10 комплексне оцінювання ефективності інноваційної діяльності




Скачати 182.87 Kb.
Назва10 комплексне оцінювання ефективності інноваційної діяльності
Дата конвертації29.04.2016
Розмір182.87 Kb.
ТипДокументы
skaz.com.ua > Фінанси > Документы
Тема 10 КОМПЛЕКСНЕ ОЦІНЮВАННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ ІННОВАЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ


  1. Основні принципи вимірювання ефективності інновацій .

  2. Критерії і основні показники інноваційної діяльності.

3. Оцінка ризику інвестицій на фінансовому ринку.

  1. Техніко–економічне обґрунтування нової техніки: показник «річних наведених витрат».

  2. Оцінка економічної ефективності інновацій.

6.Оцінка ризику інноваційних проектів.
1. Основні принципи вимірювання ефективності інновацій

Інновація — це використання в тій чи іншій сфері суспільної діяльності (виробництві, економічних, правових і соціальних стосунках, науці, культурі, освіті тощо) результатів інтелектуальної праці, технологічних розробок, спрямованих на удосконалення соціально–економічної діяльності, тобто використання чогось нового, прогресивного, перспективного. Але це нове, прогресивне, перспективне не завжди з повною яскравістю проявляється на поверхні. Його треба виявити, сприйняти, переконатися, довести при організації фінансування інноваційних проектів, визначити їх привабливість для інвесторів. Інновація, інноваційний проект є моделлю майбутньої інновації, позаяк кожна інновація повинна працювати на перспективу, прогресивний розвиток того чи іншого підприємства, галузі, народного господарства в цілому.

Виходячи із цього поняття інновації і завдань, що стоять перед інноваціями порівняно із «звичайними» інвестиційними проектами, реалізація інновацій має наступні принципові особливості:

1. Вищий ступінь невизначеності параметрів проекту (прогнозованих результатів, термінів розробки і реалізації, витрат доходів), що суттєво зменшує достовірність попередньої фінансової оцінки проекту. Це вимагає додаткових критеріїв відбору, що ґрунтуються на зборі великої кількості необхідної інформації, щоб не виконувати додаткової роботи, яка призвела би до зростання витрат на розробку проекту;

2. Орієнтація на довгострокові результати, що вимагає суворого підходу до прогнозування результатів та до врахування фактору часу;

3. Необхідність залучення висококваліфікованих досвідче­них наукових фахівців;

4. Можливість припинення реалізації проекту без суттєвих втрат матеріальних і грошових ресурсів. Причини припинення реалізації проекту можуть бути різні, наприклад, неможливість подальшого фінансування проекту, виявлення прорахунків ефективності чи доцільності інновації тощо;

5. Висока ймовірність отримання вищих результатів проекту, які не очікувались, проте мають комерційну привабливість. Це дає можливість розраховувати на швидку дифузію проекту і на потенційно високі прибутки.

Враховуючи ці принципові особливості щодо розробки і впровадження в практичну діяльність інновацій, підприємство–інноватор оцінює свої виробничі (ресурсні) та фінансово–економічні можливості і вибирає найпривабливіший з його точки зору проект інновацій. Аналізує кон’юнктуру ринку, діагностує виробничі потужності і асортимент продукції, адміністративно–управлінський та науково–технічний персонал фірми.

Необхідний підприємству варіант нововведення повинен задовольняти декілька основних критеріїв, найголовнішими серед яких с ринковий потенціал та розмір очікуваного прибутку.

Виходячи із таких вимог в сучасних умовах, коли виконуються комп’ютерні розрахунки привабливості проектів, в американських фірмах використовують до 30 критеріїв відбору проекту. Вибір здійснюється на основі системи бальної оцінки запропонованих результатів з урахуванням коефіцієнтів вагомості кожного з критеріїв.

При визначенні привабливості проекту, інвестор надає важливого значення таким фінансово–економічним фактором: сумі інвестицій, терміну окупності, рентабельності і ефективності, чистому доходу. Особливого значення ці показники набувають при залученні стратегічного інвестора фінансової установи, яка спроможна профінансувати інновацію.

Однак бувають випадки, коли фінансово–економічні фактори відіграють не головну роль, а другорядну: наприклад, при реалізації екологічних інноваційних програм або програм у культурно–освітній діяльності, які майже завжди є збитковими.

Таким чином, інвестиційна привабливість інноваційного проекту залежить як від фінансово–економічних, так і від позаекономічних факторів. В усіх випадках фінансова політика в інноваційній діяльності пов’язана з мобілізацією капіталу і, виходячи із життєвих циклів інновацій, на початковій стадії інноваційної діяльності необхідно забезпечити інвесторів необхідним капіталом, оскільки цикл створення інновацій є збитковим. Після мобілізації капіталу для інноваційної діяльності необхідно забезпечити розгортання наукових розробок з метою отримання науково–технічної інформації. Після цього наступає етап матеріалізації цієї інформації, розробка технологічного процесу, створення досліджених взірців, доведення до серійного виробництва. З виходом на ринок інновація стає прибутковою, наступає зрілість. На етапі зрілості підприємство отримує максимальні прибутки і має можливість забезпечити нагромадження капіталу, який надалі можна використати в інноваційній діяльності.


  1. ^ Критерії і основні показники інноваційної діяльності.

На основі перерахованих основних принципів вимірювання ефективності інновацій сформовані критерії і основні показники інноваційної діяльності.

Після відбору інноваційного проекту для реалізації наступає відповідальний етап — використання інновацій і за рахунок цього — отримання відповідного ефекту.

Розрізняють наступні види ефекту від реалізації інновацій — економічний (вартісні показники);

– науково–технічний (новизна, корисність, надійність);

– фінансовий (фінансові показники);

– ресурсний (споживання того чи іншого виду ресурсів);

– соціальний (соціальні результати);

– екологічний (шум, випромінювання та інші показники фізичного стану навколишнього середовища).

Виділяють показники ефекту за розрахунковий часовий період і показники ефекту за рік.

Тривалість прийнятого розрахункового часу періоду визначається такими факторами:

– тривалістю інноваційного періоду і терміном експлуатації об’єктів інновацій;

– ступенем достовірності вихідної інформації;

– вимогами інвесторів.

Загальним методом оцінки інновації є відношення ефекту (результату) до витрат.

Визначення ефекту і вибір кращого варіанта реалізації інновацій вимагає покриття кінцевими результатами затрат на розробку, виготовлення і реалізацію. При цьому необхідно зіставити одержані результати з результатами використання аналогічних за призначенням варіантів інновацій. Гостра необхідність швидкої оцінки і правильності вибору інноваційного варіанта виникає на фірмах, що застосовують прискорений варіант амортизації, при якому термін заміни діючого устаткування істотно скорочується.

Основними показниками загальної економічної ефективності інновацій є наступні:

– інтегральний ефект;

– індекс рентабельності інновацій;

– норма рентабельності;

– період окупності.

Їх суть і порядок визначення:

Інтегральний ефект, або чиста теперішня вартість (Net Present Value)ін) — це різниця між результатами та інноваційними витратами за розрахунковий період, приведеними до одного року (як правило, до початкового), тобто з врахуванням дисконтування результатів і витрат.

Визначається згідно з наступною формулою:



де

де Вр витрати розрахункового періоду (року);

Рt — результат діяльності за t–ий період;

Bt. — інноваційні витрати за t–ий рік;

αt коефіцієнт дисконтування (дисконтний співмножник).

Назва цього показника в залежності від умов термінології може змінюватися, та інтегральним ефектом може вважатися чистий дисконтований доход, чиста приведена або чиста теперішня вартість, чистий приведений ефект, але суть їх одна і та ж.

Індекс рентабельності (Ір) це відношення наведених доходів до наведених на ту ж дату інноваційних витрат. Для розрахунку індексу рентабельності використовується наступна формула:


деДt — доход за t–ий період;

Кt сума інвестицій в інновації за t–ий період.

В чисельнику формули — доход, наведений до моменту початку реалізації інновацій, а у знаменнику — величина інвестицій в інновації, дисконтованих до моменту початку процесу інвестування. Тобто порівнюються дві частини потоку платежів — доход від інновації та інвестиційних вкладень в інновації.

Індекс рентабельності тісно пов’язаний з інтегральним ефектом, і якщо інтегральний ефект Еін > 0, то індекс рентабельності теж Ір >1і, інноваційний проект слід вважати економічно ефективним і його доцільно рекомендувати для впровадження в практику. Якщо Ір < 1, то інноваційний проект неефективний.

В умовах дефіциту коштів перевагу необхідно віддавати тим інноваційним проектам, для яких значення Іr найбільше.

Норма рентабельності — (внутрішня норма доходності Internal Rate of Return IRR ін) це норма дисконту, при якій дисконтовані доходи за відповідний проміжок часу дорівнюють інноваційним вкладенням (витратам). В тому випадку доходи і витрати інноваційного проекту визначаються шляхом приведення до розрахункового моменту згідно з наступними формулами:





де Дt дисконтовані доходи відповідного періоду;

Кt дисконтовані вкладення того ж періоду.

Тоді, якщо дисконтовані доходи за відповідний період дорівнюють інноваційним вкладенням, тобто Д = К, то:

Д–К=0

Показник Ер норма рентабельності має і інші назви: внутрішня норма доходності, внутрішня норма прибутку, норма повернення інвестиції.

За кордоном розрахунок норми рентабельності часто застосовується як перший крок якісного аналізу інвестицій. Для подальшого аналізу відбирають ті інноваційні проекти, внутрішня норма доходності яких оцінюється величиною не нижче 15–20%.

Отриману розрахункову величину ^ Ер порівнюють з доцільною для інвестора нормою рентабельності. І лише тоді можна розглядати інноваційні рішення, коли значення Ер не менше того, що вимагає інвестор.

Якщо інноваційний проект повністю фінансується за рахунок позики банку, то значення Ер вказує верхню границю припустимого рівня банківської процентної ставки, перевищення якої робить проект економічно неефективним.

Якщо проект фінансування з інших джерел, то нижня часина Ер відповідає ціні авансового капіталу (Cost of Capital), яку можна розрахувати як середньоарифметичну зважену плату (процентну ставку) по залучених фінансових ресурсах за наступною формулою:



де Цінв. – ціна залученого капіталу (інвестицій) — (Cost of Capital);

Кj ставка залучення фінансового капіталу j = 0 для безкоштовних позик) % річних;

Vj — обсяг залучення коштів;

т кількість джерел залучення капіталу.

Таким чином, ціна капіталу визначає нижню межу доходності інноваційного проекту — норму прибутку на інновацію. Інноватор, приймаючи рішення щодо реалізації проекту, повинен враховувати ціну власного капіталу, ціну залученого капіталу, структуру капіталу. Аналіз сукупності цих факторів є основою для визначення інвестиційної привабливості інноваційного проекту, а також для вирішення проблем еквівалентності вкладання коштів: в інноваційний проект чи вкласти їх як тимчасово вільні в банківські депозити або державні цінні папери, отримуючи певний доход без зайвого ризику. Тому дохідність інноваційного проекту повинна бути більшою за ставку банківських депозитів та доходи по цінних паперах.
^ 3. Оцінка ризику інвестицій на фінансовому ринку.

Ризик інвестицій на фінансовому ринку оцінюють фінансові менеджери. І на основі такої оцінки при прийнятті рішень і щодо фінансування інноваційного проекту інвестор закладає рівень ризику як надбавку до норми прибутку.

Рівень ризику визначається в залежності від групи інвестицій. (Наведені можливі варіанти, табл. 1).

Таблиця 1



Група інвестицій

Необхідна норма прибутку

1

Заміщаючі інвестиції – категорія 1 (нові машини або устаткування, транспортні засоби тощо, що будуть виконувати функції, аналогічні устаткуванню, яке замінюється).

Ціна капі –талу

2

Заміщаючі інвестиції – категорія 2 (нові машини і устаткування, транспортні засоби тощо, що будуть виконувати функції, аналогічні устаткуванню, яке замінюється, однак є технологічно досконалішими, для їх обслуговування потрібні спеціалісти вищої кваліфікації, організація виробництва потребує інших рішень.

Ціна капі –талу + 3%

3

Заміщаючі інвестиції – категорія 3 (нові потужності допоміжного виробництва: склади, будівлі, що замінюють старі аналоги, а також заводи, що розміщуються на новому майданчику

Ціна капі –

талу + 6%

4

Нові інвестиції – категорія 1 (нові потужності або поєднання устаткування, за допомогою якого будуть вироблятися продукти, що вироблялися раніше).

Ціна капі –талу + 5%

5

Нові інвестиції – категорія 2 (нові потужності або машини, котрі тісно пов’язані з діючим устаткуванням).

Ціна капі –талу + 8%

6

Нові інвестиції – категорія 3 (нові потужності або машини, поглинання або придбання інших фірм, котрі не пов’язані з діючим технологічним процесом).

Ціна капі –талу+ 15%

7

Інвестиції в науково–дослідницькі роботи категорія 1 (прикладні НДР, направлені на визначені специфічні цілі).

Ціна капі –талу+10%

8

Інвестиції в науково–дослідницькі роботи категорія 2 (фундаментальні НДР, цілі котрих точно не визначені і результати попередньо невідомі).

Ціна капі –талу + 20%


Виходячи з високого рівня ризику інноваційних проектів значно зростає ціна науково–дослідницьких робіт, які в світі є надзвичайно високовартісними.

На норму прибутку впливає також рівень конкуренції в тій чи іншій галузі, а також масштаби виробництва.

Середня норма прибутку відрізняється також за сферами діяльності і навіть за країнами. Так, серед провідних країн світу найбільша норма прибутку у видавничій справі європейських країн (27,9%), в той час як у США в цій сфері діяльності цей показник становить 13,9%, а в Японії — 8,4%. У США найвища норма доходності спостерігається в сфері комп’ютерних послуг і про­грамного забезпечення (21,2%). Для порівняння: в Японії цей показник — 4,9%, а в європейських країнах — 23,1%. Слід зауважити, що в Японії норма прибутковості по всіх сферах діяльності значно менша, ніж у США та Європі. Саме цим гарантується в першу чергу висока конкурентоспроможність японських товарів, котрі значно дешевші за американські і європейські. Особливо це стосується продукції високо–технологічних галузей промисловості: радіоелектроніки, автомобілебудування, суднобудування.

В Україні за часів централізовано-планової економіки була встановлена норма прибутковості для нової техніки на рівні 15% (у вигляді нормативу економічної ефективності). Це приблизно відповідає рівню доходності інвестицій в Європі та США (розрахованих на підставі наведених в табл. 9.2. значень), де середні значення норм прибутку становлять 15,1% та 14,1% відповідно. В Японії цей показник значно нижчий — на рівні 5,4%.

При плановій економіці не існувало реального критерію оцінки впливу того чи іншого нововведення на поведінку його споживачів (через відсутність попиту нововведення залишились локальними), і визначити його доцільність можна було тільки на підставі зіставлення витрат та результатів реалізації проекту.

Безпосередньо техніко–економічне обґрунтування нововведення носило обов’язковий, однак чисто формальний характер, оскільки грошові кошти на здійснення капітальних вкладень виділялися безповоротно, а міністерства, відомства і підприємства не були власниками цих коштів: вони їх тільки розподіляли і використовували. Був сформований свого роду механізм впровадження НТП з метою виконання плану з нової техніки. Тому при обґрунтуванні нової техніки застосовувались дещо «умовні» показники: «умовно річна економія», «умовне вивільнення робітників» тощо. Реально кошти, що виділялись на нову техніку, не завжди використовувались оптимально, з користю для виробництва. Устаткування, що купувалось, не використовувалось на повну потужність; техніка, що була придбана за валюту, досить часто взагалі не використовувалась, оскільки не могла бути пристосована до вітчизняних технологічних процесів.
З метою техніко–економічного обґрунтування нової техніки тривалий час використовувався підхід, що ґрунтувався на критерії мінімуму наведених витрат. Мінімум наведених витрат В, визначається за формулою:


де Сi витрати виробництва (собівартість варіанта);

Ен нормативний коефіцієнт ефективності капітальних вкладень;

Кi інвестиції по даному варіанту.

Основними перевагами цього підходу є його простота, логічність та можливість формалізувати прийняті рішення. Однак показник «річних наведених витрат» ґрунтується на дещо «ідеальних» умовах, які за ринкових умов не є реальними. Так, капітальні вкладення в цьому розрахунку умовно наводяться до року, який передує початку функціонування нової техніки; поточні витрати за весь період функціонування нової техніки приймаються як незмінні. Дана методика не враховує можливості зміни в умовах реалізації проекту, а також динаміку цін на сировину, матеріали, енергоносії, і в кінцевому варіанті — на продукцію.

Таким чином, необхідно переорієнтуватися на вимоги ринку, відмовитися від критерію «мінімум наведених витрат» як від такого, що не відповідає сучасним виробничим відносинам. Треба також відійти від орієнтації на розрахунки порівняльної економічної ефективності проектів з метою вибору кращого і прийняти за основу абсолютну економічну ефективність, яка дозволь робити висновки по кожному інноваційному проекту окремо.

Такі кроки було зроблено в 1989 році, ще за часів Радянського Союзу, коли були видані Методичні рекомендації і коментарі до них «Комплексна оцінка ефективності заходів, направлених на прискорення науково–технічного прогресу».

Однак дана методика не знайшла широкого застосування в українській економіці. По–перше, вона більше зорієнтована на впровадження нової техніки, а не на інноваційну діяльність: в методиці не врахований фактор ризику, притаманний розробці та реалізації інновацій. По–друге, про можливість врахування витрат, пов’язаних безпосередньо з виконанням науково–дослідню робіт, згідно з даними Рекомендацій, можна тільки здогадуватись. По–третє, при обґрунтуванні результатів впровадження інновацій за ринкових умов важко визначити вартісні показники (ціни) на продукцію впродовж достатньо тривалого періоду споживання продукції–нововведення.


  1. ^ Оцінка економічної ефективності інновацій.

За ринкових умов оцінка економічної ефективності інновацій проводиться з метою визначення, гарантує той або інший інноваційний проект повернення вкладених грошових коштів інвестора за обумовлений період часу та бажану доходність чи ні. Тому фінансово–економічні критерії відіграють при обранні проектів для фінансування найважливішу роль.

Цих критеріїв пропонується досить багато. Кожен з дослідників інноваційних процесів пропонує власні: вартість НДДКР, вкладення у виробництво, маркетинг, наявність фінансів у необхідний час, термін досягнення точки рівноваги і максимальне від’ємне значення кумулятивної оцінки витрат та доходів, потенційний річний розмір прибутку, очікувану норму прибутку; економічну доцільність, сумарний доход за весь життєвий цикл, сумарний показник прибутку; абсолютну та відносну ефективність, вплив розміру виробництва на ефективність, врахування невизначеності.

Серед фінансово–економічних критеріїв найбільш важливими є показники абсолютної ефективності проектів, що дають можливість оцінити кожен інноваційний проект окремо, без вирішення проблем розподілу ресурсів між альтернативними варіантами. Абсолютна ефективність оцінюється за наступними показниками руху фінансових потоків (витрат і надходжень), що прийняті в світі:

– вартість проекту та джерела його фінансування;

– чиста поточна вартість (Net Present Value);

– рентабельність (віддача капітальних вкладень);

– внутрішній коефіцієнт ефективності (Internal Rate of Return);

– період окупності капіталовкладень;

– індекс прибутковості.

Період окупності (То) — один з найпоширеніших показників оцінки ефективності інвестицій.

На відміну від використовуваного у вітчизняній практиці показника «терміну окупності капіталовкладень» він базується не на прибутку, а на граничному потоці з приведенням інвестиційних коштів в інновації і сум грошового потоку до теперішньої вартості.

^ Термін окупності — це час, протягом якого можуть окупитися інвестиції в інноваційний проект з урахуванням початкових капітальних вкладень.

Період окупності — це відрізок часу, протягом якого сума чи­стих доходів, дисконтованих на момент завершення інвестицій, буде дорівнювати сумі інвестицій: цей показник використовується в міжнародній практиці замість терміну окупності.

Інвестування в ринковій економіці пов’язане зі значним ризиком, і цей ризик тим більший, чим більша тривалість періоду окупності вкладень: за цей час можуть змінитися і кон’юнктура ринку, і ціни; з’являться нові технології і вироби, що швидко знецінює попередні інвестиції.

Термін окупності (Tо) використовується тоді, коли нема впевненості в тому, що інноваційні заходи будуть реалізовані, і тому власник коштів не ризикує вкладати інвестиції на довгий термін. Термін окупності розраховується за формулою:

То=К/Д

де К початкові інвестиції в інновації;

Д щорічні грошові доходи.

Оскільки норматив і термін окупності вкладень є своєрідним «критерієм безпеки» для інвесторів, то необхідно оцінити фактори, що на нього впливають. Найважливішими факторами виступають ціна капіталу у випадку зовнішнього інвестування та ступінь ризику.
^ 6.Оцінка ризику інноваційних проектів.

Оцінка фактора ризику в фінансовому аналізі відіграє провідну роль. Ризик може виникати за різних обставин. Проект просто може бути невдалим з технічних або експлуатаційних параметрів. Можливі ситуації, коли на результат реалізації проекту впливають політичні, соціально–психологічні або якісь інші обставини. Однак все ж таки фінансові обставини реалізації проекту — це основне. Найбільш ризикованими є ситуації, коли інвестори або інноватори реальними витратами на інновацію суттєво перевищують свої фінансові можливості, оскільки наявність власних фінансових ресурсів є визначальним фактором інноваційної діяльності.

Підприємець завжди ризикує, коли вкладає кошти в розвиток науки і техніки. Однак якщо добре вивчити всі фактори ризику, точно спрогнозувати розвиток ситуації, то додаткові прибутки при успішній реалізації проекту компенсують всі витрати, в тому числі психологічні, пов’язані з ризиком. Адже підприємство в результаті впровадження інновацій отримує додаткові ринкові переваги.

Щоб оцінити ризикованість інноваційного проекту, необхідно проаналізувати можливі види ризиків, які поділяються на технічні та комерційні. Технічні ризики пов’язані з ймовірністю від’ємних результатів НДР, недосягненням певних технічних параметрів у процесі конструкторської чи технологічної підготовки виробництва, виникненням при використанні нових технологій і продуктів проблем, які неможливо вирішити за сучасних умов розвитку науки і техніки.

Комерційні ризики можуть виникати на кожній стадії реалізації інноваційного проекту. Найчастіше їх спричиняють хибний прогноз ринкової кон’юнктури, неадекватна оцінка (переоцінка) значущості та можливості комерціалізації власних ідей дослідниками, неефективність обраного джерела фінансування, невчасне виконання окремих етапів проектів, хибна оцінка часу, необхідного для освоєння та реалізації новації, недостатня увага до маркетингової діяльності, помилки в ціноутворенні.

Існує багато інших видів комерційного ризику. Як правило, ступінь їх величини залежить від розміру фінансування. Економісти — дослідники інноваційних процесів довели, що найбільші помилки можливі при оцінці тривалості виконання інноваційного проекту.

Кожний ризик може бути кількісно визначений через ймовірність небажаного результату і «ціну ризику», під якою розуміємо вартість втрачених доходів внаслідок ймовірності небажаного результату. За Ф. Олсеном, ціну ризику (ЦР) можна визначити наступним чином:

ЦР = П П*,

де П прибуток, що планується без врахування ризику;

П* ймовірний прибуток з врахуванням даного виду ризику.

Проаналізувавши ризики, підприємство повинно зробити висновки: 1) про своє принципове рішення щодо здійснення інноваційного проекту; 2) про виділення в межах бюджету проекту оптимальної суми, яка дозволяє за прийнятих умов страхування знизити ризик до необхідного рівня (визначеного найбільш вагомим пріоритетом фірми або інвестора з приводу поєднання надійності та доходності інвестицій, причому надійність можна визначити як різницю між стовідсотковою ймовірністю успіху і процентною нерівністю ризику); 3) про ранжування ризиків за значущістю з метою розподілу коштів на їх скорочення.

Очікуваний ризик визначається як сума добутків ціни ризику на ймовірність його наступлення по кожному виду ризику. Чим більший очікуваний ризик, тим більшою повинна бути доходність проекту, що виправдовує цей ризик.

Оцінку ризику інноваційних проектів та необхідного корегування його параметрів вирішують із застосуванням ЕОМ. В повному обсязі її проводять або на великих підприємствах, де розвинений науково–дослідницький сектор і досить великі інвестиційні можливості, або на невеликому суто інноваційному і підприємстві, де здійснюється досить великий щодо його фінансових можливостей інноваційний проект, який вимагає мобілізації всіх можливих його ресурсів. Якщо інноваційна структура спеціально створюється «під реалізацію» певного проекту, то вона не буде доводити його економічну ефективність. При створенні венчурного фонду, що має на меті фінансування декількох інноваційних проектів, такий аналіз проводитиметься обов’язково.

Коефіцієнт технічного ризику визначається шляхом взаємного аналізу трьох факторів: технічного рівня інновації, її патентоспроможності і ринкової новизни (наявності конкуруючих товарів на ринку).

Схожі:

10 комплексне оцінювання ефективності інноваційної діяльності iconПлан. Методологічні аспекти оцінки ефективності інновацій. Види ефектів...
В умовах ринкових перетворень необхідна цілісна модель оцін­ки ефективності інно- вацій, яка надавала б можливість розглянути таку...
10 комплексне оцінювання ефективності інноваційної діяльності iconПлан. Мета та принципи регулювання інноваційної політики. Методи...
Урахування досвіду розвинених країн у той час, коли Україна перебуває на шля­ху пошуку підходів та інструментів, що змогли б забезпечити...
10 комплексне оцінювання ефективності інноваційної діяльності iconПерелік посібників для підготовки до зовнішнього незалежного оцінювання 2014 року
Математика. Комплексне видання / О. С. Будна, С. М. Будна, А. Р. Гальперіна, М. Я. Забєлишинська, Ю. О. Захарійченко, О. В. Школьний....
10 комплексне оцінювання ефективності інноваційної діяльності iconКомплексне обґрунтування концепції протидії економічній злочинності
У теперішніх соціально-економічних умовах рівень функціонування економічної злочинності залежить від ефективності роботи правоохоронних...
10 комплексне оцінювання ефективності інноваційної діяльності iconІмені лесі українки
Маховський О. Г., старший викладач кафедри економіки І підприємництва та інноваційної діяльності
10 комплексне оцінювання ефективності інноваційної діяльності iconІнновації
Основною формою реальних інвестицій є інноваційні інвестиції, які реалізуються в процесі інноваційної діяльності підприємства
10 комплексне оцінювання ефективності інноваційної діяльності iconЮридична компанія
Комплексне юридичне обслуговування це юридичний супровід діяльності підприємства з усіх правових питань, що виникають в процесі підприємницької...
10 комплексне оцінювання ефективності інноваційної діяльності iconВступ
Осика О. П., Акмаєв А.І., Ахромкін Є. М., Кліяненко Б. Т., Фесенко І. А. Економіка й організація інноваційної діяльності. Навчальний...
10 комплексне оцінювання ефективності інноваційної діяльності iconДержавний вищий навчальний заклад
Управління інноваційною діяльністю", 030609 "Менеджмент інноваційної діяльності" всіх форм навчання / Укл. Кравченко С.І., Тищенко...
10 комплексне оцінювання ефективності інноваційної діяльності iconНаціональна система рейтингового оцінювання вищих навчальних закладів
Міністерство освіти І науки України разом з Інститутом інноваційних технологій І змісту освіти продовжує апробацію Національної системи...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Школьные материалы


База даних захищена авторським правом © 2015
звернутися до адміністрації
skaz.com.ua
Головна сторінка