Навчально-методичний комплекс




НазваНавчально-методичний комплекс
Сторінка6/27
Дата конвертації19.06.2013
Розмір3.68 Mb.
ТипДокументы
skaz.com.ua > Фінанси > Документы
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   27
^

ТЕМА: ДИВІДЕНДНА ПОЛІТИКА СУБ’ЄКТІВ ПІДПРИЄМНИЦТВА


  1. Дивідендна політика: характерні ознаки та основні її завдання. Концепції дивідендної політики.

  2. Показники ефективності дивідендної політики суб’єктів підприємництва.

  3. Оподаткування дивідендів резидентів.

  4. Оподаткування дивідендів, які отримують нерезиденти.


Дивіденд (згідно норм ЗУ “Про акціонерні товариства”) - частина чистого прибутку акціонерного товариства, що виплачується акціонеру з розрахунку на одну належну йому акцію певного типу та/або класу. За акціями одного типу та класу нараховується однаковий розмір дивідендів.

Згідно умов Податкового кодексу України дивіденди - платіж, що здійснюється юридичною особою - емітентом корпоративних прав чи інвестиційних сертифікатів на користь власника таких корпоративних прав, інвестиційних сертифікатів та інших цінних паперів, що засвідчують право власності інвестора на частку (пай) у майні (активах) емітента, у зв'язку з розподілом частини його прибутку, розрахованого за правилами бухгалтерського обліку.

До дивідендів прирівнюється також платіж, що здійснюється державним унітарним, комерційним, казенним чи комунальним підприємством на користь відповідно держави або органу місцевого самоврядування у зв'язку з розподілом частини прибутку такого підприємства. Це платіж, який виплачується власнику сертифіката в результаті розподілу доходу. При цьому позитивне або від'ємне значення об'єкта оподаткування, розраховане згідно Податкового Кодексу, не впливає на порядок нарахування дивідендів.

Дивідендна політика є складовою загальної фінансової політики суб’єктів підприємництва та політики управління прибутком, спрямована на зростання ринкової вартості акцій. З іншого боку дивідендна політика є набором цілей і завдань, які ставить перед собою керівництво підприємства у галузі виплати дивідендів, а також сукупність методів і засобів їх досягнення.

Оптимізація дивідендної політики - це оптимізація співвідношення між прибутком, що виплачується у вигляді дивідендів, і тим, який реінвестується з метою максимізації доходів власників. Приймаючи рішення у сфері дивідендної політики, варто враховувати, що вони впливають на ряд ключових параметрів фінансово-господарської діяльності суб'єкта підприємництва: величину самофінансування, структуру капіталу; ціну залучення фінансових ресурсів; ринковий курс корпоративних прав; ліквідність.

Найбільш чітко вираженим є зв’язок між дивідендною політикою та самофінансуванням підприємства: чим більше прибутку виплачується у вигляді дивідендів, тим менше коштів залишається у підприємства для здійснення реінвестицій. Якщо ж приймається рішення про тезаврацію прибутку, то збільшується величина власного капіталу, а отже, змінюється загальна структура капіталу підприємства, що за певних обставин впливає на його вартість.

Зв’язок між дивідендною політикою і ринковим курсом корпоративних прав описується так: курс акцій прямо пропорційний дивіденду та обернено пропорційний процентній ставці за альтернативними вкладеннями капіталу на ринку. Стабільний рівень дивідендних виплат може свідчити про те, що вкладений інвесторами в підприємство капітал працює ефективно. Отже, за інших рівних умов дивідендні виплати позитивно впливають на ринковий курс корпоративних прав. Відсутність дивідендів або їх різке коливання свідчить про нестабільність і ризиковість підприємства-емітента корпоративних прав. Як наслідок - ринковий курс падає.

Інвестори можуть високо оцінити вартість акцій підприємства навіть і без виплати дивідендів, якщо вони добре поінформовані про його програми розвитку, причини невиплати або скорочення виплати дивідендів і напрямки реінвестування прибутку.

Обернений зв’язок між ринковим курсом корпоративних прав і фінансово-господарською діяльністю емітента: вплив низького ринкового курсу проявляється під час залучення підприємством фінансових ресурсів. За низького ринкового курсу корпоративних прав емісія може або взагалі не відбутися, або з мінімальним курсом емісії, відповідно і мінімальним емісійним доходом. Отже, якщо підприємство планує залучати кошти за рахунок додаткової емісії, йому варто реалізувати дивідендну політику, спрямовану на підвищення ринкового курсу корпоративних прав.

Основні завдання, які доцільно вирішити у ході формування та реалізації дивідендної політики: виявити основні фактори, які впливають на прийняття рішення щодо виплати дивідендів чи реінвестування прибутку; визначити оптимальне співвідношення між розподіленим і тезаврованим прибутком; провести оцінку впливу рішення щодо порядку розподілу чистого прибутку на ринкову вартість корпоративних прав підприємства та його інвестиційну привабливість; визначити оптимальну для підприємства величину статутного і власного капіталу; узгодити стратегію виплати дивідендів із податковим законодавством; здійснити вибір найприйнятнішого методу та форми нарахування і виплати дивідендів; оцінити вплив дивідендної політики на вирішення конфлікту інтересів між власниками, кредиторами та керівництвом підприємства.

Доцільним є вирішення питання взаємозв’язку між напрямом використання чистого прибутку (дивіденди чи тезаврація) та вартістю підприємства (чи існує оптимальне співвідношення використання чистого прибутку, за якого мінімізуються витрати на залучення капіталу; чи дивідендна політика не впливає на оптимізацію структури капіталу і вартість підприємства)? Залежно від характеру відповіді рекомендовано приймати ті чи інші рішення у галузі виплати дивідендів.

Основні концепції дивідендної політики:

  1. Теза щодо “іррелевантності (нейтральності) дивідендної політики”. Ф. Модільяні, М. Міллер, Ф. Блек відстоюють позицію, що між сумою сплачуваних дивідендів і ринковим курсом акцій не існує зв’язку, оскільки курс акцій визначається нинішніми та майбутніми доходами підприємства, а також потенціалом його зростання. Правило використання прибутку відповідно до цієї концепції формулюється таким чином: спрямовувати на виплату дивідендів варто лише ту частину прибутку, яку неможливо ефективно реінвестувати (залишковий принцип дивідендних виплат).

  2. Теза про “пріоритетність дивідендів”. Факт виплати дивідендів впливає на вартість корпоративних прав. Дрібні акціонери, віддають перевагу реальним дивідендам порівняно з майбутніми доходами від зміни курсу, зумовленими тезаврацією прибутку «краще синиця в руках, ніж журавель у небі» (Bird-in-the-Hand-Argument). Зростання дивідендів сприймають як сигнал до того, що підприємство працює успішно, і навпаки, зменшення рівня дивідендів може сигналізувати про фінансові проблеми суб’єкта підприємництва. Отже, дивіденди впливають на вартість підприємства. На цій тезі ґрунтується так звана модель виплати дивідендів Гордона, згідно з якою виплата дивідендів є пріоритетнішою, ніж реінвестування.

  3. Концепція “мінімізації податкових платежів”. Якщо податковим законодавством країни (наприклад, США, Швейцарія, країни Бенілюксу) передбачено нижчий рівень оподаткування нерозподіленого прибутку порівняно з розподіленим, то підприємство отримує податкові переваги при використанні як джерела фінансування реінвестованого прибутку. Водночас вартість обслуговування власного капіталу, залученого із зовнішніх джерел, підвищується. Якщо рівень оподаткування дивідендів є нижчим, ніж рівень нерозподіленого прибутку (наприклад, Німеччина), то вигіднішою буде виплата дивідендів. Ця обставина лежить в основі концепції податкових переваг.

Остаточного підтвердження на практиці переваг тієї чи іншої концепції не знайдено. Прийнятність того чи іншого підходу залежить від конкретних умов діяльності підприємства, структури та психологічних особливостей інвесторів, їх інформаційного забезпечення тощо. Тому доцільно проаналізувати фактори дивідендної політики і виробити найоптимальнішу для конкретного підприємства дивідендну стратегію.

У процесі реалізації обраного типу дивідендної політики суб’єкти підприємництва вдаються до специфічних прийомів. Такими інструментами дивідендної політики суб’єктів підприємництва є: збільшення статутного капіталу та виплата дивідендів акціями; подрібнення акцій; викуп акціонерним товариством акцій власної емісії (або зменшення номіналу); формування резервів виплати дивідендів.

Факторами, що характеризують дивідендну політику суб’єктів підприємництва, є такі:

  • фінансові можливості (ліквідність товариства, боргові зобов'язання, заборгованість із зобов'язань щодо фінансових виплат);

  • податкова політика (порядок оподаткування дивідендів, податкові пільги щодо реінвестованих доходів, співвідношення між податком на дивіденди та податком на приріст капіталу - зарубіжна практика);

  • договірні обмеження (обмеження щодо дивідендної політики в установчих документах товариств і нормативних документах);

  • інвестиційні можливості (здійснення інвестицій у прибуткові проекти);

  • "ефект клієнтури" (перевага акцій із різним рівнем дивідендів залежно від рівня доходу інвестора і його оподаткування);

  • фактор ризику за оцінки різних форм виплати дивідендів (ризик щодо грошових виплат дивідендів нижчий за ризик щодо виплат акціями і нерозподілених прибутків);

  • рівень ставки доходу на оплачений капітал (рівень виплачуваних дивідендів має бути достатнім для збереження популярності акцій товариства порівняно з альтернативними об'єктами інвестицій);

  • можливості отримання джерел фінансування (зовнішніх джерел фінансування за недостатності інвестицій внутрішніх джерел).

Кожне підприємство формує свою дивідендну політику, що ґрунтована на таких принципах.

  1. Принцип фіксованого відсотка виплат (незмінність дивіденда на прості акції до прибутку). Сприяє значній зміні абсолютних розмірів дивідендів у розрахунку на одну акцію. Така політика призводить до небажаних коливань ринкових цін акцій.

  2. Принцип фіксованої величини. Передбачає регулярну виплату дивідендів на прості акції у фіксованому розмірі, незалежно від результатів господарської діяльності товариства і коливань ринкової ціни акцій. Це політика позитивного впливу на акціонерів.

  3. Залишковий принцип (“чистого залишку”). Максимальне використання як джерела фінансування нерозподіленого прибутку.

  4. Принцип гарантованого мінімуму і додаткових виплат. Регулярна виплата дивідендів, а у випадку успішної діяльності за простими акціями виплачують "премії". Премії - разові.

При формулюванні основних положень дивідендної політики керівництву підприємства варто враховувати і такі аспекти:

а) виплата дивідендів свідчить акціонерам про те, що товариство, в яке вони вклали кошти, успішно працює;

б) виплата дивідендів збільшує дохід акціонерів. При цьому підприємство скорочує джерело власного фінансування. Інвестування прибутку означає можливість отримати високі дивіденди;

в) ставлення акціонерів до дивідендів: одні надають перевагу стабільним поточним виплатам, інші, зацікавлені у реінвестуванні прибутку для збереження виплат і не бажають збільшення кількості акціонерів, яких може зацікавити високий дивіденд.

Джерелом виплати дивідендів є прибуток від звичайної діяльності, що залишається у розпорядженні суб’єкта підприємництва після відрахувань встановлених законодавством податків, інших бюджетних платежів, а також відрахувань відповідно до засновницьких документів (тобто, джерело виплати дивідендів - чистий прибуток акціонерного товариства).

Величина дивідендів, яка належить окремому власнику, залежить від трьох основних показників: величини чистого прибутку, резерву дивідендів (інших джерел виплати); встановленого співвідношення між розподіленим і нерозподіленим прибутком; частки учасника (власника) в статутному капіталі. В оголошенні про виплату дивідендів має міститися така інформація: назва підприємства; дата прийняття загальними зборами власників рішення про виплату дивідендів; період, за який виплачуються дивіденди; величина дивідендів на одну акцію (у відносному чи абсолютному виразі) в розрізі окремих їх категорій; строки та місце виплати; особливості оподаткування дивідендів.

Складовою дивідендної політики підприємства є вибір найприйнятнішої для всіх заінтересованих сторін форми виплати дивідендів. дивіденди можуть виплачуватися в таких формах: грошова; негрошова; змішана форма; приховані дивіденди.

Стандартною формою виплати дивідендів є грошова. З прийняттям зборами власників рішення про нарахування дивідендів частина власного капіталу перетворюється на позичковий. Заборгованість підприємства його власникам, пов’язана з нарахуванням дивідендів, відображається за статтею “Поточні зобов’язання за розрахунками з учасниками”. Виплачуючи дивіденди, підприємство погашає згаданий борг.

У світовій практиці досить часто приймається рішення про виплату дивідендів у негрошовій формі: корпоративними правами, іншими фінансовими інструментами, товарами, знижками на товари тощо.

Найпоширенішою негрошовою формою є виплата дивідендів у формі додаткових корпоративних прав, зокрема акцій. Характерною рисою дивідендної політики багатьох підприємств є те, що дивіденди досить часто виплачуються у товарній формі. Її використовують підприємства, що виробляють товари народного споживання. Зазвичай дивіденди товарами отримують дрібні акціонери, які не можуть впливати на фінансову політику підприємств. Великі акціонери, які контролюють такі підприємства, формально не отримують ніяких дивідендів або віддають перевагу корпоративним правам.

Змішана форма виплати дивідендів передбачає комбінацію різних форм виплати винагороди власникам: частково у вигляді грошових коштів; частково іншими (негрошовими) засобами. Зборами власників може бути прийняте рішення, згідно з яким частина акціонерів (за їх вибором) одержує дивіденди в грошовій формі, а інша - у формі корпоративних прав.

Приховані дивіденди. Керівництво підприємства може маніпулювати розміром чистого прибутку, який засвідчується в звітності і є джерелом виплати дивідендів та основою для прийняття рішення про це на зборах власників. На Заході відповідні маніпуляції здійснюються з допомогою інструменту прихованих резервів. Виконавчі органи підприємств за узгодженістю з окремими власниками досить часто вдаються до прихованого розподілу прибутку. Приховані виплати дивідендів здійснюються безпосередньо на користь власників підприємства або на користь пов’язаних осіб.

Ці доходи можуть утворюватися в результаті здійснення таких операцій: продаж товарів (робіт, послуг) зазначеним особам за заниженими цінами; придбання товарів (робіт, послуг) у таких осіб за завищеними цінами; виплата завищених процентів за депозитами, позичками тощо; одержання позичок за зниженими процентними ставками; оплата фіктивних угод за невиконані послуги, в т. ч. за ноу-хау, консультаційні чи рекламні послуги, інші види нематеріальних активів з подальшим одержанням готівки для виплати винагороди працівникам та власникам; оплата закордонних відряджень тощо.

Враховуючи фактори впливу на дивідендну політику і теоретичні концепції у цій галузі, в практиці використовуються такі основні методи нарахування та виплати дивідендів: залишковий метод і стратегія припинення дивідендних виплат; метод стабільних дивідендів; метод гнучкої дивідендної політики; метод стійкого приросту дивідендів; метод стабільної та бонусної частини.

Методи нарахування дивідендів

Методи

Переваги

Недоліки

1. Залишковий метод, припинення дивідендних виплат

забезпечення високих темпів росту підприємства;

платоспроможність;

фінансова незалежність;

нестабільність дивідендів;

відтік дрібних інвесторів;

2. Метод стабільних дивідендів

збільшення довіри до підприємства;

стабілізація котировок акцій;

слабкий зв’язок з фінансовими результатами;

мінімізація самофінансування;

3. Метод гнучкої дивідендної політики

зв’язок з фінансовими результатами;

нестабільність розмірів дивідендів;

4. Метод стійкого приросту дивідендів

забезпечення зростання ринкового курсу акцій;

привабливість для інвесторів при додатковій емісії;

відсутність гнучкості;

постійне зростання фінансової напруги;

5. Метод стабільної та бонусної частин

регулярність виплати мінімальної частини;

залежність від фінансових результатів.

нестабільність розмірів дивідендів.


У разі прийняття рішення про виплату дивідендів емітент корпоративних прав, на які нараховуються дивіденди, проводить зазначені виплати власнику корпоративних прав пропорційно його частці в статутному капіталі підприємства.

Нарахування дивідендів може здійснюватися шляхом застосування визначеного процента до номінального капіталу, який належить окремим власникам корпоративних прав. Величина цього процента розраховується як відношення чистого прибутку (іншого джерела), який спрямовується на виплату дивідендів до обсягу статутного капіталу.

В акціонерних товариствах дивіденди на одну акцію розраховуються діленням загальної суми оголошених дивідендів на кількість простих акцій, за якими сплачуються дивіденди. За корпоративними правами однієї категорії виплачуються дивіденди однакового розміру.

Отже, величина дивідендів, яка належить окремому власнику, залежить від трьох основних показників: величини чистого прибутку, резерву дивідендів (інших джерел виплати); встановленого співвідношення між розподіленим і нерозподіленим прибутком; частки учасника (власника) в статутному капіталі.

Сума коштів, яка рішенням зборів власників спрямовується на виплату дивідендів, називається масою дивіденду. З прийняттям рішення про виплату дивідендів у підприємства зменшується власний капітал (прибуток). На суму нарахованих, але не виплачених дивідендів збільшується обсяг заборгованості, яка зменшується одночасно з виплатою дивідендів.

В Україні товариства виплачують дивіденди виключно грошовими коштами.

Дивіденди виплачуються на акції, звіт про результати розміщення яких зареєстровано у встановленому законодавством порядку. Виплата дивідендів здійснюється з чистого прибутку звітного року та/або нерозподіленого прибутку у строк не пізніше шести місяців після закінчення звітного року. Виплата дивідендів здійснюється господарським товариством з чистого прибутку у звітному році та/або нерозподіленого прибутку в розмірі не менше 30 %. Розмір виплати дивідендів може бути збільшений за рішенням загальних зборів акціонерного товариства. У разі відсутності або недостатності чистого прибутку звітного року та нерозподіленого прибутку минулих років виплата дивідендів за привілейованими акціями здійснюється за рахунок резервного капіталу товариства.

Рішення про виплату дивідендів в розмірі більше 30 % за простими акціями приймається загальними зборами акціонерного товариства. Розмір дивідендів за привілейованими акціями всіх класів визначається у статуті акціонерного товариства.

Для кожної виплати дивідендів наглядова рада акціонерного товариства встановлює дату складення переліку осіб, які мають право на отримання дивідендів, порядок та строк їх виплати. Дата складення переліку осіб, які мають право на отримання дивідендів, не може передувати даті прийняття рішення про виплату дивідендів.

Товариство повідомляє осіб, які мають право на отримання дивідендів, про дату, розмір, порядок та строк їх виплати. Протягом 10 днів після прийняття рішення про виплату дивідендів публічне товариство повідомляє про дату, розмір, порядок та строк виплати дивідендів фондову біржу (біржі), у біржовому реєстрі якої (яких) перебуває таке товариство.

У разі відчуження акціонером належних йому акцій після дати складення переліку осіб, які мають право на отримання дивідендів, але раніше дати виплати дивідендів право на отримання дивідендів залишається в особи, зазначеної у такому переліку.

У разі реєстрації акцій на ім'я номінального утримувача товариство в порядку, встановленому законодавством про депозитарну систему України, самостійно виплачує дивіденди власникам акцій або перераховує їх номінальному утримувачу, який забезпечує їх виплату власникам акцій, на підставі договору з відповідним номінальним утримувачем.

Існують обмеження на виплату дивідендів. Акціонерне товариство не має права приймати рішення про виплату дивідендів та здійснювати виплату дивідендів за простими акціями у разі, якщо: звіт про результати розміщення акцій не зареєстровано у встановленому законодавством порядку; власний капітал товариства менший, ніж сума його статутного капіталу, резервного капіталу та розміру перевищення ліквідаційної вартості привілейованих акцій над їх номінальною вартістю; товариство має зобов'язання про викуп акцій; поточні дивіденди за привілейованими акціями не виплачено повністю.

Акціонерне товариство не має права приймати рішення про виплату дивідендів та здійснювати виплату дивідендів за привілейованими акціями у разі, якщо: звіт про результати розміщення акцій не зареєстровано у встановленому законодавством порядку; власний капітал товариства менший, ніж сума його статутного капіталу, резервного капіталу та розміру перевищення ліквідаційної вартості привілейованих акцій над їх номінальною вартістю, власники яких мають переваги щодо черговості отримання виплат у разі ліквідації.

Товариство не має права здійснювати виплату дивідендів за привілейованими акціями певного класу до виплати поточних дивідендів за привілейованими акціями, власники яких мають перевагу щодо черговості отримання дивідендів.

Приватні підприємства не належать до господарських товариств. Кошти, які залишаються в розпорядженні приватного підприємства після сплати всіх податків та зборів, можуть бути виплачені власнику підприємства.

Особливості перерахування в бюджет дивідендів підприємствами з часткою державної власності в статутному капіталі. Платниками дивідендів є господарські товариства, створені в процесі приватизації та корпоратизації державних підприємств, у статутному капіталі яких є частка державного майна. У разі прийняття рішення про виплату дивідендів такі підприємства повинні надати органу державної податкової служби копію платіжного доручення із зазначенням суми перерахованих до Державного бюджету дивідендів на державну частку у статутному капіталі. Сума дивідендів, яка підлягає перерахуванню в Державний бюджет, визначається як результат від множення маси дивіденду на частку державного майна в статутному капіталі підприємства (в процентах). Якщо величина зазначеної частки змінювалася протягом звітного періоду, для розрахунку суми дивідендів визначається середньоарифметична частка майна, яка перебуває в державній власності.
2. Висновки щодо ефективності дивідендної політики можна зробити на основі аналізу показників прибутковості корпоративних прав, від значення яких залежать обидві складові доходів власників. До таких показників відносять:

  • Чистий прибуток, що припадає на одну просту акцію: розраховується діленням суми чистого прибутку, який належить власникам простих акцій, на кількість простих акцій.

  • Дивіденди на одну просту акцію: розраховується діленням суми оголошених дивідендів на кількість простих акцій, за якими сплачуються дивіденди.

  • Коефіцієнт цінності акцій: розраховується діленням ринкової ціни однієї акції на дивіденд на одну просту акцію.

  • Рентабельність акції - виражений у процентах показник, який є обернено пропорційним до коефіцієнта цінності акцій.

  • Коефіцієнт дивідендних виплат: відношення маси дивіденду до суми чистого прибутку.

  • Відношення ринкового курсу до чистого прибутку на одну акцію: характеризує взаємозв’язок між чистим прибутком підприємства та курсом його акцій і показує, скільки річних прибутків на одну акцію потрібно, щоб окупилися кошти, вкладені в акцію.

  • Відношення ринкового курсу акцій до показника Cash-flow на одну акцію: характеризує взаємозв’язки між ринковим курсом і чистим грошовим потоком підприємства.

За певних обставин ефективною буде така дивідендна політика, за якої забезпечується зростання ринкової ціни корпоративних прав. У традиційному розумінні рішення власників щодо дивідендів чи реінвестування прибутку залежить від очікуваної рентабельності власного капіталу підприємства (Рв) та від ставки зовнішніх доходів (p) за альтернативних вкладень відповідного обсягу капіталу на ринку. Якщо на ринку є можливість вкласти капітал з вищою нормою дохідності, ніж у підприємство-емітент (за однакового рівня ризику), то доцільно приймати рішення щодо виплати дивідендів. Якщо ж навпаки, то найраціональнішою буде тезаврація прибутку. Отже, доти, доки Рв > p, з погляду прибутковості власникам доцільно реінвестувати весь чистий прибуток. У такому разі ринковий курс акцій зростатиме.

Згідно з класичним підходом алгоритм розрахунку ринкового курсу корпоративних прав має такий вигляд:



де КА - ринковий курс корпоративних прав (акцій); П - чистий прибуток на одну акцію; Д - дивіденди на одну акцію.

Оцінюючи ефективність дивідендної політики, необхідно враховувати, що класична формула (курс акцій прямо пропорційний дивіденду й обернено пропорційний процентній ставці за альтернативними вкладеннями) застосовується на практиці не в усіх випадках.

Приклад. Нехай чистий прибуток підприємства, що припадає на одну акцію, становить 10 грн., а відношення рентабельності власного капіталу до рентабельності вкладень в альтернативні інвестиції дорівнює 0,2:0,15 (Рв>p). Підставивши відповідні значення у вищенаведену формулу, отримаємо: за умови, що весь чистий прибуток підприємства буде спрямований на реінвестиції - курс акцій 88,8 грн.; якщо весь прибуток розподілити між акціонерами, то ринковий курс акцій становитиме 75,5 грн. Отже, з погляду потенційної прибутковості за зазначених параметрів акціонерам вигідніше буде реінвестувати прибуток, тобто або відмовитися від дивідендів взагалі, або прийняти рішення щодо виплати дивідендів корпоративними правами. Навпаки, якщо Рв<p, то для власників вигідним буде розподіл прибутку.

Наприклад, якщо рентабельність зовнішніх вкладень становитиме 0,2, а внутрішніх 0,15, то за реінвестування прибутку курс акцій дорівнюватиме 37,5грн. Якщо ж виплачуються дивіденди, то курс досягне 50 грн. У разі рівності між Рв та p, наприклад Рв = p = 0,2, за будь-якого порядку використання прибутку ринковий курс буде незмінним і становитиме 50 грн. Отже, вигіднішою для власників буде виплата дивідендів.
3. Обрана підприємством дивідендна політика має узгоджуватися з податковим законодавством. Основні питання, які повинні з’ясувати фінансові служби суб’єктів підприємництва в контексті виплати дивідендів та оподаткування, стосуються порядку оподаткування нерозподіленого прибутку (на рівні підприємства), розподіленого прибутку (на рівні одержувачів дивідендів) та нарахувань на дивіденди.

Згідно із діючим законодавством України у випадку прийняття рішення щодо виплати дивідендів емітент корпоративних прав, на які нараховуються дивіденди, провадить зазначені виплати власнику таких корпоративних прав пропорційно частці його в статутному фонді підприємства - емітента таких корпоративних прав незалежно від того, чи була діяльність такого підприємства-емітента прибутковою протягом звітного періоду при наявності інших власних джерел для виплати дивідендів, а також від того, чи є наявним прибуток, розрахований за правилами податкового обліку, чи ні.

Емітент корпоративних прав, який приймає рішення про виплату дивідендів своїм акціонерам (власникам), нараховує та вносить до бюджету авансовий внесок з податку на прибуток у розмірі 25%, нарахованої на суму дивідендів, призначених для виплати, без зменшення суми такої виплати на суму такого податку. Зазначений авансовий внесок вноситься до бюджету до/або одночасно із виплатою дивідендів.

У разі виплати дивідендів у формі, відмінній від грошової, базою для нарахування авансового внеску є вартість такої виплати, розрахована за звичайними цінами.

Обов'язок із нарахування та сплати авансового внеску з податку на прибуток за ставкою 25% покладається на будь-якого емітента корпоративних прав, що є резидентом, незалежно від того, чи такий емітент або отримувач дивідендів є платником податку на прибуток або має пільги зі сплати податку.

За прийняття рішення про спрямування чистого прибутку на збільшення статутного капіталу та виплату дивідендів у формі корпоративних прав (акцій, часток, паїв), податок на дивіденди не застосовується за умови, що така виплата жодним чином не змінює пропорцій участі власників у статутному капіталі підприємства-емітента. При цьому слід враховувати, що держава у будь-якому разі отримує всю суму податку. В останньому випадку не сплачується податок на дивіденди, однак на всю суму оподатковуваного прибутку нараховується податок на прибуток.

Якщо одержувачем дивідендів є юридична особа, то цей вид доходів не включається до складу валового доходу такого підприємства для цілей оподаткування за умови, що з дивідендів утримано податок на рівні емітента корпоративних прав.

Аналогічний порядок встановлений для одержувачів дивідендів — фізичних осіб: до сукупного оподатковуваного доходу, одержаного громадянами, не включаються суми дивідендів, що були оподатковані під час їх виплати.

Дивіденди, що виплачуються в грошовій формі або у формі цінних паперів (корпоративних прав), не оподатковуються також податком на додану вартість.

На суми виплачених дивідендів не нараховуються збори на: обов’язкове пенсійне страхування; обов’язкове соціальне страхування (в т.ч. на випадок безробіття) тощо, оскільки дивіденди не є платежем у межах оплати праці.
4. Порядок, за яким емітент корпоративних прав здійснює виплати дивідендів нерезиденту пропорційно його частці в статутному капіталі, має свої особливості. На нерезидентів не поширюються положення Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” щодо оподаткування дивідендів. Ставку податку на доходи нерезидентів, отримані у вигляді дивідендів, установлено в розмірі 15 %. Такий порядок поширюється на юридичних осіб і суб’єктів підприємництва, що не мають статусу юридичної особи з місцезнаходженням за межами України, які створені та здійснюють свою діяльність відповідно до законодавства іншої держави.

Загальними принципами міжнародного права та внутрішнім законодавством України передбачено, що у разі, коли нормами міжнародних договорів установлено інші правила, ніж ті, що містяться в національному законодавстві, застосовуються правила міжнародних договорів. Розглянемо положення окремих міжнародних договорів про уникнення подвійного оподаткування, які стосуються оподаткування дивідендів.

Так, згідно з Угодою про уникнення подвійного оподаткування з Російською Федерацією податок на дивіденди не повинен перевищувати 5% загальної суми дивідендів, якщо резидент другої Договірної Держави (Росії) зробив внесок до його акціонерного капіталу (статутного фонду) в розмірі не менше ніж 50 тис. дол. США або еквівалентній сумі в національних валютах договірних держав, та 15% від загальної суми дивідендів у всіх інших випадках.

У конвенціях з Естонською Республікою, Латвійською Республікою та Литовською Республікою міститься положення про те, що податок не повинен перевищувати 5 % загальної суми дивідендів, якщо право на дивіденди фактично має компанія (на відміну від товариства) i вона є власником принаймні 25 % капіталу компанії, яка виплачує дивіденди. В усіх інших випадках застосовується ставка 15 %. Така сама норма міститься i в договорах з Польщею, Болгарією, Угорщиною, Македонією, Норвегією i Данією.

Згідно з Конвенцією між Урядом України i Урядом Сполученого Королівства Великобританії та Північної Ірландії про усунення подвійного оподаткування та запобігання податковим ухиленням стосовно податків на дохід i приріст вартості майна передбачено, що у разі, коли право на дивіденди має компанія, яка контролює, прямо або опосередковано, принаймні 20 % капіталу з правом голосу компанії, що виплачує дивіденди, Сполучене Королівство, або принаймні 20 % статутного капіталу (Україна), податок не повинен перевищувати 5 % від загальної суми дивідендів, а в усіх інших випадках — 10 %. Таке саме положення є i в договорі з Китайською Народною Республікою.

Відповідно до Угоди між Україною i Федеративною Республікою Німеччини про уникнення подвійного оподаткування стосовно податків на дохід i майно дивіденди, що сплачуються компанією, яка є резидентом однієї держави, резиденту другої, можуть оподатковуватись у цій другій державі. Такі дивіденди можуть також оподатковуватись у країні, резидентом якої є компанія, що сплачує дивіденди. Якщо одержувач фактично має право на дивіденди, податок, що стягується таким чином, не повинен перевищувати: 5 % валової суми дивідендів, якщо право на дивіденди фактично має компанія (на відміну від товариства), і ця компанія є власником принаймні 20 % капіталу компанії, яка сплачує дивіденди; 10 % валової суми дивідендів в усіх інших випадках.

Зазначений порядок не стосується оподаткування компанії щодо прибутку, з якого виплачуються дивіденди.

У Протоколі, що підписаний разом з Угодою i є її складовою, міститься положення, за яким оподаткування дивідендів може здійснюватись за національним законодавством країни, резидентом якої є компанія, що виплачує дивіденди, якщо ці дивіденди отримують за права на участь у прибутку за умови, що вони віднімаються при визначенні прибутку боржника з такого доходу.

Конвенція між Україною i Канадою про уникнення подвійного оподаткування та попередження ухилень від сплати податків стосовно доходів i майна визначає, що податок, який справляється з доходів у вигляді дивідендів, не повинен перевищувати 5 % від загальної суми дивідендів, якщо право на ці дивіденди фактично має компанія, яка контролює, прямо або опосередковано, принаймні 20% статутного капіталу компанії, що виплачує дивіденди (Україна). В усіх інших випадках має застосовуватись ставка в розмірі 15%.

Ставки податку, що справляється з дивідендів відповідно до Конвенції між Україною i Королівством Нідерланди про уникнення подвійного оподаткування та попередження податкових ухилень стосовно податків на доходи i майно, коливаються в межах від 0 до 15 %.

Дивіденди звільняються від оподаткування у випадках: коли компанія, яка володіє прямо щонайменше 50 % капіталу компанії, що виплачує дивіденди, i при цьому було внесено до капіталу цієї компанії інвестицію в розмірі щонайменше 300 тис. дол. США або їх еквівалент у національній валюті;  коли компанія, яка отримує дивіденди, внесла інвестицію до капіталу компанії, яка виплачує дивіденди, i ця інвестиція (якщо дивіденди сплачуються нідерландській компанії) гарантована або застрахована Урядом Нідерландів, центральним банком Нідерландів або будь-яким агентством чи органом, включаючи фінансовий інститут, що є власністю або контролюється Урядом Нідерландів; 5% застосовуються у разі, коли фактичним власником дивідендів є компанія, що володіє щонайменше 20% капіталу компанії, яка виплачує дивіденди. В усіх інших випадках застосовується ставка 15%.

Згідно з положеннями про оподаткування дивідендів відповідною Конвенцією між Урядом України i Урядом Французької Республіки передбачено, що дивіденди, які сплачуються компанією, що є резидентом однієї країни, резиденту другої, можуть оподатковуватись в останній. Такі дивіденди можуть також оподатковуватись у країні, резидентом якої є компанія, що сплачує дивіденди, і відповідно до законодавства цієї країни, але податок, що стягується таким чином, не повинен перевищувати: 5 % валової суми дивідендів, якщо право на дивіденди фактично має компанія, яка володіє прямо або принаймні опосередковано: 20 % капіталу компанії, яка сплачує дивіденди, у разі, якщо компанія є резидентом України; 10 % капіталу компанії, яка сплачує дивіденди, у разі, якщо компанія є резидентом Франції; 15 % валової суми дивідендів в інших випадках.

Окрім цього, дивіденди, що сплачуються компанією, яка є резидентом договірної держави, підлягають оподаткуванню тільки в другій державі, якщо такими дивідендами фактично володіє одна або кілька компаній, які є резидентами цієї другої держави і якщо:

a) ця або ці компанії разом володіють прямо або опосередковано принаймні 50 % капіталу компанії, що сплачує дивіденди, і загальна сума їх інвестицій у цю компанію становить не менше 5 млн фр. франків або їх еквівалента в українській валюті; або

б) їх інвестиція у компанію, що сплачує дивіденди, гарантується або страхується другою державою, її центральним банком або будь-якою особою, що діє від імені цієї держави.

Податок з дивідендів за ставкою 15 % від валової суми дивідендів передбачає Угода між Урядом України i Урядом Італії про уникнення подвійного оподаткування доходів. Такі самі правила містять у собі договори з Індією, Японією та Малайзією.

Конвенція між СРСР i США з питань оподаткування, яка діє і стосовно України, надає повне право Україні оподатковувати дивіденди, які отримують американські резиденти за своїм національним законодавством.

Окрім згаданих, Україною укладено відповідні договори й з іншими державами. У разі, якщо резидент України серед своїх власників має нерезидентів, то при прийнятті рішень щодо порядку виплати дивідендів слід ознайомитися з відповідними угодами тієї країни, резидентом якої є власник корпоративних прав вітчизняного підприємства.

Як видно з розглянутих умов договорів про уникнення подвійного оподаткування, ними встановлено максимальні ставки оподаткування доходів нерезидентів у вигляді дивідендів. Окрім цього, майже всі відповідні договори містять застереження, що у разі, коли нерезидент здійснює свою господарську діяльність в Україні через постійне представництво або надає незалежні послуги через постійну базу й отримує дивіденди, які йому виплачує компанія - резидент України через такі постійне представництво або постійну базу, то пільгові ставки не застосовуються.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   27

Схожі:

Навчально-методичний комплекс iconНавчально-методичний комплекс для курсантів (студентів) 1-го курсу...
Навчально-методичний комплекс з дисципліни “судові таправоохоронні органи україни”
Навчально-методичний комплекс iconНавчально-методичний комплекс розробила: к ф. н., доцент Харченко Ю. В
Навчально-методичний комплекс курсу. Кіровоградський державний педагогічний університет імені В. Винниченка. 2009 р с. 47
Навчально-методичний комплекс iconНавчально-методичний комплекс до вивчення дисципліни для студентів...
Українська мова (за професійним спрямуванням): Навчально-методичний комплекс до вивчення дисципліни для студентів усіх спеціальностей...
Навчально-методичний комплекс iconНавчально-методичний комплекс з дисципліни «Економіка праці та соціально-трудові...
Навчально-методичний комплекс з дисципліни «Економіка праці та соціально-трудові відносини» (для студ напр підгот. 0501 «Економіка...
Навчально-методичний комплекс iconНавчально-методичний комплекс для студентів магістратури Київ
Рекомендовано до друку навчально-методичною радою Національної академії прокуратури України (протокол № від 2012 року)
Навчально-методичний комплекс iconІсторія україни навчально-методичний комплекс

Навчально-методичний комплекс iconНавчально-методичний комплекс для проведення практичних занять та...
Навчально-методичний комплекс для проведення практичних занять та самостійного рішення задач з дисципліни «Фінанси зарубіжних корпорацій»...
Навчально-методичний комплекс iconЕкономічна теорія навчально-методичний комплекс для студентів усіх...
Економічна теорія навчально-методичний комплекс для студентів усіх спеціальностей (Біленко, Клименко)
Навчально-методичний комплекс iconНавчально-методичний комплекс з курсу «логіка» для самостійної роботи...
Навчально-методичний комплекс з курсу “Логіка” для самостійної роботи студентів (для студентів егі денної форми навчання) / Укл.:...
Навчально-методичний комплекс iconНавчально-методичний комплекс
Семінар В. Антонович «Три національні типи народні» І. Крип’якевич «Український світогляд»
Додайте кнопку на своєму сайті:
Школьные материалы


База даних захищена авторським правом © 2015
звернутися до адміністрації
skaz.com.ua
Головна сторінка