Пат аbsоlиtиs довершений, безумовний, необмежений те що нічим не зумовлене, ні від чого не залежне. У філософії під абсолютом розуміють Бога




Скачати 474.46 Kb.
НазваПат аbsоlиtиs довершений, безумовний, необмежений те що нічим не зумовлене, ні від чого не залежне. У філософії під абсолютом розуміють Бога
Сторінка1/6
Дата конвертації17.07.2013
Розмір474.46 Kb.
ТипДокументы
skaz.com.ua > Філософія > Документы
  1   2   3   4   5   6
Абсолют (пат. аbsоlиtиs — довершений, безумовний, необмежений) — те. що нічим не зумовлене, ні від чого не залежне. У філософії під абсолютом розуміють Бога. субстанцію, ідею(Гегель). Абсолютне протилежне відносному (зумовленому, залежному).

Абстракція (лат. аbstrасtіо — віддалення) — мислене відокремлення окремих властивостей предметів і перетворення їх на самостійні об'єкти (наприклад, електропровідність, твердість, вартість тощо). Більшість наукових понять утворені в такий спосіб.

Абсурд (пат. аbsиrdиs — немилозвучний, безглуздий) — нісенітниця, позбавлена сенсу дія. У філософії Камю — одне з головних понять, яке характеризує життя людини.

Агностицизм (грец. аgпоstоsнепізнаний) — напрям у філософії, прихильники якого заперечують пізнаванність суті речей, об'єктивної істини (Юм, Кант, позитивісти). Агностики протиставляють світ як він нам даний (пізнаваний) і світ сам по собі (принципово недосяжний). Знання, з їх точки зору. не дає відображення сутності дійсності, а в кращому разі обслуговують утилітарні потреби людей. Корені агностицизму в принциповій незавершеності процесу пізнання.

Аксіологія (грец. axios — цінний) — вчення про цінності, філософська дисципліна, яка вивчає ціннісне ставлення людини до світу — етичне, естетичне, релігійне та ін.

Аксіома (грец. ахіота — значуще, сприйняте положення) — твердження, яке при побудові теорії приймається за очевидну істину, на якій грунтуються інші твердження.

^ Аксіоматичний метод — спосіб побудови наукової теорії, коли за її основу беруться аксіоми, з яких усі інші твердження цієї теорії виводяться логічним шляхом (доведенням).

Акциде́нція (лат. accidens — випадковість) — випадкова, минуща, тимчасова, неістотна властивість.

^ Алогізм — непослідовність у міркуваннях, зумовлена порушенням законів логіки.

Альтернатива (лат. altеrпо — чергую, змінюю) — вибір між двома суперечливими можливостями.

Альтруїзм — моральний принцип, в основі якого бажання блага іншому. А. протилежний егоїзму.

Аморалізм — нігілістичне ставлення до моральних норм.

Аналіз — метод пізнання, який полягає в розчленуванні цілого на частини.

^ Аналітична філософія — напрям у сучасній західній філософії, який зводить філософську діяльність до аналізу мови.

Аналогія — умовивід, в якому на основі схожості предметів за одними ознаками робиться висновок про їх можливу схожість за іншими ознаками. А. складає основу моделювання.

Анамнезис – термін платонівської філософії, який означає стан людської душі, що згадує про цей світ бачене нею в світі потойбічному.

Анігіля́ція (грец. α — не, лат. nihil — ніщо) — взаємодія елементарних частинок і античастинок, внаслідок якої вони перетворюються в інші форми матерії, напр. перетворення електрона і позитрона в пару фотонів.

Анімі́зм (від лат. anima — душа) — віра в існування душі як надприродного носія життя людини.

Антагоні́зм (від грец. antago-nisma — суперечка, боротьба) — суперечності, що характеризуються найгострішою боротьбою і непримиренністю поглядів угруповань, певних сил.

Антиклерикалізм — суспільно-політичний рух, скерований на ослаблення політичного впливу духовенства, яке намагається використовувати релігійність світського громадянства та авторитет церкви для своїх конфесійно-політичних та партійно-станових інтересів.

Антиномія (грец. antinomia — суперечність у законі) — суперечність між двома твердженнями, в основі якої не логічні помилки, а обмеженість системи тверджень, з якої вони виводяться. Зустрічаються у філософії (Кант) і математиці. Поняття А. близьке до апорії.

Антитеза (грец. аіtіtеsіs — протиставлення) — твердження, яке заперечує тезу (вихідне твердження).

Антитетика — метод зведення суперечливих тверджень (тез, антитез) жодному з яких неможливо надати переваги.

Антропогенез – процес історико-еволюційного виникнення й розвитку людини, як суспільної істоти,діалектично нерозривно пов'язаний з формуванням і розвитком її первісної трудової діяльності,свідомості,мови.

Антеїзм, -у, ч. Зв'язок з землею, природою, космосом.

Антропологізм — філософська концепція, яка всі світоглядні проблеми (що таке світ. суспільство, Бог та ін.) розглядає крізь призму людини. Людина є мірою всіх речей (Протагор).

^ Антропологія філософська — філософське вчення про людину (Шелер, Гелен, Тейяр де Шарден), яке виводить культуру зі специфіки природи людини.

Антропоморфі́зм (грец. ανθρωποςлюдина, грец. μορφή — вигляд, форма) — уподібнення будь-чого до людини або перенесення її фізичних та інтелектуальних властивостей на тварин, рослини, речі та явища навколишнього світу.

Антропосо́фія (грец. ανθρωποςлюдина і σοφιαмудрість) — релігійно-містичне світобачення, різновидність теософії. Розуміє себе як теорію пізнання.

Антропоцентризм — філософський принцип, згідно з яким людина вважається центром Всесвіту, найвищою метою всього, що відбувається у світі.

Апологетика (грец. ароlоgеtіkоs — захисний) — галузь християнського богослов’я,що обґрунтовує віровчення християнства.

Апорія (грец. ароrіа — непрохідність, безвихідь) — проблема, що важко піддається вирішенню, пов'язана із суперечністю між даними спостереження і досвідом та їх аналізом у мисленні; суперечність у міркуванні, корені якої перебувають за межами логіки. Відкрив А. Зенон з Елеї (апорії руху — Ахілл і черепаха, простору і часу). Поняття А. близьке за зм'стом до антиномії.

Апостеріорі (лат. а роsrіоrі — з наступного) — знання, набуте в процесі досвіду.

Апріорі (лат. а рrіоrі — з попереднього досвіду) — ідеї, форми пізнання, які, на думку деяких мислителів, наявні в свідомості до досвіду, не набуті з досвіду.

^ Архе – відправна точка.юпочаток чого-небудь у просторовому або часовому смислі;початок,як причина чого-небудь.

Архетип — первинні, вроджені психічні структури, первинні схеми образів фантазії, що містяться в так званому колективному несвідомому й апріорно формують активність уяви; складають основу загальнолюдської символіки, виявляються у міфах і віруваннях, снах, творах літератури тощо.

Аскетизм (грец. asketes — добре навчений, подвижник}— моральне вчення, яке пропагує крайнє обмеження потреб людини, відмову від життєвих благ. Протилежне гедонізмові.

Асоціація – в психології зв'язок,який утворюється при певних умовах між двома або більше психічними утвореннями.

Атараксія (грец. ἀταραξία — спокій) — термін старогрецької філософії, яким Піррон та Епікур описували блаженний безтурботний стан.

Атеїзм (від грец. άθεος, безбожний) — позиція заперечення заяв теїзму, що існують які-небудь надприродні сили або істоти, наприклад, бог, боги, духи, інші «нематеріальні» істоти, чи відсутність віри в їх існування.

^ Атман — дух. душа, активне свідоме начало в індійській ведичній традиції.

Атрибут (лат. аttrіbиtиm —додане)— невід'ємна властивість речі, субстанції. За Декартом, А. матерії є протяжність, душі — мислення.

^ Атрибутивні відношення — різновид змісту самосущого буття або субстанції в інтерпретації Арістотеля.

Афе́кт (лат. affectusпристрасть, настрій, збудження) — короткочасна бурхлива емоційна реакція людини (гнів, лють, жах, відчай, раптова велика радість і т. д.) на сильно діючий вплив з боку навколишнього середовища.

Безкінечне — протяжність, кінець якої безперервно віддаляється. Діа-лектично пов'язане з конечним, складається з конечного.

Безперервність — зв'язок, стирання граней між розрізненим, дискретним (роздільним), перервним.

Біблія — священна книга християнства та іудаїзму, створена протягом І тис. до н. е. та 1111 ст. н. е. шляхом відбору, редагування та канонізації текстів, які іудейські, а пізніше християнські традиції вважали богонатхненними. Складається із двох частин — Старого Завіту, визнаного іудеями та християнами, та Нового Завіту, котрий визнається священним лише християнами.

^ Благо – поняття,яким позначають все,що має для людини позитивне значення (матеріальні і духовні).

Бог християнстві та юдаїзмі) — надприродна, верховна, духовна субстанція або єство, творець та керівник Всесвіту, начало, першопричина всього буття, всіх речей, їхньої діяльності й рушійної сили.

^ Брахман — світова душа, духовне абсолютне начало в індійській ведичній філософії.

Буддизм — одна з трьох світових релігій (поряд з християнством та ісламом). Виходячи з положення, що життя є страждання, в основі якого лежать бажання, буддизм пропонує свій шлях подолання страждань. Учить про перевтілення душі (сансара): про закон відплати за вчинені проступки (карма). Метою життя буддиста є досягнення нірвани — злиття з божественною першоосновою Всесвіту.

Буття — 1) найзагальніша визначеність речей, з якої розпочинається процес пізнання (Гегель). Перш ніж визначати, яка річ. відбувається констатація її буття; 2) найзагальніша властивість всього сущого (і матеріальні речі та ідеї, і цінності мають буття й об'єднуються людиною в єдиний світ); 3) буття як об'єктивне існування на противагу фантому, ілюзії.
^ Великі соціальні групи (мікросоціальні спільноти) — довготривалі, сталі спільноти людей, що існують у масштабах усього суспільства.

Верифікація — у неопозитивізмі операція, за допомогою якої встановлюють осмисленість висловлювання. Полягає у зведенні висловлювань до чуттєвих фактів. Неопозитивісти прийшли до висновку, що релігійні та філософські твердження, на відміну від наукових, не підлягають верифікації. Поппер розвинув принцип В. до фальсифікації.

Відчуження — стан напруги, ворожості щодо суб'єктивного і об'єктивного, духовного і матеріального, розумного і стихійного, особистого і суспільного. У загальному значенні — це відношення між творцем і творінням, яке збунтувалось і живе власним життям, нав'язуючи.свою логіку творцю;

термін широко вживався в німецькій класичній філософії (Фіхте, Гегель, Фейєрбах) і марксизмі.

Відчуття — відображення у свідомості людини певних сторін, якостей предметів, які безпосередньо діють на органи чуття.

Віра — не обгрунтоване розумом прийняття існування чогось (Бога, долі, моральних чеснот іншого, Атлантиди, наукових об'єктів) за істину та дії, що відповідають цим прийняттям.

Вірогідність – форма істинності буття предмета через його безпосередню даність у чуттєвому чи інтелектуальному спогляданні.

Волюнтаризм (лат.vоlипtаrіus — залежність від волі) — течія в метафізиці (і психології), яка в основу світових процесів (і психологічного жипя людини) ставить волю як ірраціональне, тобто несвідоме начало. Найвідоміші представники — Шопенгауер, Ніцше.які проголосили основою всіх явищ світу і людського життя волю.

^ Вульгарний матеріалізм — течія в матеріалізмі XVIII—XIX ст. (Каба-ніс, Бюхнер, Фохт), яка спрощено зводила свідомість людини до фізіологічних процесів. Особливості мислення вони визначали залежно від клімату, їжі та ін.
Гедонізм (грец. hеdопо — насолода) — етичне вчення, яке проголошує метою життя людини насолоду (Епікур, просвітники та ін.).

^ Генезис – поняття,що виражає як момент походження,виникнення предметів і явищ,так і процес їх закономірного розвиткую

Генетичний (грец. gепеtіkоs — походження) метод — метод дослідження явищ на основі аналізу їх розвитку.

Геоцентризм — принцип, згідно з яким єдиний Бог проголошується абсолютним началом і центром Всесвіту, що зумовлює собою буття і смисл існування всього живого.

Герменевтика (грец. hermenevein — пояснювати, тлумачити) — філософський метод тлумачення та розуміння феноменів культури, зокрема текстів, їх залежності від контексту культури, в якому він існував, і від культури суб'єкта, який здійснює інтерпретацію.

Гілозоїзм (грец. hуlе — тут, zое —життя) — погляд, згідно з яким матерія наділена чуттєвістю, яка різною мірою властива неживим, живим тілам і людині (Бруно, Спіноза).

Гіпотеза — форма знання, основою якого є передбачення, сформульоване за допомогою певнихфактів. але це знання є невизначеним і потребує доведення.

^ Гіпотетико-дедуктивний метод — спосіб теоретичного дослідження, який передбачає створення системи дедуктивне пов'язаних між собою гіпотез. з яких виводять твердження про емпіричні факти.

Гносеологія —теорія пізнання, одна з головних філософських дисциплін. яка досліджує закономірності процесу пізнання.

^ Громадянське суспільство — суспільство, в якому існує і постійно розширюється сфера вільного волевиявлення, яке сприяє розкриттю внутрішнього потенціалу людей і досягається через систему інституцій і відносин, покликаних забезпечити умови для самореалізації окремих індивідів та їхніх об'єднань.

Гуманізм (лат. hитапиs — людяний) —1) ідейний напрям у культурі Відродження, який обстоював право на існування незалежної від релігії світської культури; 2) риса світогляду, яка в розумінні людини виходить з «вічних цінностей» і «природних прав>>. Г. долає національні, расові, релігійні та соціальні обмеженості у ставленні до людини.

^ Дао — одне з основних понять китайської філософії, означає першопричину, що породжує речі, дорогу, долю, пустоту.

Даосизм — філософське вчення, згідно з яким природа і життя людей підпорядковані не волі неба, а загальному божественному законові дао.

Дедукція (лат. dеdисtіо — виводжу) — метод пізнання, в основі якого рух думки від загального до одиничного.

Деїзм (лат. dеиs — Бог) — філософське вчення, згідно з яким Бог створив світ, дав першопоштовх і надалі не втручається у справи.

Декадентство (франц. dесаdепсе, лат. dесаdепtіа — занепад) — загальна назва настроїв безнадії; несприйняття життя, індивідуалізму.

Демагогія – засіб впливу на маси шляхом введення їх в оману нездійсненними обіцянками,популярними гаслами,викривленням фактів.

^ Деміург – в ідеалістичній філософії творче начало,творець Всесвіту,в теології-Бог.

Демократіяформа правління в державі, при якій єдиним легітимним джерелом влади в державі визнається її народ.

^ Державний суверенітет— верховенство, незалежність, повнота, загальність і винятковість влади держави, що грунтується на принципі права.

Детермінізм (лат. dеtеrтіпапs — той, що визначає, обмежує) — пояснення явищ на основі причинної зумовленості. Принцип Д. є провідним у науці та матеріалістичній філософії.

Дефініція (лат. dеfinitio — визначаю) — визначення поняття через підведення під ширше (родове) поняття і вказівку видових особливостей. Наприклад, «береза — дерево з білою корою».

^ Дилема (грец. dilemma — подвійний засновок) — судження за принципом або... або.

Дискретність (лат. dicretus — пeрервність) — роз подільність, перерв-ність.

Дискурсивний – термін,яким позначають властивість раціоналістичної діяльності в сфері мислення,знання чи пізнання,характерну для роз судкового,логіко-поняттєвого,доказового міркування.

Дихотомія – тип поділу понять,коли виділяються два видових поняття, при чому до змісту одного з них включена ознака,яка є запереченням відповідної ознаки другого поняття.

Діалектика (грец. dіаlесtіkе — мистецтво вести бесіду) — один з методів філософії, згідно з яким будь-яке явище перебуває в зміні, розвитку, в основі якого взаємодія (боротьба) протилежностей (їеракпіт, Гегель. Маркс). Основні ідеї Д. за Гегелем: перехід кількісних змін в якісні, взаємопроникнення протилежностей і заперечення заперечення.

^ Діалектичний матеріалізм — термін, яким позначалась філософія К. Маркса в радянському марксизмі. Діалектика Гегеля була ідеалістичною, а матеріалізм Фейєрбаха був недіалектичним (метафізичним). Маркс поєднав матеріалізм і діалектику.

Діалог – форма мовномислительної комунікації,в якій схрещуються два чи більше різноспрямованих потоки думок з метою з’ясувати спільні точки взаємо порозуміння та окреслити їх розбіжності.

Догматизм спосіб засвоєння та застосування знань.в якому те чи інше вчення або положення сприймається як закінчена вічна істина,як догма.

Досвід — сукупність переживань людини. Виділяють зовнішній досвід, зумовлений відносинами з іншими людьми чи речами світу, і внутрішній, в основі якого — саморефлексія, роздуми.

Дуалізм (лат. dиаlіs —двоякий) — світогляд, який вихідними вважає дза рівноправні та протилежні начала (матерію і дух. світле і темне).

Дух — ідеальне начало (принцип) на противагу природі як матеріальному началу. В людині розрізняють тіло (матеріальне), душу (сукупність пси\:ч-ник"роцесіз)ідух —настанова на всезагальне —моральні, релігійні та правові цінності, естетичні ідеали, світоглядні істини.
  1   2   3   4   5   6

Схожі:

Пат аbsоlиtиs довершений, безумовний, необмежений те що нічим не зумовлене, ні від чого не залежне. У філософії під абсолютом розуміють Бога icon1 деякі характерні риси систем керування під системою автоматичного...
Під бажаним розуміють такий режим, при якому досягається мета керування: регульовані величини виходять на задані значення або оптимізується...
Пат аbsоlиtиs довершений, безумовний, необмежений те що нічим не зумовлене, ні від чого не залежне. У філософії під абсолютом розуміють Бога iconНаціональний університет «львівська політехніка» інститут соціальних...
Середньовічна містика визнавала Бога, а схоластика піддавала Його існування сумніву
Пат аbsоlиtиs довершений, безумовний, необмежений те що нічим не зумовлене, ні від чого не залежне. У філософії під абсолютом розуміють Бога iconВ сучасній науці під формою держави розуміють сукупність її основних...
Під формою правління розуміють організацію верховної державної влади, особливо вищих І центральних її органів, структуру, компетенцію,...
Пат аbsоlиtиs довершений, безумовний, необмежений те що нічим не зумовлене, ні від чого не залежне. У філософії під абсолютом розуміють Бога iconЕкзаменаційні питання з патанатомії та патфізіології тварин
Поняття про здоров'я та хворобу, пат реакцію, пат процес, пат стан. Періоди розвитку хвороби та види закінчення хвороби
Пат аbsоlиtиs довершений, безумовний, необмежений те що нічим не зумовлене, ні від чого не залежне. У філософії під абсолютом розуміють Бога iconДильтей В. Сущность философии
Особливості формування філософії та характерні риси філософського мислення (походження філософії, її предмет, основні питання, відмінності...
Пат аbsоlиtиs довершений, безумовний, необмежений те що нічим не зумовлене, ні від чого не залежне. У філософії під абсолютом розуміють Бога iconРеферат на тему: Поняття інформаційної системи
...
Пат аbsоlиtиs довершений, безумовний, необмежений те що нічим не зумовлене, ні від чого не залежне. У філософії під абсолютом розуміють Бога iconПротокол №17 позачергових загальних зборів акціонерів пат “Елемент Шість” Дата проведення
Місце проведення : м. Полтава, вул. Красіна, 71-а, актовий зал пат «Елемент Шість»
Пат аbsоlиtиs довершений, безумовний, необмежений те що нічим не зумовлене, ні від чого не залежне. У філософії під абсолютом розуміють Бога iconПлан Поняття філософії, її значення в системі вищої освіти. Предмет...
...
Пат аbsоlиtиs довершений, безумовний, необмежений те що нічим не зумовлене, ні від чого не залежне. У філософії під абсолютом розуміють Бога iconПитання до іспиту з «історії філософії»
Проблема розмежування «класичної» та «некласичної» філософій. Поняття «континентальної» й «аналітичної філософії», «метафізики» та...
Пат аbsоlиtиs довершений, безумовний, необмежений те що нічим не зумовлене, ні від чого не залежне. У філософії під абсолютом розуміють Бога iconНаціональний університет «львівська політехніка» інститут соціальних...
Українська філософія характеризується схильністю до створення абстрактно-теоретичних, далеких від життя вчень
Додайте кнопку на своєму сайті:
Школьные материалы


База даних захищена авторським правом © 2015
звернутися до адміністрації
skaz.com.ua
Головна сторінка