Шкода В. В. Вступ до правової філософії. − Харків, 1997. Циппеліус Р. Філософія права: підручник: Пер з нім




Скачати 492.07 Kb.
НазваШкода В. В. Вступ до правової філософії. − Харків, 1997. Циппеліус Р. Філософія права: підручник: Пер з нім
Сторінка1/5
Дата конвертації29.04.2016
Розмір492.07 Kb.
ТипДокументы
skaz.com.ua > Філософія > Документы
  1   2   3   4   5


МІНІСТЕРСТВО ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ВНУТРІШНІХ СПРАВ

Кафедра соціально-гуманітарних дисциплін ННІ права


Л Е К Ц І Я

з дисципліни

«ФІЛОСОФІЯ ПРАВА»


ТЕМА № 5: «Філософія права у ХХ-ХХІ століттях»
(2 год.)


Для студентів 5 курсу

юридичного факультету ННІ права

Дніпропетровськ-2013

Лекцію підготувала Марченко О.В., доктор філософських наук, завідувач кафедри соціально-гуманітарних дисциплін Дніпропетровського державного університету внутрішніх справа
Рецензенти:

І.А. Побочий, завідувач кафедри філософії та політології Національної металургійної академії України, доктор політичних наук, професор;

^ О.В. Халапсис, професор кафедри філософії та політології Національної металургійної академії України, доктор філософських наук, професор.


Лекцію обговорено та схвалено на засіданні кафедри соціально-гуманітарних дисциплін

30 серпня 2013 року,

протокол № 2
^ ПЛАН ЛЕКЦІЇ


  1. Базові проблеми сучасної філософії права .

  2. Сучасна трансформація позитивізму. Неопозитивізм.

  3. Сучасні концепції природного права.

Висновки.

Контрольні питання.

^ РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА


  1. Бачинін В.А., Журавський В.С., Панов М.І. Філософія права. – К., 2003.

  2. Демиденко Г. Г. Історія вчень про право і державу : Навчальний посібник / Демиденко Г. Г. - Харків: Консум, 2004.- 432 c.

  3. Философия права: Учебник / О.Г. Данильян, Л.Д. Байрачная, С.И. Максимов и др. Под. ред. О.Г. Данильяна. – М. : Из-во «Эксмо», - 2005. – 416 с.

  4. Шкода В. В. Вступ до правової філософії. − Харків, 1997.

  5. Циппеліус Р. Філософія права: підручник: Пер. з нім. – К.:Тандем, 2000. – 300 с.

  6. Нерсесянц В.С. Философия права. – М.,1999.


^ МЕТА ЛЕКЦІЇ
Мета розкрити сутність та основні напрями філософії права у ХХ-ХХІ століттях, зокрема з’ясувати специфіку філософсько-правових вчень таких мислителів, як Ф. Ніцше, Г. Кельзен, Х. Харт та ін.; узагальнити філософсько-правові вчення представників сучасного природного права, неопозитивізму.

Основна проблема: філософсько-правові вчення ХХ-ХХІ століть – невичерпна скарбниця для розуміння генезису права, закономірностей його розвитку. Дослідження існуючих суперечностей і «пошук істини» − мета даної лекції.
ВСТУП

у другій половині XIX ст. склалися основні напрямки і варіанти ліберальних, анархічних і аристок­ратичної концепцій права і держави. Ліберальні мислителі про­довжили обґрунтування цінності індивідуальної свободи, важ­ливості політичних і юридичних гарантій для неї. Вони бачили головну мету держави в розвитку і забезпеченні права, а держа­вну владу — підпорядкованою закону. Марксистська класова теорія держави і права запропонувала програму радикального звільнення трудящих від гніту, безправ´я, нерівності через рево­люцію і диктатуру пролетаріату. Відмирання держави і права в майбутньому намагався теоретично обгрунтувати й інший соціа­лістичний напрямок — анархізм. їх джерелами, основою в ніцшеанській концепції виступали воля і сила. Теорія насилля, яка пронизує марксистську і ніцшеанську доктрини, знайде багато прихильників у наступному столітті. Все XX століття піде на їх випробування в політико-правовій практиці. Сформований плю­ралізм вчень про право і державу, розмаїття їх теоретико-методологічних основ також буде виражений ще більш яскраво в ХХІ столітті.

І. БАЗОВІ ПРОБЛЕМИ СУЧАСНОЇ ФІЛОСОФІЇ ПРАВА.

1. Філософсько-правове вчення Ф. Ніцше у контексті світоглядної культури Модерну.

Німецький філософ, представник ірраціоналізму і волюнтаризму в філософії ^ Фрідріх Ніцше (1844—1900) розгля­дав питання держави і права в роботах «Грецька держава», «Так говорив Заратустра» (1883—1884 р.), «По той бік добра і зла» (1886 р.), «Воля до влади» (1889—1901 р.) та ін.

Світ, згідно з Ніцше, є становлення, рух, «вічне повернення одного і того ж». Він заперечує суспільний прогрес, протистав­ляючи йому amor fati («любов до долі»). В основі світу лежить «воля», як рушійна сила становлення, пристрасть, прагнення до влади, до розширення свого «Я», до експансії. За Ніцше, у лю­дини «воля до влади» тотожна «волі до життя», в основі якої інстинкт самозбереження і боротьба за існування.

Згідно з Ніцше, вся соціально-політична історія це — бороть­ба двох воль — волі сильних, аристократів духу і волі слабких: юрби, рабів, «черні». Аристократична воля до влади («в кому воля лева») — це інстинкт підйому, воля до життя. Рабська воля до влади — інстинкт упадку, воля до смерті, ніщо. В історії з підйомом пов´язане володарювання аристократії (у давніх Індії, Греції, Римі), яка спирається на нижчі касти чи рабів. Історич­ний період боротьби народу за демократію філософ називає пе­ріодом упадку, що тривав понад тисячу років. Демократія — деградуюча форма держави.

Ф. Ніцше критикує існуючі теорії походження держави («це — неправда!»). Родоначальниками народів, на його думку, були тво­рці — вони наділили вірою і любов´ю своїх одноплемінників. Держава є знаряддям виникнення і продовження насильниць­кого соціального процесу, народження піраміди влади, підпо­рядкування. «Тільки залізні лабети держави можуть згуртувати одне з одним великі маси настільки, щоб міг початися хімічний розклад суспільства й утворення його нової пірамідальної надбудови». Коли в державі втілюється воля аристократи «до про­яву влади чи застосування влади», тоді політика, законодавство, право — інструментарій культури, прояв сили і волі, підйому. Висока культура — аристократична, влада юрби веде до виро­дження культури, декадансу.

Сучасність належить черні. Тому потрібна нова аристократія, ворожа юрбі і всякій тиранії, аристократія, що знову напише слово «шляхетний» на нових скрижалях. Прихильність Ніцше до аристократичної державності, естетизму, заперечення демо­кратії пояснює його різкі і часті випади проти сучасної держави («державою зветься саме холодне з чудовиськ»). Відзначаючи тенденцію падіння ролі держави, філософ вважає, що «менш за все наступить хаос, а швидше за все ще більш доцільна устано­ва, ніж держава, здобуде перемогу над державою». Він розвиває елітарну концепцію устрою «здорового суспільства». Воно поді­ляється на: 1) «вищу касту» (вожді, керівники, генії), які мають право «втілювати щастя, красу, добро»; 2) виконавців їх волі (стражі права, порядку і безпеки; 3) решта маси «посередності», що сама природа призначила бути «суспільною користю, коле­сом, функцією».

Право, за Ніцше, — похідне, вторинне від волі, влади і сили. Саме з цих позицій заперечуються ним ідеї свободи і рівності. Він ділить право на звичаєве (традиції) і «довільне», «наказове». Перше — «легше за все зрозуміле». Друге — «повніше за все продумане». Справжнє природне право — результат війни і пе­ремоги, що створює аристократично-кастовий правопорядок. Нинішній правопорядок у європейських державах є результа­том різних воль до влади, договором сил, що борються. «Без договору немає права». Воно — перевага, привілей сильних. Справедливість у тому, що люди нерівні: «краще повинно пану­вати, і краще хоче панувати!»

«Вища людина», «надлюдина» у Ніцше — символ людини май­бутнього, яка переборює нинішній світ і нинішніх людей, діє поза всякими моральними нормами і з крайньою жорстокістю. Культ сильної особистості, одержимою волею до влади, проти­ставляється ідолопоклонству «зайвих людей» — шануванню дер­жави. «Туди, де держава кінчається, — туди дивіться, брати мої! Хіба не бачите ви райдугу і мости, які ведуть до надлюдини!»

Час королів, дрібної політики минув, пророкував Ніцше. На­ступне, двадцяте століття буде часом великої політики — боро­тьби за світове панування, небачених раніше воєн. Війна необ­хідна. «...Всяке людство, як сучасне європейське людство, потребує не тільки війни, але навіть найбільшої найстрахітливі-шої війни» і тимчасового повернення до варварства. На його думку, не інтересам народів, а інтересам злиттю європейських націй можуть подати допомогу німці «в силу їх старої випробу­ваної властивості бути толмачами і посередниками народів». Зни­щення націй, «принаймні європейських», так що з усіх їх в ре­зультаті безупинних схрещувань повинна виникнути змішана раса — раса європейської людини. Людина виходить з війни більш сильною для добра і зла. Ніцше закликає: «Побратими по війні! Любіть мир як засіб до нової війни, і мир короткий — сильніше, ніж мир тривалий... Війна і мужність здійснили біль­ше великого, ніж любов до ближнього».

Соціалізм німецький філософ відкидає — це «фантастичний молодший брат майже віджилого деспотизму». Він жадає такої ж повноти державної влади, прагне до формального знищення особистості, перетворення її «у доцільний орган колективу». Від­кидаються й революції, повстання пригноблених.

Роботи Ніцше одержали широку популярність тільки після його смерті, підтвердивши його містичне пророцтво: «Тільки післязавтрашній день належить мені. Деякі народжуються по­смертно». Його основні ідеї лягли в основу ідеології фашизму і націонал-соціалізму або були інтерпретовані в її дусі.

^ 2. Ленінське вчення про державу і право, його подальше втілення в радянській ідеології.

Виразник ідеології більшовизму Володимир Ленін (1870—1924) розробляв теоретичні питання держави і права насамперед у таких відомих роботах: «Імперіалізм як вища стадія капіталізму» (1916 р.), «Про задачі пролетаріату в даній революції», «Держава і революція» (1917 p.), «Пролетарська революція і ренегат Ка-утський» (1918 р.), «Про державу» (1919 р.), «Дитяча хвороба «лівизни» у комунізмі» (1920 р.). У своїх творах спирався на марксистські положення про класову природу суспільства, дер­жави і права, про демократію, пролетарську революцію і дикта­туру пролетаріату, відмирання держави і права та ін.

Держава, за Леніним, — продукт непримиренності класових протиріч. «Держава виникає там, тоді й остільки, де, коли й оскільки класові протиріччя об´єктивно не можуть бути прими­рені». Вона виникає як орган класового панування і гноблення одного класу іншим, створює порядок, що узаконив це гноб­лення. Держава є особлива організація сили, машина для під­тримки панування одного класу над іншим. Це панування не може обходитися без насильства. Таким чином, для Леніна є малозначними об´єктивні потреби суспільства в державі, у вирі­шенні загальнонаціональних, соціальних завдань.

Але Ленін йде далі. Він пише: «Сутність вчення Маркса про державу засвоєна тільки тим, хто зрозумів, що диктатура одного класу є необхідною ... для всякого класового суспільства взагалі». Отже, сутність держави, незалежно від форми — диктатура пану­ючого класу. Що таке диктатура? «Диктатура є влада, що спира­ється безпосередньо на насильство, не зв´язана ніякими закона­ми». Тобто держава у Леніна була завжди антидемократична, антиправова.

Демократія, права і свободи людини, принципи гуманізму, з погляду ідеолога більшовизму, всього лише привабливі атрибу­ти, які прикривають класову, гноблячу природу держави, що вводять в оману трудящих. «Буржуазна демократія, — писав Ле­нін, — будучи великим історичним прогресом у порівнянні із середньовіччям, завжди залишається — і при капіталізмі не може не залишатися — вузькою, урізаною, фальшивою, лицемірною, раєм для багатих, пасткою й обманом для експлуатованих, для бідних». Його багато в чому справедлива критика буржуазної демократії ігнорувала її безсумнівні досягнення в русі до право­вої держави, у захисті прав і свобод людини і громадянина. Свобода, реалізована не в результаті революції, а тільки за до­помогою інститутів демократії і права, на чому наполягали лі­берали, залишала Леніна байдужим. Його погляд на демокра­тію ґрунтувався на ідеях Руссо, якобінців.

Чи потрібна держава пролетаріату? Ґрунтуючись на виснов­ках Маркса і Енгельса, Ленін доводить: досвід Паризької Кому­ни підтвердив правоту класиків марксизму — 1) державну маши­ну в ході пролетарської революції треба розбити; 2) вона повинна бути замінена «більш повною демократією» — знищенням постій­ної армії, повною виборністю і змінюваністю всіх посадових осіб, а також знищенням парламентаризму. Доповнює: «Вихід з пар­ламентаризму, звичайно, не в знищенні представницьких уста­нов і виборності, а в перетворенні представницьких установ з говорилень у «працюючі» установи»; 3) «знищення паразита-дер-жави». Ленін вважав: «пролетаріату потрібна лише відмираюча держава», «лише як особлива організація сили».

У книзі «Держава і революція» її автор дійде висновку: усу­нення «держави-паразита» вимагає її заміни пролетарською со­ціалістичною державою як знаряддям диктатури робітничого класу і найбіднішого селянства. Вона необхідна не для встановлення в суспільстві свободи. Ленін у захваті від енгельсовської ідеї про несумісність держави і свободи: «Коли стає можливим говорити про свободу, тоді держава як така, перестає існувати». Отже, держава необхідна пролетаріату для вирішення першочергового завдання — придушення своїх противників. До їх числа Ленін від­носив не лише скинуту буржуазію, але і купців, поміщиків, цар­ських чиновників, буржуазну інтелігенцію, тих, хто їх обслуго­вував. Після півроку революції і громадянської війни до їх числа Голова Раднаркому прилічить хуліганів, шахраїв, спекулянтів, хабарників, бюрократів, ледарів, усіх, хто підпав під буржуаз­ний вплив і взагалі «усяких шкідливих комах», від яких росій­ський пролетаріат повинен очистити землю. Новий режим буде триматися за допомогою примусу, репресій, а при необхідності («революційної доцільності») — і терору.

Іншим невідкладним завданням соціалістичної держави Ленін вважав «керівництво величезною масою населення, селянством, дрібною буржуазією, напівпролетарями в справі «налагоджен­ня» соціалістичного господарства». Пориваючи з буржуазним де­мократизмом, таке керівництво забезпечить «максимум демо­кратизму для робітників і селян».

^ Державною формою диктатури пролетаріату, засобом залучен­ня трудящих до політичного життя повинна стати Республіка Рад. Ленінські соратники назвуть таку форму держави «найбіль­шим відкриттям у політичній теорії». Радянська республіка в ленінському трактуванні поєднає риси державної і громадської організації, з´єднає елементи представницької і безпосередньої демократії. «Радянська влада — новий тип демократії, — писав Ленін, — тут апарат зв´язаний з масами, представляє їх». Таким чином, Ради — установи законодавствуючі і одночасно вико­нуючі закони, а також контролюючі їх виконання. Будується і функціонує такого типу республіка на основі «демократичного централізму» (виборність всіх органів влади знизу доверху, їх підзвітність і підконтрольність, змінюваність депутатів і т.д.).

Ради — інструменти диктатури пролетаріату, правлячої партії. Місце і роль комуністичної партії в механізмі пролетарської дер­жавності Ленін визначав так: «Диктатуру здійснює організований в Ради пролетаріат, яким керує комуністична партія більшови­ків». Тому гасло «Ради — без комуністів» називав «контрреволю­ційним», смертельно небезпечним для радянської влади. Держа­ва «це — ми, ми, свідомі робітники, ми, комуністи». У свою чергу, партією керує Центральний Комітет, а всередині нього колегія — Політбюро. Ленін відверто говорив: «Жодне важливе політичне чи організаційне питання не вирішується жодною державною уста­новою в нашій республіці без провідних вказівок Цека партії». На докори меншовиків у диктатурі однієї партії він відповідав: «Так, диктатура однієї партії. Ми на ній стоїмо і з цього грунту зійти не можемо». На практиці партія й інститути держави, за­вдяки кадровій політиці ЦК РКП(б), стали все більше зрощува­тися, партійно-державна номенклатура ставала єдиною. Вона не дала Радам виявити себе дійсними органами влади.

В. Ленін писав: демократія має величезне значення для звіль­нення трудящих. «Демократія є визнаюча підлеглість меншості більшості держава, тобто організація для систематичного наси­льства одного класу над іншим, однієї частини населення над іншою». Таке визначення фактично ототожнює демократію з диктатурою, а її «пролетарський» характер суті не змінює. Для Леніна демократія лише етап на шляху до комунізму, що забез­печує «максимум демократизму» для робітників і селян при со­ціалізмі. Тому «відмирання держави є відмирання демократії». Та ж доля, вважав він, чекає і право.
  1   2   3   4   5

Схожі:

Шкода В. В. Вступ до правової філософії. − Харків, 1997. Циппеліус Р. Філософія права: підручник: Пер з нім iconСкакун О. Ф. Теорія держави І права: Підручник / Пер з рос. — Харків: Консум, 2001. — 656 с
Міститься характеристика основних типів правових систем світу: ррмано-германського, англо-американського, змішаного (скандинавської...
Шкода В. В. Вступ до правової філософії. − Харків, 1997. Циппеліус Р. Філософія права: підручник: Пер з нім iconБаумейстер А. О. Філософія права: навч посіб./А. О.
...
Шкода В. В. Вступ до правової філософії. − Харків, 1997. Циппеліус Р. Філософія права: підручник: Пер з нім iconГадамер Г. Г. Естетика І герменевтика / Гадамер Г. Г.: Пер з нім
Тема Становлення проблеми взаємозв’язку мови І права у філософській герменевтиці
Шкода В. В. Вступ до правової філософії. − Харків, 1997. Циппеліус Р. Філософія права: підручник: Пер з нім icon*В історії філософсько-правової думки існували наступні підходи до визначення філософії права
...
Шкода В. В. Вступ до правової філософії. − Харків, 1997. Циппеліус Р. Філософія права: підручник: Пер з нім iconПлан Поняття філософії, її значення в системі вищої освіти. Предмет...
...
Шкода В. В. Вступ до правової філософії. − Харків, 1997. Циппеліус Р. Філософія права: підручник: Пер з нім iconКонтрольні питання з дисципліни
Поняття „філософія”. Місце філософії в самопізнанні людини. Основні джерела філософії: міфологія, релігія
Шкода В. В. Вступ до правової філософії. − Харків, 1997. Циппеліус Р. Філософія права: підручник: Пер з нім iconФілософія, її проблематика та функції
Забужко О. Філософія І культурна притомність нації. — Сучасність, 1994, №3. Заїченко Г. Долі філософії та культури наприкінці XX...
Шкода В. В. Вступ до правової філософії. − Харків, 1997. Циппеліус Р. Філософія права: підручник: Пер з нім iconДьяконов И. М. Общественный и государственный строй древнего Двуречья. Шумер
Страхов М. М. Історія держави І права зарубіжних країн: [Підручник для студентів юридичних спеціальностей вищих закладів освіти]....
Шкода В. В. Вступ до правової філософії. − Харків, 1997. Циппеліус Р. Філософія права: підручник: Пер з нім iconДопущено Міністерством охорони здоров'я України як підручник для студентів медичних вузів Київ
С89 Судова медицина: Підручник для студентів мед вузів. / Концевич І. О., Михайличенко Б. В. та ін.; За ред. І. О. Кон­-цевич, Б....
Шкода В. В. Вступ до правової філософії. − Харків, 1997. Циппеліус Р. Філософія права: підручник: Пер з нім iconНаціональний університет «львівська політехніка» інститут соціальних...
Українська філософія характеризується схильністю до створення абстрактно-теоретичних, далеких від життя вчень
Додайте кнопку на своєму сайті:
Школьные материалы


База даних захищена авторським правом © 2015
звернутися до адміністрації
skaz.com.ua
Головна сторінка