Лекції 1




НазваЛекції 1
Сторінка1/10
Дата конвертації19.06.2013
Розмір1.28 Mb.
ТипДокументы
skaz.com.ua > Культура > Документы
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   10
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ДЕРЖАВНИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД

«Переяслав-Хмельницький державний педагогічний університет

імені Григорія Сковороди»
Факультет педагогіки і психології

Кафедра загальної і соціальної педагогіки


Н.Д. ЯНЦ

ОСНОВИ ДІЯЛЬНОСТІ ВОЛОНТЕРІВ

КУРС ЛЕКЦІЙ

Переяслав – Хмельницький - 2009
ТЕМА ЛЕКЦІЇ 1:
ПРЕДМЕТ І ЗАВДАННЯ КУРСУ
«ОСНОВИ ДІЯЛЬНОСТІ ВОЛОНТЕРІВ», ЙОГО МІСЦЕ У СИСТЕМІ ПІДГОТОВКИ МАЙБУТНІХ СОЦІАЛЬНИХ ПЕДАГОГІВ ДО ВИКОНАННЯ ПРОФЕСІЙНИХ ФУНКЦІЙ.
^ ФЕНОМЕН ВОЛОНТЕРСТВА

  1. Предмет і завдання курсу «Основи діяльності волонтерів», його місце у системі підготовки майбутніх соціальних педагогів до виконання професійних функцій.

  2. Волонтерство, як необхідний ресурс соціального, культурного, економічного й екологічного зростання суспільства.

  3. Історія волонтерської роботи в Україні.

  4. Основні поняття, природа, філософія, базові цінності.


Різноманітність напрямів, форм та методів волонтерської діяльності відкриває широкі перспективи для активізації духовного, інтелектуального та культурного потенціалу, що детермінує розвиток людини і суспільства як сьогодення, так і майбутнього. Усвідомлення майбутнім соціальним педагогом місця і ролі волонтерської роботи для суспільства та як засобу особистісного розвитку та самореалізації, самовизначення та самоствердження, як способу надання допомоги людям, які її потребують, є шляхом не тільки саморозвитку, а й професійного становлення.

^ Мета курсу - підготувати студентів до майбутньої соціально-педагогічної та волонтерської роботи; допомогти студентам усвідомити сутність понять «волонтерство», «волонтерський рух», «волонтерська робота»; ознайомитися із зарубіжним та вітчизняним досвідом організації волонтерського руху; оволодіти теорією і технологією організації діяльності волонтерів; домогтися усвідомлення необхідності вірно й ефективно застосовувати на практиці отримані теоретичні знання.

^ Навчальний курс «Основи діяльності волонтерів» містить лекційну та практичну частини, а також самостійну роботу студента.

Програма складається із трьох модулів.

Перший модуль «Волонтерство й добровольча діяльність» знайомить студентів з предметом та завданнями курсу, його місцем у системі підготовки майбутніх соціальних педагогів до виконання професійних функцій; розкриває сутність явища волонтерства та особливості добровольчої діяльності волонтерів.

У другому розділі «Волонтерський рух: зарубіжний та вітчизняний досвід» студенти знайомляться з особливостями організації зарубіжного та становленням українського волонтерського руху.

У третьому розділі «Людські ресурси волонтерського руху (залучення, управління, підготовка)» розкриваються шляхи залучення людських ресурсів до волонтерської роботи, управління волонтерськими ресурсами та їх підготовка.

Усього 108 годин (26 лекційних, 28 практичних, 54 самостійних).

^ Вид контролю: залік.

Згідно із Загальною декларацією прав людини та Міжнародною конвенцією про права дитини волонтери розглядають свою діяльність як інструмент соціального, культурного, економічного та екологічного розвитку.

Волонтерський рух є, по суті, частиною кожної цивілізації та будь-якого суспільства. У загальному розумінні – це той внесок, який робиться фізичними особами на засадах неприбуткової діяльності, без заробітної платні, без просування по службі, для добробуту і процвітання спільнот та суспільства в цілому. Ця діяльність може набувати різних форм: від повсякденних форм взаємодопомоги до спільних дій під час кризи. Під цим поняттям розуміють волонтерські дії як на місцевому, так і на державному рівнях, і разом з цим, як двосторонні та міжнародні програми. Волонтери відіграють різносторонню роль в розвитку та добробуті країн. В рамках національних програм та програм ООН сприяють розвитку гуманітарної допомоги, технічного співробітництва, пропаганди прав людини, демократії та миру. Волонтерський рух є також основою діяльності недержавних та громадських організацій (дитячих, жіночих, молодіжних), професіональних організацій та профспілок. Більшість компаній з раціонального використання ресурсів та охорони навколишнього середовища не може обійтися без роботи волонтерів.

^ Роком виникнення волонтерського руху вважається 1859. Саме тоді французький письменник журналіст, вражений кривавими картинами битви при Сольферино, запропонував ідею створення Червоного Хреста – організації яка б працювала на волонтерських засадах і надавала першу медичну допомогу пораненим бійцям. Принципами, сформульованими Дюнаном, керуються сьогодні волонтерські організації у всьому світі.

У 1920 році у Франції, біля Страсбурга, здійснено перший волонтерський проект за участю німецької та французької молоді, у межах якого відновлювалися зруйновані Першою світовою війною ферми в районі місць найзапекливіших боїв німецьких і французьких військ. Відтоді волонтерство набуло популярності в усьому світі. За статистикою у США та європейських країнах у 1998 році цим видом діяльності охоплено майже половину громадян, а з урахуванням підлітків, старших 14 років, - 79%.

      Сьогодні необхідність в роботі волонтерів зросла як ніколи. У зв’язку із посиленням впливу на найбільш уразливі групи населення таких світових проблем, як винищення навколишнього середовища, зловживання наркотиками, загроза поширення СНІД/ВІЛ, постала нагальна потреба, щоб волонтери взяли на себе більшу частку відповідальності за розвиток співробітництва з державним та приватним секторами. Та все ж, наразі, багато аспектів роботи волонтерів при її неосяжності залишаються невизначеними, оскільки у багатьох випадках їх діяльність здебільшого має неофіційний та неструктурований характер.

Історію волонтерської роботи в Україні досить-таки важко простежити, оскільки формальне фіксування таких дій та їх вивчення розпочалося порівняно недавно. Однак не викликає жодних сумнівів той факт, що така робота в тій чи іншій формі існувала дуже давно. Так, традиції милосердя складалися в Україні сторіччями, утворюючи основи благодійництва, прагнення допомогти бідним, престарілим, хворим, немічним.

Зокрема, князь Володимир закликав людей турбуватися про ближніх, ставитися до них із благодійністю, бути милосердними. Пройнявшись духом християнських повчань, Володимир, за свідченням літопису, велів «усякому старцеві й убогому приходити на княжий двір, брати їжу і питво, і гроші з казни. Прагнучи розвинути, надати йому організованого характеру, князь Володимир у 996 році видав Устав, згідно з яким духовенству й церковним структурам було доручено опікування та нагляд за лікарнями, лазнями, притулками для одиноких тощо, установлено „десятину” для благодійних закладів. Під час його правління засновано училище для навчання вбогих людей, богадільню, будинок для паломників, запроваджено народні свята, під час яких виявлялася турбота про убогих, сиріт, мандрівників, котрим роздавалася милостиня. Не випадково про князя Володимира за чуйність, безкорисливість складено багато легенд, бувальщин, оповідей. Його приклад наслідували інші представники княжої влади й духовенства.

Щонайбільшого розквіту благодійності Україна досягла в XVI–XVII ст., коли поширилися православні братства, у яких більшість обов’язків виконувалася на добровільних засадах, через громади й общини як „народні осередки милосердя”, а також монастирі, які, крім релігійної та просвітницької діяльності, надавали притулок і допомагали стар­цям, осиротілим, потерпілим від лиха, вдовам, хворим. Зауважимо: у відкритих братствами школах молодь виховували у дусі людинолюбства, побожності, милосердя, поваги до історії й культури свого народу.

Як окремий феномен вияву благодійності (ХУII–ХУIII ст.) стало меценатство видатних людей України: гетьмана Петра Сагайдачного, Івана Виговського, Івана Мазепи, Кирила Розумовського та ін., котрі сприяли поширенню освіти та просвітництва, створюючи нові навчальні заклади (Києво-Могилянська академія й культурні центри (Миколаївський собор, будинок Лаврської друкарні, кам’яний мур навколо Києво-Печерської лаври , опікуючись найздібнішими краянами, яких посилали на навчання до найкращих європейських університетів.

У ХІХ – на початку ХХ ст. добродійництво набуло особливого поширення серед відомих українців (Григорій Ґалаґан, родина Симиренків, Євген Чикаленко, батько й син Рильські, брати Бродські, Сергій та Михайло Грушевські, кілька поколінь Терещенків та ін.), зокрема меценатів Катеринославщини (М. Корф, М. Родзянко, П. Міклашевський, Я. Савельєв та ін.), які зробили вагомий внесок у розвиток вітчизняної культури, освіти, промисловості, поліпшення медичної справи тощо.

Благодійництво та меценатство всіляко заохочувалося державою, яка за надання допомоги встановлювала певні винагороди (чини, ордени, почесне громадянство тощо). Відчуття особистої відповідальності перед суспільством, усвідомлення нерозривного зв’язку з майбутнім держави стали головними лейтмотивами благодійності в Україні

Простежуються різні форми добродійної благодійної роботи в Україні і у ХХ столітті, за часів функціонування СРСР. Наприклад, поширеними були форми шефської роботи:

  • шефство старших школярів над молодшими;

  • шефство студентів і робітників над молодшими школярами;

  • шефство молоді над педагогічно занедбаними дітьми;

  • шефство членів профспілки над «важкими» сім’ями;

  • відвідування хворих;

  • надання допомоги відстаючим школярам і студентам;

  • наставництво досвідчених робітників над молодими робітниками;

  • участь у роботі оперативних комсомольських загонів;

  • участь у роботі Добровільної народної дружини;

  • тимурівські загони та ін.

Життя радянської людини як громадянина передбачало наявність у неї «суспільного навантаження». Найбільш поширеним видом суспільної роботи, була різного роду допомога. Види цієї допомоги залежали здебільшого від віку. Така допомога могла мати тривалий характер або бути короткочасною чи одноразовою.

Уся добровільна робота із надання конкретної допомоги провадилася в межах громадських організацій: профспілок, комсомолу і піонерії. Існували також ради ветеранів війни і праці, клуби за інтересами тощо.

Оцінка такої добровільної праці за радянських часів наразі неоднозначна. Можна почути наступне: «Ідеологія радянського періоду піднесла добровольчество у статус державної повинності або почесного обов’язку (наприклад, участь в комуністичних суботниках). Тим самим духовний сенс цього суспільного явища було змінено». А ось інша думка: «Волонтерство радянських часів - не комуністична пропаганда, а виважена гуманістична діяльність, притаманна менталітету нашого народу».

На сучасному етапі , коли Україна проживає чергову економічну, політичну кризу, ще більш відчутно визначилися прошарки населення, котрі потребують допомоги. Передусім це безробітні, молоді люди без будь-якого заняття, діти, які позбавлені належної уваги з боку батьків або ж є сиротами, пенсіонери, інваліди та ін.

Реальна соціальна робота по наданню допомоги в основному сконцентрована в системі центрів соціальних служб для молоді, громадських і релігійних організаціях, відчутна частка якої належить волонтерам.

^ Термін «волонтер» - у перекладі з англійської мови, означає «доброволець». Волонтерами спочатку називали тих людей, що добровільно та виключно із свого бажання поступали на воєнну службу в деяких європейських країнах (наприклад, у Франції, Іспанії). Зараз від цього громіздкого визначення залишилося тільки слово «добровільно».

Отже, волонтер – це Людина, яка добровільно, не переслідуючи корисливих цілей, займається діяльністю на користь суспільства, не отримуючи за це грошової винагороди. «Волонтер – це стан душі», вважає С. Толстоухова – директор Українського Державного ЦСССМ. За належністю до певної організаційної структури волонтерів поділяють на дві умовних групи:

  • ті, які працюють при різноманітних соціальних службах;

  • волонтери громадських організацій.

Слід зауважити: якщо представники першої групи переважно самоідентифікують себе з поняттям „волонтери”, то представники другої, зазвичай, не називають себе волонтерами – вони проводять соціальну роботу відповідно до обов’язків членів громадських організацій.

Відповідно до Загальної декларації волонтерів, яку прий­нято на XI Конгресі Міжнародної асоціації волонтерів 14 вересня 1990 року в Парижі, волонтерство – добровільна, активна, спільна або особиста участь громадянина в житті людських спільнот для реалізації його основних людських потреб та покращення якості життя, еконо­мічного і соціального розвитку. Воно сприяє поліпшенню якості життя, особистому процвітанню та поглибленню солідарності, реалізації основних потреб на шляху створення справедливого й мирного суспільства, більш збалансованому економічному й соціальному розвитку, створенню нових робочих місць та професій.

Сьогодні феномен волонтерства трактують як форму громадянської участі в суспільно-корисних справах, спосіб колективної взаємодії й ефективний механізм вирішення актуальних соціально-педагогічних проблем.

^ Волонтерську роботу трактуємо як різновид доброчинної діяльності індивідів або груп, що здійснюється на основі загальних цілей, спрямованих на вирішення соціальних проблем, заради добробуту й благополуччя як окремих громадян, так і суспільства загалом.

Ознаки волонтерської роботи:

  • відсутність фінансового прибутку або часткова фінансова винагорода (так, волонтери ДООН (добровольці Організації Об’єднаних Націй), які працюють у технічній, економічній, соціальній сферах, мають права на отримання матеріальної допомоги для забезпечення щомісячного прожиткового мінімуму, на покриття витрат на місцевий транспорт і підготовку до роботи. Їх забезпечено житлом, основними видами обслуговування; передбачені й страхування на випадок хвороби та життя);

добровільний характер діяльності (основні мотиви – задоволення соціальних і духовних потреб; зацікавленість у конкретному завданні, поставленому у добровольчому проекті; оновлення поглядів на життя, людей, роботу. У Всесвітній декларації добровільництва, прийнятій у січні 2001року, відзначено, що добровільництво – фундамент цивільного суспільства, воно привносить у життя потребу у свободі, безпеці, справедливості; спосіб збереження і зміцнення людських цінностей, реалізації прав і обов’язків громадян, особистісного зросту, через усвідомлення людського потенціалу;

  • принесена користь, яка поширюється не тільки на волонтера та його найближче оточення, а й на суспільство загалом.

Отже, волонтерську роботу може виконувати кожна людина, незалежно від культурних й етнічних особливостей, релігії, віку, статі, фізичного та матеріального становища, що має високий рівень відповідальності, прагне вільно використовувати час, особистісні ресурси заради інших людей, не очікуючи винагороди.

Вітчизняними дослідниками А. Капською, О. Любарською, В. Назаруком, В. Петровичем, Ю. Поліщуком та ін. були визначені принципи волонтерської роботи:

альтруїзму (передбачає, що волонтер готовий до здійснення діяльності, спрямованої на вирішення важкої життєвої ситуації клієнтів, при цьому інтереси клієнтів виходять на перший план);

безкорисливості (заснований на відсутності матеріальної зацікавленості у відносинах між волонтером і клієнтом);

гласності (полягає у відкритості волонтерської роботи для суспільного ознайомлення й обговорення, оскільки забезпечення повноти інформації про реалізовану волонтерську роботу буде сприяти популяризації цього виду діяльності в суспільстві й перетворенню клієнта на суб’єкта соціальної роботи);

гуманізму (виражається в дотриманні прав людини, вияві доброзичливості, толерантного ставлення волонтера до клієнта);

добровільності (полягає в залученні до волонтерської роботи лише за бажанням, тобто клієнт має право відмовитися від соціальних послуг, якщо вони не відповідають його потребам);

законності (вимагає відповідності волонтерської роботи прийнятому законодавству – законам України „Про благодійництво та благодійні організації”, „Про волонтерський рух”, „Про громадські об’єднання”, „Про Загальнодержавну програму підтримки молоді на 2004–2008 роки”, „Про соціальну роботу з дітьми та молоддю” та ін.);

милосердя (пронизує весь зміст волонтерської роботи, заснованої на готовності волонтера допомогти людям через співчуття, людинолюбство);

чуйності (припускає готовність волонтера вчасно допомогти людині, яка потребує допомоги);

самовідданості (висуває пріоритетність інтересів клієнта у волонтерській роботі і наявність у волонтера оптимізму під час вирішення важкої життєвої ситуації клієнта);

співчуття (передбачає гуманне ставлення до клієнтів);

партнерства (є таким стилем відносин, що припускає неізольовану один від одного діяльність фахівця із соціальної роботи та клієнта; поважне ставлення один до одного).

^ Волонтерський рух – це рух по наданню безкорисливої допомоги тим, хто її потребує.

  1   2   3   4   5   6   7   8   9   10

Схожі:

Лекції 1 iconПлан-конспект лекції зі спецкурсу: «Біофізика клітини» на тему: «Електрична...
Під час лекції для досягнення визначених завдань застосовують такі методи, прийоми, засоби
Лекції 1 iconЛекція 4 входження україни в європейський освітній простір. Система...
Метою лекції є ознайомлення студентів з Європейським освітнім простором, структурою І системою вищої освіти в Україні та організацією...
Лекції 1 iconЛекція 5 професійна діяльність фахівців фізичної культури та спорту метою лекції
Метою лекції є вивчення особливостей професійної майстерності І службових обов’язків фахівців з фізичної культури, вчителя фізичної...
Лекції 1 iconЛекція 2 міжнародний спортивний рух. Фізкультурно-спортивний рух в україні метою лекції
...
Лекції 1 iconТема кондитерські та смакові товари план лекції

Лекції 1 iconЛекції
Якщо Ви бажаєте поділитись враженнями від книжки, то просимо надсилати листи за адресою
Лекції 1 iconЛекції, семінару
Конституційні засади адвокатури. Міжнародні стандарти адвокатської професії. Набуття статусу адвоката
Лекції 1 iconДодаток до лекції №6 сканування документів план
Література: Сучасні інформаційні технології: навч посіб./ В.І. Косинський, О. Ф. Швець. – К.: Знання, 2011. 318 с
Лекції 1 iconЛекція № Тема лекції: Соціум (суспільство людей). Соціальна мобільність
Т. О. Бізбіз «Усі уроки до курсу «Людина І світ»» 11 кл. Х. Видавнича група «Основа» 2012 р ст. 43-56
Лекції 1 iconЛекція №7 Тема лекції: Психологічні особливості праці на авіапідприємстві
Психология. Учебник для технических вузов. Под общ ред. В. Н. Дружинина. Питер, 2000
Додайте кнопку на своєму сайті:
Школьные материалы


База даних захищена авторським правом © 2015
звернутися до адміністрації
skaz.com.ua
Головна сторінка