільки основні і допоміжні дихальні м’язи поперечносмугасті, то при участі кори великих півкуль людина може довільно змінювати глибину і частоту дихання, затримувати його, робити сильні вдихи і видихи.

В ретикулярній формації довгастого мозку знаходиться судиноруховий центр, який через симпатичну нервову систему регулює діяльність серцево-судинної системи. Еферентні волокна судинорухового центру йдуть від бокових рогів спинного мозку. Тут розташовані тіла нейронів симпатичного відділу вегетативної нервової системи. При збудженні цих нейронів імпульсами, що надходять від судинорухового центра, підвищується тонус кровоносних судин (звуження судин), збільшується сила і частота серцевих скорочень, підвищується артеріальний тиск.

На регулюючу діяльність судинорухового центра впливає кора великих півкуль і гіпоталамус (вищі центри вегетативної нервової системи). Кора реалізує свій вплив на серцево-судинну діяльність через середній мозок і гіпоталамус, який об’єднує, інтегрує механізми нервової і гормональної регуляції.

Середній мозок розташований між варолієвим мостом і проміжним мозком. Основними структурно-функціональними компонентами цього відділу головного мозку є чотиригорбикове тіло, червоні ядра, чорна субстанція, ядра III і IV пар черепно-мозкових нервів, ніжки мозку, частина ретикулярної формації, яка є продовженням цього сіткоподібного утвору. В глибині середнього мозку міститься його трубкоподібна порожнина – сильвіїв водопровід, що з’єднує 3-й і 4-й шлуночки головного мозку. Чотиригорбикове тіло, що знаходиться над сильвієвим водопроводом, має два передні і два задні горбики.

В передніх горбиках розміщені первинні підкіркові зорові центри, в задніх – первинні підкіркові слухові центри. Вони беруть участь у формуванні зорових і слухових орієнтувальних рефлекторних реакцій у відповідь на несподівані світлові і звукові подразнення. Новизна світлових і звукових подразнень, які викликають орієнтувальні рефлекси (рефлекси «Що таке?» за І. П. Павловим), має важливе значення в утворенні умовних рефлексів і в мобілізації уваги дітей.

На дні сильвієвого водопроводу містяться ядра третьої і четвертої пар черепно-мозкових нервів: окорухового нерва і відвідного нерва. Ці ядра керують рухами очей і, крім того, ядра окорухового нерва, при допомозі парасимпатичних волокон, забезпечують звуження зіниць і акт акомодації ока.

^ Червоні ядра (їх два) підвищують тонус м’язів-згиначів. В них переключаються нервові імпульси від волокон екстрапірамідної системи і мозочка. Екстрапірамідні волокна направляються сюди від базальних гангліїв кінцевого мозку. Далі імпульси по руброспінальному тракту йдуть до передніх рогів спинного мозку, збуджуючи альфа- і гамма-мотонейрони м’язів-згиначів.

^ Чорна субстанція (скупчення нервових темнозабарвлених клітин) має відношення до регуляції складних актів жування і ковтання, а також тонких рухів пальців.

Мозочок. Міститься під потиличними частками кори великих півкуль головного мозку над довгастим мозком позаду варолієвого моста і середнього мозку. Мозочок має дві півкулі, які з’єднані між собою середньою частиною (черв’яком). Поверхня півкуль мозочка (кора мозочка) складається з сірої речовини товщиною 1-2,5 мм. Під корою знаходиться біла речовина: в її товщі розташовані ядра мозочка – скупчення сірої речовини. Кора мозочка розділяється борознами на частки і закрутки.

Мозочок має аферентні і еферентні зв’язки з усіма руховими центрами. По аферентних шляхах до мозочка надходить інформація від пропріорецепторів по спинно-мозочкових висхідних шляхах, вестибулярних ядер заднього мозку і через вароліїв міст -- від усіх рухових зон кори великих півкуль. По еферентних шляхах від мозочка посилаються нервові імпульси до кори великих півкуль головного мозку (через таламус), до вестибулярних ядер заднього мозку, червоного ядра, ретикулярної формації довгастого мозку і варолієвого моста.

Основне функціональне значення мозочка полягає в доповненні і корекції діяльності рухових центрів кори і стовбурової частини головного мозку. Він узгоджує швидкі і повільні рухи, регулює позу і м’язовий тонус, бере участь у координації всіх складних рухових актів організму, включаючи і довільні рухи. В літературі (Р. Шмідт, 1985) висловлюється думка про те, що інформація про задум руху передається корою великих півкуль головного мозку в мозочок для перетворення її в програму руху, яка посилається зворотно через таламус до рухових областей кори. Після цього стає можливим здійснення руху.

Функції мозочка вивчали в дослідах на тваринах, у яких мозочок вирізали повністю або частково. При цьому спостерігали зниження м’язового тонусу (атонія), швидку втому (астенія), мимовільні рухи кінцівок і голови (астазія) і порушення координації рухів (атаксія). У осіб з патологічним ураженням мозочка відмічаються такі характерні симптоми, як ністагм, головокружіння, тремор, дефекти мови. Мозочок не тільки регулює діяльність скелетних м’язів, а й впливає на діяльність внутрішніх органів, на рівень артеріального тиску, склад крові.

Проміжний мозок розташований над середнім мозком, зверху вкритий великими півкулями. Проміжний мозок складається із згір’я (таламусу), підзгір’я (гіпоталамусу). І таламус, і гіпоталамус являють собою скупчення багатьох ядер; у таламусі їх близько 40, в гіпоталамусі – 32.

Різні групи ядер виконують різні функції. За функціональними особливостями ядра таламуса (зорового горба) діляться на 4 групи: 1) специфічні ядра переключення; 2) неспецифічні ядра з властивостями ретикулярної формації; 3) ядра з моторними функціями; 4) ядра з асоціативними функціями.

Специфічні ядра переключення нервових імпульсів є воротами інформації, що надходить від рецепторів майже всіх аналізаторів до кори великих півкуль. Специфічні ядра для зорового і слухового аналізаторів називаються відповідно «латеральні колінчасті тіла» і «медіальні колінчасті тіла». Вентробазальні та інші ядра переключають інформацію від рецепторів шкіри, м’язів та інших органів. На відміну від повільної і тривалої активації кори, що здійснюється ретикулярною формацією заднього і середнього мозку, неспецифічні ядра таламуса беруть участь у її швидкій і короткочасній активації кори.

Ядра з переважно моторними функціями з’єднують мозочок і базальні ганглії з руховими центрами кори великих півкуль. Ядра з асоціативними функціями (передні, латеральні і медіальні задні ядра, подушка) зв’язані між собою і з асоціативними зонами лобових, тім’яних, скроневих часток кори, а також з лімбічною корою. Всі вони беруть участь у вищих інтегративних процесах.

Гіпоталамус міститься під зоровим горбом, має тісний анатомічний і функціональний зв’язок з гіпофізом – центральною залозою внутрішньої секреції. Великою кількістю нервових шляхів він сполучається з різними відділами головного мозку, в тому числі з корою великих півкуль.

У гіпоталамусі зосереджені вищі центри вегетативної нервової системи – центри симпатичного (в задній частині гіпоталамуса) і парасимпатичного (в передній частині гіпоталамуса) відділів. З допомогою цих центрів гіпоталамус впливає на діяльність внутрішніх органів.

В гіпоталамусі існують центри емоцій, сну і неспання, насичення і обмеження прийому їжі (ситості), теплорегуляції, водно-сольового обміну – спеціальні клітини (осморецептори), які тонко реагують на зміни осмотичного тиску внутрішнього середовища. Гіпоталамусу належить важлива роль у регуляції діяльності залоз внутрішньої секреції. У ньому виробляються гормони вазопресин, окситоцин, які надходять у задню частку гіпофіза, а також рилізинг-гормони (ліберини), які стимулюють секрецію ряду гормонів у передній частці гіпофіза. В гіпоталамусі синтезуються також гормони, які затримують секрецію гормону росту і пролактину передньою часткою гіпофіза. Ці гіпоталамічні гормони називаються статинами. Таким чином, клітини гіпоталамуса, які виробляють гормони задньої частки гіпофіза і гормони що впливають на передню частку гіпофіза (ліберини і статини), являють собою проміжну ланку між нервовою системою і ендокринною системою. Гіпоталамус і гіпофіз входять до складу адаптаційної гіпоталамо-гіпофізадреналової системи, яка бере участь у стресових реакціях. При подразненні переднього відділу гіпоталамуса виникають негативні емоційні реакції (страх, лють), при подразненні заднього відділу – позитивні емоції (задоволеність, радість, сміх).

Базальні ганглії (підкіркові ядра) – скупчення сірої речовини в глибині білої речовини великих півкуль. Вони розташовані між лобними долями кори і проміжним мозком. Розрізняють дві групи базальних гангліїв: смугасте тіло і бліду кулю. До складу смугастого тіла входять хвостате ядро і лушпина. Функціональне значення базальних ганглій (підкіркових ядер) в основному полягає в тому що вони відіграють роль проміжної ланки в ланцюговій системі, яка зв’язує всі асоціативні зони кори великих півкуль з руховими центрами лобної долі кори. Базальні ганглії мають аферентні і еферентні зв’язки з корою головного мозку і з ядрами стовбурової частини. До смугастого тіла надходять аферентні імпульси від кори великих півкуль, таламуса і чорної субстанції. Від смугастого тіла йдуть еферентні волокна до блідої кулі і чорної субстанції.

Інформація про замисел рухів, від асоціативних зон кори, надходить до базальних гангліїв (смугасте тіло і бліда куля), які включаються у створення програми цілеспрямованих рухів з урахуванням домінуючої мотивації. Далі відповідна інформація від смугастого тіла через бліду кулю надходить у передній таламус. Тут вона інтегрується з інформацією, що надходить від мозочка (його півкуль і зубчастого ядра). Із таламічних ядер імпульсація досягає рухової кори великих півкуль головного мозку, яка відповідає за реалізацію програми руху за участю стовбурових спінальних рухових центрів.

У процесі утворення, закріплення і автоматизації рухових умовних рефлексів базальні ганглії беруть на себе основну роль в управлінні рухами, що входять до складу рухових навичок (складні гімнастичні вправи, звичні рухові процеси, гра на інструментах тощо).

Бліда куля – більш давнішнє у філогенетичному відношенні утворення, ніж смугасте тіло (неостріатум). Бліда куля бере участь у виконанні додаткових рухів (гойдання рук при ходьбі), забезпечує скорочення мімічної мускулатури. У людини з ушкодженою блідою кулею рухи стають незграбними, одноманітними, виникає маскоподібне обличчя.

Бліда куля знаходиться під постійним гальмівним впливом смугастого тіла. При його пошкодженні бліда куля виходить з під цього гальмівного впливу; виникають безперервні ритмічні рухи кінцівок (атетоз), сильні неправильні рухи всього тіла (хорея).
^ 4. Будова і функції кори великих півкуль головного мозку і лімбічної системи

Кора великих півкуль головного мозку є вищим, найбільш молодим у філогенетичному відношенні і особливо складним, за своєю структурою і функціями, відділом ЦНС.

Кора – сіра речовина, скупчення величезної кількості (14 – 16 мільярдів) нервових клітин на поверхні великих півкуль. При загальному огляді кори щодо її розвитку і будови розрізняють нову кору (неокортекс) і стару кору (палеокортекс). Нова кора знаходиться на верхньопередній, задній і боковій поверхнях півкуль. Стара кора розміщена на нижній і внутрішній поверхнях півкуль (рис. 1.26). Три основні найбільші борозни – центральна, бічна (сильвієва), тім’яно-потилична ділять нову кору кожної півкулі на чотири долі, або частки: лобову, тім’яну, потиличну і скроневу. Якщо розгорнути (відхилити в боки) лобову і скроневу частки, то в глибині сильвієвої борозни можна побачити п’яту частку – острівкову частку кори. Тут знаходиться центр нюху. На її нижній частині розташований гіпокамп (морський коник), який належить до старої кори і є однією з основних структур лімбічної системи мозку. Менші, ніж основні, борозни розмежовують закрутки. Так, у лобовій частці в області нової кори розрізняють верхню, середню і нижню закрутки, а поруч з ними перпендикулярно їм розташована передня центральна закрутка, яка відділяється центральною борозною від задньої центральної закрутки, що відноситься до тім’яної долі. На боковій поверхні скроневої частки також розрізняють верхню, середню і нижню закрутки.

Рис. 1.26

Ділянки кори медіальної поверхні правої півкулі головного мозку за функціями: 2, 4, 11, 12, 13 – структури лімбічної системи; 1 – мозолисте тіло, 2 – поясна закрутка, 3 – поясна борозна, 4 – склепіння, 5 – рухова зона, 6 – сомато-сенсорна зона, 7 – тім’яна частка кори, 8 – тім’яно-потилична борозна, 9 – потилична частка кори, 10 – кірковий центр зорового аналізатора, 11 – гіпокампова закрутка, 12 – гіпокамп, 13 – мигдалеподібне ядро, 14 – смугасте тіло (головка хвостатого ядра)
Передня центральна закрутка являє собою первинну моторну зону. Локалізація в цій зоні рухових точок, від яких посилаються сформовані у вертикальних колонках нервові імпульси до скелетних м’язів, відповідає послідовності представництва рецепторних полів у задній центральній закрутці (перехрестя: права півкуля – ліва сторона тіла, ліва півкуля – права сторона тіла, верх – низ, низ – верх). Пірамідні клітини моторної зони (гігантські піраміди Беца), що входять до складу вертикальної колонки як структурно-функціональної одиниці кори, посилають імпульси до мотонейронів, які іннервують скелетні м’язи. Пірамідні клітини кори відповідають за довільні м’язові скорочення.

Кіркова регуляція рухової діяльності не обмежується функцією первинної моторної зони. Поруч з нею в лобовій частці і за її межами існують вторинні і третинні моторні зони, які формують складні рухові акти за участю базальних гангліїв, мозочка і структур екстрапірамідної системи. В третинних зонах лобової частки здійснюється свідоме програмування довільних рухів, визначення мети поведінки, рухових задач.

Ядро рухового аналізатору, що забезпечує синтез ціленаправлених рухів, розміщується у лівій нижній тім’яній дольці (у правшів). При ураженні цього центру зберігається здатність до рухів взагалі, але з’являється нездатність здійснювати ціленаправлені рухи (апраксія).

Більшість анатомів, неврологів вважають, що ядро аналізатора положення і рухів голови – статичниий аналізатор – знаходиться в скроневій долі. Цей аналізатор відіграє вирішальну роль в прямоходінні. При пошкодженні центру статичного аналізатору спостерігається атаксія.

У задній центральній закрутці міститься сомато-сенсорна зона – зона шкірної і м’язово-суглобової чутливості. На внутрішній поверхні потиличної частки в області шпорної борозни локалізується зона зорового аналізатора (центр зору), у скроневій частці, в середній частині її верхньої закрутки – зона слухового аналізатора. В нижній ділянці задньої центральної закрутки знаходиться центр смаку.

В корі лівої півкулі головного мозку локалізуються сенсорний і моторний центри мови. У верхній скроневій закрутці, ззаду від аналізаторного центра слуху, міститься слуховий (сенсорний) центр мови –поле Верніке. За допомогою цього центру людина контролює свою мову і розуміє чужу. При ушкодженні цього центру зберігається здатність чути звуки, але втрачається здатність розуміти слова (сенсорна афазія). Ядро рухового аналізатора артикуляції мови знаходиться в задній частині нижньої лобної закрутки (поле 44, Брока). Його ушкодження призводить до моторної афазії: хворі розуміють мову, але говорити не можуть, хоча найпростіші рухи мовної мускулатури збережені. Центр Верніке забезпечує розуміння почутих слів, центр Брока регулює артикуляцію – роботу органів мови.

Центр рухового аналізатора письмової мови знаходиться в задньому відділі середньої лобної закрутки. При ушкодженні цього поля зберігаються всі види рухів, але втрачається здатність до тонких рухів, необхідних для написання літер (аграфія).

Центр зорового аналізатора письмової мови знаходиться в нижній тім’яній дольці. При пошкодженні цієї дольки зір зберігається, але втрачається здатність читати (алексія).

Нова кора складається з шести клітинних шарів: 1) молекулярний (поверхневий) шар; 2) зовнішній зернистий шар; 3) шар середніх пірамід; 4) внутрішній зернистий шар; 5) шар гігантських пірамідних клітин (клітини Беца); 6) поліморфний шар.

Вчення про загальні закономірності будови кори великих півкуль головного мозку називається архітектонікою кори, а розділ архітектоніки, який вивчає закономірності клітинної будови кори, називається цитоархітектонікою кори великих півкуль.

При порівнянні сенсорних і моторних зон кори виявилось, що в сенсорних зонах домінують зернисті шари, до яких надходить аферентна інформація. В моторних зонах зернисті шари розвинуті мало, переважають шари пірамідних клітин. Другий і третій шари кори забезпечують асоціативні зв’язки в межах самої кори, аксони гігантських пірамідних клітин утворюють кортикоспінальний (пірамідний) і кортикобультарний шляхи.

Лімбічна система. На внутрішній поверхні кожної півкулі над мозолистим тілом лежить поясна закрутка, яка переходить у гіпокамп і гіпокампову закрутку. Ці кіркові структури належать до старої кори. Разом з мигдалеподібним ядром скроневої частки та іншими підкірковими ядрами вони складають лімбічну систему (від лат. limbus – обвід).

Лімбічна система має двосторонні зв’язки з новою корою в області лобової і скроневої часток, з гіпоталамусом, таламусом, середнім мозком (через гіпоталамус).

Функції лімбічної системи проявляються в основному при її взаємодії з гіпоталамусом. Вона регулює секрецію ендокринних залоз і активність внутрішніх органів. Вплив лімбічної системи на діяльність внутрішніх органів опосередкований вегетативними центрами гіпоталамуса. Лімбічна система відіграє важливу роль у регуляції емоційних станів, пам’яті та мотивацій поведінки. Вважають, що значна роль у зберіганні слідів пам’яті належить гіпокампу, який отримує сенсорну інформацію через таламус.

^ 5. Вегетативна нервова система

Вегетативна нервова система, як і соматична, має периферичну і центральну частини. Центральна частина – вищі і нижчі центри симпатичного і парасимпатичного відділів.

Вищі центри розташовані в гіпоталамусі, вони контролюються лімбічною системою (вісцеральним мозком); нижчі центри симпатичного відділу вегетативної нервової системи розташовані в грудному і поперековому відділах спинного мозку, парасимпатичного відділу – в стовбуровій частині головного мозку і в крижовом відділі спинного мозку (рис. 1.27).

Вся периферична частина вегетативної нервової системи (симпатичні і парасимпатичні нерви), являє собою двохнейронні шляхи. На відміну від соматичних нервів (чутливих і рухових), волокна яких на своєму шляху від ЦНС ніде не перериваються, двохнейронні симпатичні і парасимпатичні нервові шляхи перериваються у вегетативних гангліях (вузлах). Ті нервові волокна, які відходять від ЦНС і закінчуються в гангліях, називаються преганліонарними, а ті волокна, що йдуть від клітинних тіл другого нейрона, розташованого в гангліях, називаються постганліонарними (післявузловими).

В ганглії нейрони з’єднуються сипапсами. В усіх гангліонарних синапсах медіатором служить ацетихолін. На закінченнях постгангліонарних волокон парасимпатичних нервів теж виділяється ацетилхолін, який збуджує діяльність клітин внутрішніх органів або проявляє гальмівний вплив, зокрема сповільнює роботу серця. На закінченнях постгангліонарних волокон симпатичних нервів виділяється медіатор норадреналін, за винятком тих симпатичних нервів, які іннервують потові залози і розширюють судини скелетних м’язів.В цих останніх двох випадках має місце дія ацетилхоліну, який виділяється в синаптичні щілини постгангліонарними волокнами симпачних нервів.

Нервові волокна, на закінченнях яких виділяється медіатор ацетилхолін, називаються холінергічними. Всі прегангліонарні волокна симпатичних і парасимпатичних нервів, постганглінарні волокна парасимпатичних нервів і постгангліонарні волокна частини симпатичних нервів є холінергічними. Нервові волокна, на закінченнях яких виділяється норадреналін, називаються адренергічними.

Субстанція клітини, що взаємодіє з норадреналіном, називається адренорецептором. Розрізняють два види адренорецепторів: альфа-адренорецептори і бета-адренорецептори. В серцевому м’язі (міокарді) знаходяться бета-адренорецептори, в судинах та інших органах – альфа-адренорецептори і бета-адренорецептори. Збудження альфа-адренорецепторів супроводжується звуженням судин, а збудження бета-адренорецепторів – їх розширенням. Звуження кровоносних судин м’язів при високому рівні адреналіну в крові є результатом його впливу на альфа-адренорецептори. Достатньо низький рівень адреналіну в крові викликає розширення м’язових артерій у зв’язку з переважною дією на бета-адренорецептори.

На відміну від симпатичних нервів парасимпатичні нерви самостійно не існують: всі парасимпатичні нервові волокна йдуть у складі окорухового, лицевого, язиково-глоткового, блукаючого і тазового нервів. Найбільшим з них є блукаючий нерв, який забезпечує своїми парасимпатичними волокнами іннервацію бронхів, серця, стравоходу, шлунка, печінки, підшлункової залози, селезінки, наднирників, нирок, тонких кишок і частину товстого кишечника.

Рис. 1.27

Вегетативна нервова система. А – парасимпатична нервова система; Б – симпатична нервова система: 1 – око, 2 – слізна залоза, З – верхні дихальні шляхи, 4, 5, 6, – слинні залози, 7 – серце, 8 – легені, 9 – стравохід і шлунок, 10 – печінка, 11 – підшлункова залоза, 12 – кишечник, 13 – товста кишка, 14 – нирка, 15 – сечовий міхур, 16 – матка; III, VII, IX, X – черепно-мозкові нерви.

Оскільки симпатичні ганглії знаходяться біля хребта або на невеликій відстані від нього, то прегангліонарні волокна симпатичних нервів коротші від постгангліонарних волокон. У парасимпатичних нервів, навпаки, прегангліонарні волокна довгі, постгангліонарні короткі. Парасимпатичні ганглії розташовані біля або в самих іннервованих органах. Симпатична нервова система регулює роботу всіх органів і тканин організму. Парасимпатичні нерви не іннервують скелетну мускулатуру, центральну нервову систему, більшу частину кровоносних судин.

Дія симпатичних і парасимпатичних нервів щодо діяльності різних органів має протилежну спрямованість. Наприклад, при збудженні симпатичної нервової системи збільшується частота і сила серцевих скорочень, звужується більшість судин, послаблюється тонус і перистальтика (рухова діяльність) шлунково-кишкового тракту, розширюються бронхи і зіниці очей. При збудженні парасимпатичної нервової системи, навпаки, зменшується частота і сила серцевих скорочень, посилюється перистальтика і підвищується тонус шлунка і кишечника, звужуються бронхи і зіниці. Механізм взаємодії між відділами вегетативної нервової системи і регуляція функціонування синапсів представлена на рис. 1.28.

Ситуаційні запитання і задачі

1. Сутність біогенетичного закону. Як у світлі цього закону можна пояснити філо- і онтогенетичний розвиток нервової системи?

2. Функціональний стан нервової системи у своїх пацієнтів невропатологи оцінюють за станом сухожильних рефлексів (рефлекси на розтягнення м’язів). Яку інформацію дають ці рефлекси спеціалісту, що їх досліджує?

3. Дитина народжується без єдиного умовного рефлексу, але майже з повним набором безумовних рефлексів. Які рефлекси спинного мозку чітко проявляються у новонародженої дитини?

4. Де знаходяться рефлексогенні зони і центри таких рефлекторних актів, як блювання, смоктання, ковтання, чхання, кашель?

5. В яких сегментах шийного відділу спинного мозку знаходяться нервові центри, які формують статичні рефлекси, забезпечуючи підтримання певного положення тіла? За яких умов щодо положення голови полегшуватиметься стійка гімнаста на руках -- при відхиленні голови назад, чи при відхиленні голови вперед?

6. У піддослідної тварини штучно, хірургічним способом видалили мозочок. Як зміниться рухова діяльність такої тварини?

7. Який шлях проходять нервові імпульси при больовому подразненні від даної рефлексогенної зони до таламуса і до кори головного мозку? Які висхідні провідникові шляхи спинного мозку існують для проведення больового, тактильного і температурного збудження?

8. Людина зробила довільний рух правою рукою. Від яких нейронів кори великих півкуль головного мозку і по якому низхідному шляху надійшли нервові імпульси до м’язів руки?

9. Які відділи головного мозку належать до стовбурової частини? Що являє собою ретикулярна формація і яка її функціональна роль?

10. В результаті інсульту (гострого порушення мозкового кровообігу) людина втратила здатність говорити, але нормально сприймає і розуміє слова, мову інших людей. У неї виник також параліч правої руки. В якій ділянці кори головного мозку виникло пошкодження мовного центра? Чому паралізована права, а не ліва рука?

11. У дітей раннього віку частота серцевих скорочень (ЧСС) – 140-135 ск/хв, у дитини 6-літнього віку – 95 ск/хв, у підлітка 13 літ – 80 ск/хв, у дорослих – 60-70 ск/хв. Яка причина зменшення ЧСС з віком?
Розділ 2

^ АНАТОМІЯ, ФІЗІОЛОГІЯ І ПАТОЛОГІЯ АНАЛІЗАТОРІВ

1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   ...   25

Схожі:

1. Структурно-функціональна організація організму людини iconТа проблеми педосфери
Педосфера (у деяких посібниках едасфера), або грунт, це структурно-функціональна біокосний компонент природи
1. Структурно-функціональна організація організму людини iconПлан. Функціональна асиметрія І спеціалізація півкуль. Темперамент...
Функціональна асиметрія І спеціалізація півкуль – характеристика розподілу психічних функцій між правою та лівою півкулями, це унікальна...
1. Структурно-функціональна організація організму людини iconТема: Фактори впливу на фізіологічний стан організму людини
Мета: Удосконалення та систематизація знань про фактори впливу на організм людини. Актуалізація проблеми способу життя людини, як...
1. Структурно-функціональна організація організму людини iconВиконав
Морфологічна та функціональна характеристика органів ендокринної системи людини 4
1. Структурно-функціональна організація організму людини iconОзнайомлення з анатомією людини та функціональними системами організму...
...
1. Структурно-функціональна організація організму людини icon«Фізіологія дихання». Предмет : фізіологія людини Курс 2 Семестр 1 Спеціальність
Система дихання є чи не найголовнішою системою людського організму. Саме завдяки їй всі органи І системи організму отримують необхідний...
1. Структурно-функціональна організація організму людини iconПервомайський медичний коледж
Саме завдяки ній всі органи І системи організму отримують необхідні поживні речовини та кисень І виділяють назовні продукти обміну,...
1. Структурно-функціональна організація організму людини iconПервомайський медичний коледж
Саме завдяки ній всі органи І системи організму отримують необхідні поживні речовини та кисень І виділяють назовні продукти обміну,...
1. Структурно-функціональна організація організму людини iconСтатут громадської організації «Центр Розвитку Людини»
«Центр Розвитку Людини» (надалі – Організація) – є неприбуткова громадська організація, яка створена та здійснює свою діяльність...
1. Структурно-функціональна організація організму людини iconТестові завдання до державного іспиту
Одиницею тексту є: а реально вичленовуваний найменший словесний масив, що складається з лінійно розташованої сукупності тематично...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Школьные материалы


База даних захищена авторським правом © 2015
звернутися до адміністрації
skaz.com.ua
Головна сторінка