1. Передісторія України: археологічна періодизація, еволюція людини та людського суспільств а




Назва1. Передісторія України: археологічна періодизація, еволюція людини та людського суспільств а
Сторінка1/21
Дата конвертації05.07.2013
Розмір2.19 Mb.
ТипДокументы
skaz.com.ua > Культура > Документы
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   21
1. Передісторія України: археологічна періодизація, еволюція людини та людського суспільства.

У розвитку первісного суспільства залежно від матеріалу та технології виготовлення знарядь праці виділяють: палеоліт (стародавній кам'яний вік), мезоліт (середній кам'яний вік), неоліт (новий кам'яний вік), енеоліт (мідно-кам'яний вік), бронзовий вік. Ранній палеоліт(від появи людини до 150 тис. р.т.) Первісна людина на території України з'явилась майже 1 млн р.т., в період раннього палеоліту. Hайдавніші люди (архантропи) прийшли на територію України з Передньої Азії через Балкани і Центральну Європу с. Королеве (Закарпаття),м. Амвросіївка (Донбас), с. Лука-Врублівецька (Хмельниччина). Архантропи жили невеликими групами, що утворювали первісне людське стадо. Ця перша форма соціальної організації базувалася на основі кровнородинних стосунків. Основним заняття: полювання на диких тварин і збиральництво. Вони виготовляли примітивні знаряддя праці(гостроконечники, рубила(завдовжки 20—25 см, вагою до 1,5 кг), скребла). Середній палеоліт (150—35 тис. р.т.). У цей час поліпшується технологія виготовлення знарядь праці. Рубило удосконалюється; з'являються кам'яні гостро наконечники(вістря для списів);скребла, якими обробляли шкури тварин. Внаслідок еволюції на зміну архантропу в мустьєрську епоху приходить неандерталець (назва походить від місцевості у Німеччині, де було знайдено рештки кісток). Він був невисокий на зріст, сутулий, мав велику голову видовженої форми з низьким лобом і нависаючим надбрів'ям.Об'єм його мозку становив від 925 до 1800 см3. У цю епоху почали закладатися першооснови духовного світу людини. Пізній палеоліт (3511 тис. р.т.) характеризується значними змінами в економіці, сфері соціальних відносин, мистецтві. Відбулося завершення формування людини сучасного типу — homo sapiens(за місцем першої знахідки її кісток у гроті Кро-Маньйон (Франція) називають кроманьйонцем). З появою кроманьйонців почалоcя виготовлення кам'яні різці, ножеподібні пластини, наконечники списів,дротики тощо. В основному вони вели осілий спосіб життя. На берегах річок вони будували свої житла — землянки і напівземлянки, які у своїй сукупності утворювали первісне поселення - стоянку. Пізній палеоліт -час, коли на зміну первісному стаду прийшла родова община. Стрижнем родової організації суспільства був рід - об'єднання кровних родичів за материнською лінією. Мезоліт (10—6 тис. р.т.) У результаті потепління змінюється рослинний та тваринний світ. Це стало поштовхом до створення нових знарядь праці. Були створені нові інструменти для обробки дерева – сокира, долото,тесло. Великим досягненням було винайдення стріли та лука. Було приручено перших тварин, насамперед собаку, потім свиню. Відбувається масове переселення людей з однієї місцевості в іншу.Водночас поширюється досвід виготовлення нових знарядь праці,зачатків рослинництва та тваринництва. На території України налічується майже 1000 відомих нині пам'яток мезоліту (Мурзак-Коба та Фатьма-Ко- ба у Криму, Гребениківська стоянка на Одещині, Журавська на Чернігівщині та ін.). Неоліт(VI—IV тис. до н. е.) вчені називають неолітичною революцією. Суть її полягає в переході від традиційного присвоючого господарства (мисливство, збиральництво, рибальство) до відтворюючого (землеробство і скотарство). Неолітична революція сприяла злету людства до принципово нової економіки, нового способу життя. її характерними рисами були: Винайдення якісно нових способів виготовлення знарядь праці.; перехід до осілого способу життя.;формування стад свійських тварин, використання їх як тяглової сили. Перехід до землеробства і скотарства сприяв помітним змінам в організації суспільного життя: зростанню ролі парної сім'ї, розквіту племінної організації суспільства, зародженню інститутів родової влади. Енеоліт (IV—III тис. до н. е.) назва перехідного часу від неоліту до бронзової доби, яку застосовують археологи в зв'язку з появою й поширенням у той час виробів із міді. На території України мідний вік датується 4-3 тисячоліттям до н.е. Вищий, порівняно з неолітом, етап розвитку продуктивних сил і виробничих відносин первісного суспільства. Період дальшого удосконалення відтворювальних форм господарства (землеробство, скотарство). Накопичення продукту, зростання суспільних багатств стимулювало міжплемінний обмін. Енеоліт — період консолідації суспільної організації племен, розквіту патріархату, формування великих, спільних за походженням, об'єднань.В цей на території України жили носії трипільської культури. Бронзовий вік (II — І тис. до н. е.) дістав свою назву від першого здобутого людьми штучного сплаву міді з оловом, свинцем або миш'яком. Бронза була значно міцніша за мідь. Ця перевага сприяла поширенню й утвердженню бронзи як основного матеріалу для виготовлення знарядь праці, зброї і прикрас, однак цілком витіснити мідні та кам'яні вироби їй так і не вдалося. Перші бронзові вироби, виготовлені на Кавказі і Балканах, почали поширюватися на території України вже на початку II тис. до н. е. Поступово було налагоджене місцеве виробництво: у Донецькому басейні сформувався центр металургії, а в Карпатсько-Дунайському регіоні - металообробки. 3 появою бронзи відбувся перший суспільний поділ праці - відокремлення скотарства від землеробства. Поділ праці між орачами і скотарями передбачав необхідність обміну продуктами праці, тобто примітивної торгівлі, яка включала в себе тепер не лише злаки (ячмінь, пшеницю, просо, жито) і м'ясо, але й металеві вироби і сіль.

^ 2. Трипільська культура, або культура Кукутені (або культурна спільність «Кукутені-Трипілля») (IV—III тис. до н. е.) була найяскравішою археологічною культурою доби енеоліту. Її назва походить від с. Трипілля на Київщині, поряд з яким В. Хвойкою 1893 р. було виявлено першу пам'ятку цієї культури. Ареал поширення трипільської культури сягає 190 тис. км2, що нині входять до територій України, Молдови та Румунії (лише в Україні знайдено понад 1000 трипільських пам'яток). Культура набула найбільшого розквіту між 5500 та 2750 роками до н. е., розташовувалась між Карпатами та річкою Дніпро на території сучасних України, Молдови та Румунії, займаючи територію загальною площею понад 35 тис. км². В часи розквіту цій культурі належали найбільші за розміром поселення у Європі: кількість жителів деяких з них перевищувала 15 тис. осіб. Країну трипільців у псевдо-науковій літературі іноді також називають Українська Аратта.

Історики досі не дійшли спільної думки щодо походження трипільців. Одні переконані, що трипільська культура має автохтонне походження і сформувалася на ґрунті буго-дністровської неолітичної культури (В. Даниленко, В. Маркевич). Другі вважають трипільців прафракійцями, що прийшли з Нижнього Подунав'я і Балкан (О. Трубачов, Д. Телегін). Треті схильні до синтезного підходу: трипільська культура є наслідком взаємодії давніх автохтонних культур та неолітичних культур Балкано-Дунайського регіону (І. Черніков).

Трипільська культура багатогранна і самобутня. Її характерними ознаками в економічній сфері були зернове землеробство; поступове витіснення мотики ралом; приселищний характер тваринництва; поява мідних знарядь праці при збереженні домінування кам'яних і крем'яних; у сфері суспільних відносин — перехід від матріархату до патріархату; зародження міжплемінних об'єднань; формування ієрархічної структури родів; збереження великої сім'ї, що складалася з кількох парних сімей як основної суспільно-економічної ланки; зародження елементів приватної власності; у сфері побуту — побудова великих глиняних будівель, утворення гігантських протоміст з населенням майже 15—20 тис. жителів; міграція поселень через виснаження землі кожні 50—100 років; розписна плоскодонна кераміка з орнаментом, що виконаний жовтою, червоною та чорною фарбами; у духовній сфері — домінування символів родючості, матеріалізація їх у символи добробуту — жіночі статуетки, зображення сонця, місяця, води, глиняні фігурки тварин.

Будучи своєрідною зв'язуючою ланкою між Заходом і Сходом, трипільська культура за рівнем свого розвитку впритул наблизилася до перших світових цивілізацій Малої Азії та Єгипту, але, на жаль, лише наблизилася. Похолодання, порушення екологічного балансу, зумовлене екстенсивним характером господарювання, протистояння трипільських общин західного і східного регіонів, наростаючий тиск на землі трипільців скотарських степових племен призвели до занепаду трипільської культури, яка не змогла повністю реалізувати свої потенційні можливості.

У добу енеоліту територія України стала ареною протидії та взаємодії трьох потужних етнічних потоків: носіїв трипільської культури, скотарсько-землеробських племен, що прийшли з Північно-Західної Європи (культура кулястих амфор), та численних євразійських скотарських степових племен (середньостогівська, ямна культури). У сучасній історичній та народознавчій літературі існує твердження, що трипільці — прямі предки українського народу. Однак, намагаючись у глибинах історії розгледіти обличчя наших далеких пращурів, слід пам'ятати: по-перше, інформація про найдавніші часи обмежена, фрагментарна і тому дуже рідко дає змогу дійти однозначних категоричних висновків; по-друге, давні археологічні культури, як правило, характеризуються етнічною невизначеністю; по-третє, протягом кількох тисячоліть після занепаду трипільської культури до етногенезу українців через низку обставин були причетними чимало інших етнічних утворень від племен до цілих народів, і тому, очевидно, варто утриматися від поспішного проведення прямої родової лінії від трипільців до українців. Водночас нині не підлягає жодним сумнівам твердження про те, що окремі елементи трипільської культури (система господарювання, топографія поселень, декоративний розпис будинків, мотиви орнаменту на кераміці та ін.) стали невід'ємною частиною сучасної української культури.
^ 3. Перші етноси на території України: Кіммерійці. Скіфи. Сармати. Кіммерійці Першим етнічним утворенням на території України, про яке залишилася згадка в писемних джерелах, були кіммерійці (IX — перша половина VII ст. до н. е.). Про них повідомляє Гомер в «Одіссеї», Геродот, Каллімах, Страбон. Кіммерійці займали значну територію між Дністром і Доном, а також Кримський і Таманський півострови. Хоча питання про етнічне походження кіммерійців залишається відкритим, більшість вчених схиляється до висновку, що вони є гілкою давньоіранського кочового народу, генетично близького до скіфів. Кіммерійці були першими на території України, хто перейшов від осілого до кочового скотарства, а також першими, хто почав на цих землях виплавляти з болотяної руди залізо. Войовничість скотарських племен логічно випливає з самої природи кочового скотарства: вони або обороняють свої пасовиська, або завойовують чужі. Кіммерійці також здійснювали походи в Малу Азію, де успішно воювали з Урарту, Ассирією, Лідією. Контакти з цими передовими для того часу країнами сприяли державотворчим процесам у кіммерійському суспільстві. Однак, у VII ст. до н. е. могутня хвиля скіфських племен витіснила кіммерійців з Причорномор'я, внаслідок чого Кіммерія розпалася. Частина кіммерійців або поселилася у Пд. Причорномор' ї, або мігрувала на Близький Схід, або ж була асимільована скіфами.

Скіфи Проникнення скіфів на узбережжя Чорного моря відбувалося кількома хвилями. Спочатку вони мирно уживалися з кіммерійцями. Але зростаючий тиск сусідніх кочових племен (массагетів) примусив скіфів дедалі активніше просуватися на захід у глиб кіммерійських земель. Скіфи підкорили собі більшість місцевих жителів і у ІІ пол. VII ст. до н. е. утворили політично консолідоване об'єднання племен — Велику Скіфію (проіснувала до III ст. до н. е.). Все населення Скіфії поділялося на дві великі групи: мігруючі племена (скіфи-кочівники та царські скіфи) та осілі племена (елліно-скіфи-калліпіди, скіфи-орачі). Панівне становище у країні належало царським скіфам, які вважали решту населення своїми рабами. Суспільні відносини в Скіфії еволюціонували від патріархально-родових до рабовласницьких. Влада царя не була абсолютною і обмежувалася радою скіфських племен та народними зборами усіх воїнів. На початку VI ст. до н. е. Скіфія стала об'єктом агресії з боку перського царя Дарія. Але скіфи вистояли, адже скіфське військо було одним з найсильніших. Найбільшого розквіту Скіфія досягла в IV ст. до н. е., під час правління царя Атея. Держава стала централізованою, було започатковано карбування скіфської монети. III ст. до н. е. — період занепаду скіфської держави. Під потужними ударами сусідніх сарматських племен володіння скіфів значно зменшується. Втримати їм вдалося лише вузьку смугу Нижнього Подніпров'я та Степовий Крим. Саме тут і була утворена нова держава — Мала Скіфія, столицею якої стало місто Неаполь (поблизу сучасного Сімферополя). У II ст. до н. е. спостерігався період піднесення. Як етнічне та політичне утворення, Мала Скіфія припиняє своє існування лише на початку III ст. н. е.

Сармати У III ст. до н. е. в поволзько-приуральських степах сформувався союз кочових іраномовних племен — сарматів, який пронісся Приазов'ям та Пн. Причорномор'ям, витіснив скіфів на Кримський півострів. Хоча сарматам і не вдалося подолати родоплемінну відособленість, консолідуватися в єдиний етнос і створити, подібно скіфам, власну повноцінну державу, вони активно діяли на історичній арені протягом шести сторіч, залишивши сліди своєї діяльності на величезній території: в Західному Казахстані, Приураллі, Поволжі, Подонні, Калмикії, на Північному Кавказі, в Прикубанні, в степах України, в Криму, Румунії та Угорщині. Назва «сармати», або «савромати», походить від іранського слова «саоромант» і означає підперезаний мечем. Войовничі та агресивні сарматські племена просувалися в західному напрямку кількома хвилями. Царські сармати та язиги були лідерами першої хвилі, що прокотилася межиріччям Дніпра і Дністра в II ст. до н. е. і дійшла аж до Дунаю. Поява в II ст. до н. е. у степах Поволжя та Приуралля нового могутнього племінного об'єднання, на чолі якого стали роксолани, підготувала нову хвилю сарматської експансії. Третя хвиля сарматської активності пов'язана з аланським союзом племен, що утворився в І ст. н. е. Сарматське суспільство перебувало на перехідному етапі від родоплемінних відносин до ранньокласових, але створення власної держави так і не відбулося. Особливістю сарматського суспільного ладу було існування пережитків матріархату. У стародавніх джерелах є згадки про сарматських цариць — Томирис, Амагу та ін. Загалом жінки цього народу відрізнялися войовничим характером, їздили верхи, володіли зброєю, нарівні з чоловіками ходили в походи, не вступали в шлюб доки не вб'ють першого ворога. Сарматська культура генетично була близькою до скіфської, але не перевершила її досягнень. Водночас у військовій справі сармати суттєво випередили не тільки скіфів, а й інші народи (як приклад, сарматська кіннота, яка суттєво вплинула на формування середньовічного лицарства).

^ 4.Антична колонізація Пн. Причорномор’я.

VIII — кінець VI ст. до н. е. — це період Великої грецької колонізації, одним з напрямів якої було освоєння Північного Причорномор'я. Якщо в XI—IX ст. до н. е. міграції греків відбувалися в межах Егейського моря, то в наступні три сторіччя елліни розселилися на гігантській території, освоївши все Середземноморське узбережжя від Піренейського півострова, аж до Єгипту та Сирії, та побудувавши свої міста на берегах Чорного моря.

Причини : 1) демографічна — демографічний вибух, що відбувся в цей час, зумовив перенаселення в материковій Греції, і тому надлишок населення змушений був мігрувати; 2) аграрна — нестача землі в метрополії штовхала до освоєння нових територій; 3) торговельна — колонізація — це побічний продукт торгової експансії; 4) сировинна — в нових землях греки шукали не ринки збуту, а насамперед продукти і джерела сировини, яких не вистачало в Греції: зерно, метали, будівельний ліс тощо; 5) воєнна — до міграції греків змушувала агресія лідійців та персів. 6) соціальна — невщухаюча соціальна боротьба між окремими верствами грецького населення примушувала тих, хто зазнав поразки, мігрувати; 7) етнічна — етноплемінний склад полісів материкової Греції не був однорідним, міжетнічні тертя штовхали багатьох до пошуків нових земель.

Родоначальниками грецьких міст-держав у Північному Причорномор'ї були насамперед вихідці з Мілета та Гераклеї Понтійської, хоча певну роль відіграли й переселенці з Ефеса, Колофона, Теоса та інших міст. У д. пол. VII ст. до н. е. на острові Березань греки заснували місто Борисфеніду — перше еллінське поселення в цьому регіоні. За ним з'явилися Ольвія, Тіра, Пантікапей, Херсонес, Феодосія, Фанагорія та інші міста. Основними осередками античної цивілізації в Причорномор'ї стали райони Дніпро-Бузького та Дністровського лиманів,Пд-Зх Крим, Керченський і Таманський п-ови. Елліни-колоністи привезли з собою на нові землі традиційну для Стародавньої Греції форму соціально-економічної та політичної організації суспільства — поліс. Полісна модель суспільного устрою органічно поєднувала місто (як центр політичного життя, ремесла, торгівлі та культури) і хору (прилеглу сільськогосподарську округу). Така структура давала змогу місту-державі бути самостійною, самодостатньою, життєздатною одиницею. Грецькі поліси за своїм політичним устроєм були, як правило, рабовласницькими республіками, які мали свою законодавчу (народні збори), виконавчу (колегії та магістрати) і судову владу. Повноправні громадяни полісів, за винятком рабів, іноземців та жінок, користувалися широкими правами.

Майже тисячолітню історію осередків античної цивілізації в Пн. Причорномор'ї поділяють на 2 періоди.
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   21

Схожі:

1. Передісторія України: археологічна періодизація, еволюція людини та людського суспільств а icon1 Історія як наука. Періодизація історії України. Історичні джерела...
Сторія вивчає події,явища,які допускають науковіобгрунтовані уявлення про головні тенденції розвитку людини,суспільства
1. Передісторія України: археологічна періодизація, еволюція людини та людського суспільств а iconПрирода та еволюція господарства общинного суспільства
Значна частина історії людства припадає на епоху первісного людського стада, коли людина ще практично ніяк не виділялась із тваринного...
1. Передісторія України: археологічна періодизація, еволюція людини та людського суспільств а iconПлан. Початки людського життя. Кочові племена на територыъ України
На території сучасної України давні люди з’явилися майже 1 млн років тому. Першою формою людського співжиття було первісне суспільство,...
1. Передісторія України: археологічна періодизація, еволюція людини та людського суспільств а icon1. 1 Еволюція функцій
Занадто очевидний розрив між традиційно сформованим змістом монографій, підручників І навчальних видань І тими державними І правовими...
1. Передісторія України: археологічна періодизація, еволюція людини та людського суспільств а icon4. Трипільці: археологічна культура чи цивілізація. Проблема витоків української культури
Культура це все що створено людиною, людським суспільством, фіз розумовою працею на благо людини
1. Передісторія України: археологічна періодизація, еволюція людини та людського суспільств а iconТема 2: Культура І природа
...
1. Передісторія України: археологічна періодизація, еволюція людини та людського суспільств а iconБудучи представником критичної теорії, Габермас спрямовує значну...
Західних суспільств модерну. Притримуючись загальних методологічних принципів критичної теорії, Габермас досліджує патології суспільства...
1. Передісторія України: археологічна періодизація, еволюція людини та людського суспільств а icon1. Предмет І структура курсу історії економічних вчень. Передісторія економічної науки
Тема Предмет І структура курсу історії економічних вчень. Передісторія економічної науки
1. Передісторія України: археологічна періодизація, еволюція людини та людського суспільств а icon2. Еволюція соціологічного знання Лекція Еволюція соціологічного знання
Хіх століття. Етапи розвитку соціології як самостійної науки. Поєднання філософських та власне соціологічних елементів у позитивізмі...
1. Передісторія України: археологічна періодизація, еволюція людини та людського суспільств а iconПитання до екзамену з курсу історія україни для студентів заочного відділення
Природно-географічні чинники України, як фактор її історичного розвитку. Періодизація української історії
Додайте кнопку на своєму сайті:
Школьные материалы


База даних захищена авторським правом © 2015
звернутися до адміністрації
skaz.com.ua
Головна сторінка