Книга для батьків




НазваКнига для батьків
Сторінка3/17
Дата конвертації19.06.2013
Розмір2.56 Mb.
ТипКнига
skaz.com.ua > Культура > Книга
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   17
12.Наведіть систему факторів соціалізації, визначте їх значення для людини, проаналізуйте зв язки між ними.

Важнейшими факторами социализации личности выступает феномен нахождения индивида в группе и самореализации через нее, а также вхождение индивида в более сложные структуры общества.Группа выступает в качестве социальной ниши, обеспечивающей личности определенный уровень комфорта. Но этот уровень обеспечен лишь при соблюдении необходимых условий бесконфликтного включения человека в группу - при соответствии личностных ожиданий и требований группы к возможностям личности.

Основными определяющими факторами на внеличностном (групповом) уровне выступают понятия социальной стратификации: статус, роль, престиж, должность и т.д.

На следующем - межличностном (внутригрупповом) уровне важнейшими факторами социализации являются национальные особенности; характер деловых и личностных взаимоотношений между членами группы; сплоченность членов группы на основе общих интересов.

На личностном уровне проявляются характеристики члена группы как личности через его самооценку, анализ взаимозависимости, потребность в самоутверждении. На данном уровне определяющими факторами, снижающими риск социальных конфликтов в обществе, являются личная ответственность, осознание себя членом группы, личный контроль действий.D

В результате социализации формируются различные типы личности, социальные характеры, разнообразные потребности, ценностные ориентации. Фактори соціалізації умовно можна об'єднати в чотири групи. Перша - мегафактори - космос, планета, світ, - що певною мірою через різні групи факторів впливають на соціалізацію всіх жителів планети Земля. Друга - макрофактори  - країна, етнос, суспільство, держава, - які впливають на соціалізацію всіх, хто проживає в певних країнах. Третя - мезофактори  - умови соціалізації великих груп людей, класифікованих: за місцевістю і типом поселення, де вони мешкають (регіон, місто, селище, село); за належністю до аудиторії тих чи інших мереж масової комунікації (радіо, телебачення тощо); за належністю до певних субкультур. Мезофактори впливають на соціалізацію як прямо, так і опосередковано через четверту групу -мікрофактори. До них належать сім'я, сусіди, групи однолітків, державні, релігійні та приватні організації, мікросоціум.
^ 13. Схарактерезуйте адаптаційний потенціал людини. Висвітліть засоби соціальної адаптації в д-ті соц.. педагога.

Процеси соціально-психологічної адаптації і соціалізації щільно пов’язані. Соціальна адаптація людини передбачає формування активної особистісної позиції, усвідомлення власного соціального статусу. Умовою і результатом адаптації особистості є сформованість соціально- і професійнозначущих засобів спілкування, поведінки та діяльності, які суспільство визнає і підтримує. Вироблення наукових принципів соціальної адаптації молоді і соціальних перспектив її функціонування є важливим завданням соціальної психології. Але практично не вивченими лишаються питання соціальної адаптації студентської молоді, зокрема – першокурсників, хоча вища школа має специфічні засоби і ресурси впливу на особистість, досить детально описані в науковій літературі. Значущість адаптаційного періоду на перших курсах ВНЗ зумовлює актуальність вивчення механізмів регуляції процесів соціальної адаптації і вимагає розробки соціально-психологічних засобів формування й корекції соціальної адаптованості студентів перших курсів.

^ 14.Визначте місце СПД в суспільстві.Схарактерезуйте мету, ф-ції, принципи та сфери СПД.

До особливого виду діяльності відносимо соціальну роботу. Соціальна робота - діяльність, що спрямована на здійснення допомоги людям, які її потребують, бо не здатні самостійно вирішити життєві проблеми: діти, пенсіонери, інваліди, хворі, біженці, безробітні і т.ін. Кожний є особистістю із своїм неповторним складом мислення, психіки, досить складною біографією. Це вимагає від соціального працівника або педагога доброти, тактовності, проникнення у долю людини, співчуття, різноманітних знань та умінь, великого терпіння, самовідданості та ін. Метою соціально-педагогічної діяльності – підсилення функцій заг. педагогіки,а через неї установлення освіти і виховання,сприяння людям успішно вирішувати їхні проблеми. Засоби досягнення цієї мети – вивільнення і розвиток ресурсів людини і її соціального оточення, здійснення необхідних соціальних змін.. Таким чином, на відміну від звичайного педагога, який працює в навчальному закладі і виконує, перш за все, освітньо-навчальну та виховну функції, соціальний педагог повинен реалізувати в першу чергу функцію соціальної допомоги і захисту. Крім того, функціями соціального педагога є: · організаторська, яка включає організацію тієї чи Іншої діяльності, здійснює вплив на зміст дозвілля; допомогу у працевлаштуванні, професійній орієнтації та адаптації, координує дальність підліткових і молодіжних об'єднань, взаємодіє з медичними, освітніми, культурними, спортивними, правовими закладами, товариствами і благодійними організаціями. · прогностична, яка визначає та вивчає ознаки, які характеризують стан розвитку (перш за все духовного) людини, групи, мікро-середовища та визначає можливості перспективи їх розвитку при збереженні даної сукупності соціальних впливів. · попереджувально-профілактична та соціально-терапевтична. Соціальний педагог передбачає і приводить у дію механізм попередження і подолання негативних впливів у соціально-правовому, юридичному та психологічному плані, організовують соціо-терапевтичну допомогу, забезпечують захист прав у суспільстві, допомагають підліткам і молоді в період соціального і професійного визначення. · комунікативна полягає у встановленні контактів з тими, хто потребує допомоги та підтримки, організації обміну інформацією, залученні добровільних помічників і населення мікрорайону до соціальної праці та відпочинку, ділових та особистісних контактів, зосередження інформації і налагодження взаємодії між різними соціальними інститутами в роботі з клієнтами. · правозахисна використовує арсенал правових норм для захисту прав та інтересів клієнтів, для їх підтримки сприяє застосуванню заходів державного примусу та реалізації юридичної відповідальності щодо осіб, які допускають прямі або опосередковані протиправні дії. Принципи:1. Соціально-політичні (пр.. законності та прав людини,пр.. державного підходу до завдань що реалізуються в соц..і соц.пед. д-ті, пр..зв язку змісту і форми д-ті фахівця соц. сфери. 2. Психолого-педагогічні (пр. диференційованого та індивідуального підходу, пр.. цілеспрямованості). 3. Організаційні принципи ( пр.. інтеграції, пр.. контролю та перевірки).4. специфічні принципи ( пр.. гуманізму, пр.. незалежності, пр.. кліентоцентризму, пр.. опори,пр. конфіденційності, пр.. толерантності).
^ 15 . Соціальний захист прав людини як основний напрям соц.. пед.. д-ті.

До дітей як об’єкта соціально-педагогічного захисту належать усі особи віком до 18 років. Особливої уваги з них потребують неповнолітні соціально уразливих категорій, а саме: - безпритульні; - сироти і позбавлені батьківського піклування; - з неблагополучних сімей; - з категорії “соціальних сиріт”; - інваліди; - які вступили у конфлікт із законом; - не залучені до навчання і праці; - які постраждали унаслідок аварії на ЧАЕС. Соціально-правовий захист дитинства - система державних заходів, спрямованих на попередження і подолання кризових ситуацій у житті дитини, профілактику й усунення порушень прав неповнолітніх. До суб’єктів, які покликані забезпечувати функціонування життєдіяльності дитини, слід віднести насамперед батьків, медиків, педагогів. З ними працюють посадовці державних органів виконавчої влади і працівники органів місцевого самоврядування. Соціальний педагог як суб’єкт соціально-правового захисту дітей може виступати у якості: - працівника суспільних інститутів (загальноосвітні та позашкільні заклади), державних організацій, установ і закладів: органів державної виконавчої влади (служби у справах неповнолітніх, органів опіки й піклування, кримінальної міліції у справах неповнолітніх); державних та комунальних спеціалізованих підприємств, установ і закладів соціального обслуговування, підпорядкованих центральним, місцевим органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування (соціальні служби, притулки, реабілітаційні центри та ін.); - працівника та/чи члена недержавних організацій (громадських, благодійних, у тому числі й міжнародних); - у якості фізичної особи. Діяльність соціального педагога у системі соціально-правового захисту дитинства можна розглядати як окрему складову і до його основних функцій відноситься виявлення, усунення та реабілітація, запобігання та профілактика порушень прав дітей. Це здійснюється через соціальну роботу з неповнолітніми, їх мікросоціальним оточенням, організаціями та закладами, які повинні забезпечувати соціально-правовий захист дитинства. Охорона прав і законних інтересів дітей у соціально-педагогічній діяльності охоплює соціальний захист, що передбачає право на забезпечення у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом (ст.46 Конституції України). . З метою захисту прав неповнолітніх здійснюється: - соціальне обслуговування , соціальний супровід ,- соціальна профілактика , соціальна реабілітація , соціальне інспектування .Забезпечуючи захист дитини, соціальний педагог надає відповідні соціальні послугиВиди соціальних послуг та форми їх надання: соціально-побутові, психологічні, соціально-педагогічні, соціально-медичні, соціально-економічні, юридичні, інформаційні та послуги з працевлаштування, з професійної реабілітації осіб з обмеженими можливостями. Правовий захист дитинства у соціально-педагогічній діяльності – система державно-правових гарантій забезпечення дитині охорони її прав, що включає в себе комплекс юридичних норм і організаційних заходів регуляційного та захисного характеру.

^ 16. Проаналізуйте методи соц.. пед.. д-ті.

В соціальній педагогіці метод – це спосіб взаємодії соціального педагога з клієнтом, який сприяє соціалізації клієнта або його реабілітації в соціумі. Окрім поняття метод в соціальній педагогіці виділяють поняття прийому. Прийом – це конкретизований метод або його частка (метод реалізується саме через прийом). Прийоми використовуються залежно від методу, ситуації, досвіду соціального педагога та інших умов. Усі прийоми поділяються на: а)твірні (заохочення, увага, прохання, довіра, зміцнення клієнта у власні сили); б)гальмівні (наказ, натяк, вдавана байдужість, недовіра, осуд, попередження, вибух емоцій). Ефективність використання даних прийомів залежить від вищезгаданих умов, а також від міміки, жестів, тону соціального педагога і т.д. Методи, прийоми і засоби в соціальній педагогіці тісно пов’язані між собою. Ефективність соціального педагога зумовлюється чіткою взаємодією та взаємовідповідністю прийомів і засобів, що використовуються в межах даного методу і усієї методики. Особливістю діяльності соціального педагога, полягає у тому, що у людей з якими він працює, або ще не сформовані загальноприйняті норми поведінки і життя, або вони знівельовані (викривлені). Найчастіше в соціально-педагогічній діяльності використовуються методи переконання і вправи. Переконання – це роз’яснення і доведення правильності і необхідності даної поведінки. Основні ознаки методу переконання і вимоги до нього: 1) метод переконання сприяє формуванню певної життєвої позиції; 2) у ході переконання соціальний педагог впливає на свідомість, почуття і волю людини; 3) виховна сила методу зумовлюється сприйняттям його людиною. У випадку несприйняття, метод переконання перетворюється в наказ (стає авторитарним); 4) при застосуванні методу насамперед враховуються психологічні особливості клієнта, а також рівень його вихованості, інтереси та особистий досвід; 5) переконувати слід перш за все словом; 6) найважливішою частиною переконання є вимога. Слід зауважити, що приклад є найефективнішою формою переконання. Іноді формою позитивного прикладу виступає ідеал. Ідеал – це рушійна сила для розвитку особистості. Основним завданням сучасного педагога є допомога у виборі позитивного ідеалу. Складність методу позитивного ідеалу полягає в тому, що ідеали для себе об’єкт вибирає незалежно від соціального педагога. Не менш важливим в соціальній педагогіці є метод вправ. Вправа – це численне повторення дій і вчинків з метою закріплення певних навичок, умінь та формування звичок. З вправи формується поведінка. Поведінка складається з вчинків, які виражаються в дії, тобто вправа на початковому етапі формує дію. Формування навичок і звичок через вправу До корекційних методів соціально-педагогічної діяльності відносять, так само як і в педагогіці, методи заохочення і покарання. Ці методи неоднозначно трактуються як педагогами так і психологами, особливо це стосується методу покарання. Згідно чинного в Україні законодавства, будь-які прояви фізичного, психічного чи морального насильства над дитиною караються законом. У соціально-педагогічній діяльності часто використовуються також методи соціально-педагогічної реабілітації. Соціально-педагогічна реабілітація використовується для наступних категорій людей: 1) особи, які мають фізіологічні чи психічні недоліки (порушення слуху, мови, затримка фізичного розвитку, розумова відсталість); 2) соціальні сироти (в основному діти які залишилися без опіки батьків або які проживають в сім’ях девіантів, бомжів чи психічно хворих людей; 3) особи, які тривалий час перебували в “сенсорній депривації” (психологічно недостатньому середовищі для розвитку, внаслідок інвалідності чи постійного впливу негативного фактору розвитку); 4) діти або підлітки з відхиленням у структурі ігрової і навчальної діяльності (призводить до відхилень у емоційних контактах, у самоствердженні та професійному самовизначенні).

^ 17. Розкрийте зміст поняття « культурно- виховна функція суспільства»

Суспільство - це універсальний спосіб організації соціальних зв'язків і

соціальної взаємодії, який забезпечує задоволення всіх основних потреб

людей, який саморегулюється, самовідтворю-ється та є самодостатнім.

Визначальну роль у формуванні цілісності суспільства, його

якісної визначеності відіграє культура.

Культура - це не просто ряд духовних елементів (цінності, знання,

переконання, норми та ін.), а спосіб, метод ціннісного опанування

дійсності .Культура об'єднує духовні багатства, нагромаджені людством у минулому і

духовні цінності сучасного суспільства. Саме тому культура виконує

культурно-виховну функцію. Культура робить людину людиною, оскільки

індивід стає особистістю в міру опанування культури: мови, цінностей,

знань, норм, звичаїв, традицій своєї соціальної групи, суспільства.

Культура здійснює соціальний контроль, стимулює і регулює поведінку

людини, груп людей, тобто вона є засобом соціального впливу.

Проте культуру створює людина. Культура - матеріальний та духовний

прогрес як індивідів, так і окремих спільнот.

"...Коли суспільство впливає на індивіда сильніше, ніж індивід на

суспільство, починається деградація культури, оскільки в цьому випадку

неминуче зменшується вирішальна величина духовні та моральні здібності

людини. Відбувається деморалізація суспільства, воно стає нездатним

розуміти і вирішувати проблеми, що виникають перед ним. Внаслідок цього

рано чи пізно настає катастрофа."

Таким чином, провідною функцією суспільства є виховання активної,

духовно багатої, творчої особистості, здатної до успадкування та

розвитку культури суспільства.
^ 18. Дайте порівняльну х-ку ролі церкви та князівства у розвитку благодійництва.

Благодійність ми трактуємо як прояв співчуття до ближнього, надання приватними особами матеріальної допомоги нужденним. Своїм корінням вона сягає глибокої давнини. Співчутливе ставлення до бідних і вбогих, різноманітні найпростіші форми благодійництва, головним чином роздача їжі й одягу, входили у звичаї східних слов'ян і були розповсюдженими ще в VII-VIII ст. ст., тобто у період існування союзів племінних князівств. Перший період історії становлення соціальної роботи хронологічно пов'язують із виникненням у IХ ст. Древньоруської держави й утвердженням християнства як державної релігії (988 р.), коли надання допомоги хворим, убогим та іншим нужденним верствам населення стало однією із форм реалізації християнської заповіді любові до ближнього. Серед основних форм благодійництва у період Київської Русі особливого значення набула княжа благодійність. Крім роздачі милостині, це було «годування» нужденних на князівських дворах, облаштування притулків для калік тощо. В цілому маємо підстави весь період князівського благодійництва в Київській Русі розподілити на три основні етапи. В основу періодизації покладено значення благодійницької діяльності окремих князівських родів: 1) 882-972 рр. – перший період хронологічно збігається з князюваннями Олега і Святослава; 2) 980-1054 рр. – другий охоплює правління Володимира Великого і Ярослава Мудрого; 3) 1113-1132 рр. – період князювання Володимира Мономаха та його сина Мстислава Володимировича. Іншим напрямом соціальної підтримки нужденних у цей час стала церковно-монастирська діяльність. Із метою впорядкування форм благодійності у 996 році великий князь Володимир Святославич видав Статут, відповідно до якого соціальне піклування про нужденних віддавалося під покровительство церкви. Результатом такого роду діяльності церков і монастирів стало створення на Русі численних богаділень, притулків та інших благодійних закладів. Після Батиєвого нашестя православна церква взагалі виявилася єдиним інститутом допомоги нужденним. Другий період. Традиції княжої благодійності у ХІІ-ХІІІ ст. ст. розвинулися в історії південно-західного Галицько-Волинського князівства. Серед галицьких князів особливим благодійництвом прославилися Ярослав Осмомисл, Данило Галицький і Володимир Волинський. У цілому після занепаду Києва Галицько-Волинське князівство слугувало опорою української державності. У цій ролі воно перейняло велику частку київської культурно-освітньої спадщини, тим самим зберігши в українців почуття культурної ідентичності, у тому числі відновивши основні напрями соціальної благодійності.

^ 19. Схарактерезуйте культурно- історичні передумови зародження благодійництва на Київській Русі.

Проблема благодійності як предмет наукових досліджень і широкого громадського обговорення постала в Російській імперії, до складу якої входила частина українських земель, з другої половини ХІХ ст., що було зумовлено активним розвитком ринкових відносин і  формуванням підприємницького прошарку, який брав активну участь у суспільно-політичному та культурному житті, а матеріально-фінансові кошти, певною мірою, спрямовував на благодійну діяльність. В історичних дослідженнях загального характеру автори прагнули до визначення понять “благодійність” та “милосердя”, а також  до характеристики основних завдань. Християнська доброчинність висвітлювалась у працях І. Андрієвського, О. Вертеловського, Л. Петрова, П. Авраменко. Організацію громадської опіки як виду благодійної діяльності в Російській імперії кінця ХІХ початку ХХ ст. вивчали В. Картамишев, Є. Максимов, К. Побєдоносцев, які визначали основні завдання, джерела фінансування, форми допомоги. У дослідженнях М. Воскобойнікова, П. Георгієвського, С. Гогеля, В. Дерюжинського, М. Дмитрієва висвітлено формування системи захисту населення від пауперизму, використовуючи благодійну допомогу. Їхні праці засвідчили, що благодійність усвідомлювалась у Російській імперії як рятівний інструмент послаблення суспільної напруги. В працях науковців кінця ХІХ – початку ХХ ст. закладено підвалини як для розробки практичних завдань благодійної діяльності в Російській імперії, так і для дослідження загальних проблем благодійництва, яке дослідниками П. Георгієвським, С. Гогелем, В. Дерюжинським, Г. Д’Оссонвілем розглядалось як добровільна безкорислива пожертва фізичних або юридичних осіб у вигляді матеріальної, фінансової, організаційної чи іншої допомоги. Національні традиції благодійності представників різних соціальних груп населення (гетьмани, козацька старшина, заможні козаки, національна інтелігенція), певною мірою, висвітлено В. Антоновичем, М. Грушевським, Д. Багалієм, М. Костомаровим, Д. Яворницьким. Українські історики В.Василенко, М.Сумцов, П.Єфименко  дослідили благодійну діяльність у закладах соціальної опіки.Після перемога більшовизму благодійна діяльність була затаврована з позицій марксизму-ленінізму як атрибут експлуататорських суспільств, а благодійництво в радянській науці стало об’єктом ідеологічного розвінчування, а не предметом наукових досліджень. Таким чином, вітчизняна наукова рефлексія щодо національних і світових форм благодійної діяльності, започаткована наприкінці ХІХ та початку ХХ ст., в умовах тоталітаризму залишалась поза увагою дослідників. Як справедливо зазначили українські історики М. Дмітрієнко і О. Ясь ”благодійність була визнана соціальним явищем класового, перш за все, буржуазного суспільства, і у системі радянського тоталітаризму благодійності не знайшлося місця ні в енциклопедіях, ні в суспільному житті”.

^ 20.Висвітліть зміст та специфіку підтримки населення за часів Російського царату

Благодійництво - добровільна безкорислива пожертва фізичних та юридичних осіб у поданні набувачам матеріальної, фінансової, організаційної та іншої благодійної допомоги;

· специфічними формами благодійництва є меценатство і спонсорство;

· благодійна діяльність - безкорислива діяльність благодійних організацій, що не передбачає прибутків від цієї діяльності;

· благодійна організація - недержавна організація, головною метою діяльності якої є здійснення благодійної діяльності в інтересах суспільства або окремих категорій осіб;

· благодійники - фізичні та юридичні особи, які здійснюють благодійництво в інтересах набувачів благодійної допомоги;

· набувачі благодійної допомоги - фізичні та юридичні особи, які потребують і отримують благодійну допомогу;

· меценатство — добровільна безкорислива діяльність фізичних осіб у матеріальній, фінансовій та іншій підтримці набувачів благодійної допомоги;

· спонсорство - добровільна безприбуткова участь фізичних та юридичних осіб у матеріальній підтримці благодійної діяльності з метою популяризації виключно свого імені (назви), торгової марки (Закон України про благодійництво та благодійні організації //Офіційний вісник України. - 1997.-№42) Витоками соціально-педагогічної роботи є діяльність, яка здійснювалась в основному церквами та благодійними організаціями. Держава виконувала лише незначну частину цієї роботи. Проте, за часів правління Івана Грозного опікування дітьми-сиротами було справою державних органів. Сирітськими будинками керував церковний Патріарший Указ. Створення перших благодійних закладів, товариств відбувалося на початку 18 століття. Петро І спробував поєднати державну та благодійну турботу. У 1712 році був створений шпиталь для убогих солдат, у 1715 році - виданий Указ про створення шпиталів для незаконнона-роджених дітей, фінансування яких відбувалося за рахунок пожертвувань заможних громадян. У 1764 році Катерина II створює Виховне товариство, яке продовжує традиції благодійної діяльності, що були закладені Петром І. За її указом , в рамках цього товариства, для дівчат з бідних благородних сімей, був відкритий Смольний інститут благородних дівиць. Поступово традиція відкриття благодійних товариств перейшла до жінок генерал-губернаторів. У 1837 р. Т.В.Голіцина заснувала Благодійне товариство, яке почало розповсюджувати рукодільні школи для дівчат. У 1848р. Є.І.Тучкова організовує Дамський тюремний комітет. Далі широкою благодійною діяльністю починають займатися люди з вищих верств населення, яким було не байдуже майбутнє суспільства. Серед напрямків їх діяльності були:

· просвіта незаможного населення - "Товариство розповсюдження корисних книг" (1861), яке займалося виданням книг для народу, відкриттям народних бібліотек, організацією публічних читань;

· організація багатоаспектної соціальної допомоги - "Товариство заохочення працелюбності" (1863),

· "Школа кухарок" (1870),

· "Попечительство Горлецьких" (1881), яке надавало допомогу бідним студентам московської консерваторії;

· організація медичної допомоги вдома та відкиття лікарні для невиліковних хворих з школою сестер милосердя при ній;

· організація вихованої роботи з сиротами - у 1763 році з ініціативи І.І.Бецького був створений Московський виховний дім для підкинутих та бездоглядних дітей, який будувався та утримувався на пожертви приватних осіб. Його завданням було рятування та виховання дітей, що не мають батьків.

І.Бецькой мав за мету через "закриті виховні училища" створити "нову породу людей": освічених і працелюбних чоловіків та жінок. "Громадські діти", які виховувалися у цьому домі мали привілеї: їх не можна було закріпачити, вони звільнялися від податей, а найкращі з них продовжували освіту в Академії мистецтв чи в фельдшерській школі.

До 19 ст. Московський виховний дім мас такі підрозділи: 18 відділень немовлят; управління вихованцями, що живуть у селах; підготовки жіночої прислуги для дому; пологове відділення; акушерський інститут; Миколаївський сирітський інститут для бідних офіцерських дівиць-сиріт, що готував гувернанток.

У 1842 р. створений дитячий притулок у Харкові, де знаходилися бідні діти як вільних батьків, так і кріпаків (православних). 36 дівчаток та 32 хлопчика у віці від 3 до 10 років з'являлися у притулок вранці, де за ними наглядали, годували, навчали, а ввечері їх забирали батьки.

Дівчата, які успішно закінчили курс у 10 років переводилися до школи Харківського благодійного товариства, яке виникло у 1843 р., там вони знаходилися до 17 років. З 1870 притулок стає інтернатом для дівчат.

У 1881 р. виникає Олександрівський притулок, який займається хлопцями з бідних сімей від 7 до 13 років (100 хлопців) Харкова та Харківської губернії. Вони здобувають загальну освіту в обсязі початкових народних училищ, крім того, столярську, слюсарську, ковальську підготовку. Також з 1890 р. вводиться курс духовної музики, а з 1895 р. - садівництва, городництва, співу. Особливу увагу звертали на моральне та фізичне виховання хлопців.

У 1874 р. створюється Товариство опікування безпритульними неповнолітніми сиротами, яке піклувалось, в основному, про підкидьків.

У 1899 р. з'являється Ольгінський притулок для бідних дітей, який був відкритий в домі, що заповів притулку харківський міщанин Некрасов.

У 1910 р. Товариством боротьби з жебрацтвом дітей відкритий притулок, де головна увага приділяється перевихованню "дітей вулиці".

У цьому ж році ремісник І.І.Зобін відкриває притулок-сховище для дітей найбідніших ремісників. Таким чином, наприкінці 19 ст. існувала система притулків під наглядом Губернського піклування дитячими притулками; захист дітей з делінквентною поведінкою.

Вперше в 1864 р. громадськістю було проголошено про необхідність введення особливих правових норм для неповнолітніх в Судові устави.

І в 1897 р. був прийнятий Закон про неповнолітніх правопорушників. На цих засадах були створені умови для відкриття Дитячих судів (1910р. - у Петербурзі, 1912 р. - у Москві, далі - у Харкові, Києві, Одесі), які існували до 1917р.

З 1914 р. виходив щомісячник "Особливі суди для неповнолітніх і боротьба з дитячою бездоглядністю"; корекція девіантної поведінки.

Вперше у 1864 р. Дамським тюремним комітетом відкрито ремісничо-виховний притулок з метою примусового перевиховання хлопців від 10 до 15 років, які були під слідством чи засуджені. Притулок був розрахований на 150 хлопців, які утримувалися тут не менше року, але до виповнення йому 18 років.

З 1869 до 1875р. притулком керував П.Рукавішников.

В 1874 р. в селі Болшево створено виправний притулок для дівчат (від 6 до 14 років) - "Товариство заохочення працьовитості". Виховувалися дівчата в притулку до 16 років.

У Харкові Товариство виправних притулків для неповнолітніх злочинців було засновано в 60-ті роки 19 ст., але перший такий притулок було відкрито у 1881 р. У ньому перевиховувалось більше 50 хлопців, які приймалися сюди віком до 16 років, не менш, ніж на два роки. Вихованці одержували загальну освіту, виховувалися відповідно до релігійної моралі, поваги до чужої власності, покори старшим, призвичаювалися до праці; організація дозвіллєвої діяльності дітей та підлітків найбідніших верств населення.

Першими організаторами такої діяльності були О.Зеленко (1871-1953) та С.Шацький (1878-1934), які, з метою створення умов для покращення дитинства бідноти, організували дитячі клуби та літню колонію Товариства "Сетлемент"(1905). Практична діяльність наштовхнула організаторів до висновків, що ефективність ви ховної роботи з дітьми залежить від тісного контакту з батьками. С.Т.Шацький: " Не можно зрозуміти, де закінчується дитина і починається середовище"(81). Саме тому при "Сетлементі" створюються консультативний пункт для батьків, батьківський університет, курси з окремих предметів, пункт надання медичної допомоги. На початку 1908 р. "Сетлемент" був закритий царатом за "проведення соціалізму серед дітей". В 1909 році С.Т.Шацький зумів відновити діяльність товариства, але під новою назвою Станція "Дитяча праця та відпочинок". У структуру Станції, крім клубів, входили ще й дитячий садок та експериментальна початкова школа.
^ 21 Проаналізуйте соціальне значення діяльності Товариства Червоного Хреста.

Товариство Червоного Хреста України, керуючись основоположними принципами Руху Червоного Хреста і Червоного Півмісяця та відповідно до Указу Президента України від 28 жовтня 1992 р., вирішує важливі гуманітарні проблеми країни, надаючи підтримку органам державної влади в цій сфері.За останні роки Товариство в суспільстві сприймається як неполітична, нейтральна організація, гуманітарний лідер серед великої кількості громадських організацій, стратегічний напрямок якого - залишатись незалежним і самостійним суб'єктом гуманітарної діяльності, бути там, де виникає потреба в неупередженому захисті постраждалих в наслідок надзвичайних ситуацій і наданні їм необхідної допомоги і підтримки.Одним з найважливіших завдань Червоного Хреста завжди було, є і будет захист життя, здоров'я і гідності громадян, і передусім - найбільшнезахищених: жертв збройних конфліктів, стихійних лих, інвалідів, немічних, самотніх, дітей-сиріт та безпритульних дітей, хворих на такі небезпечні хвороби, як туберкульоз і СНІД.Доброта, милосердя, співчуття. Споконвіку цінувалися вони понад усі людські якості, не втратили вони своєї цінності й нині. Адже торкатися серцем чужої біди означає зробити її своєю і обов'язково допомогти.За восьмидесятирічну історію Український   Червоний Хрест розробив і втілив у життя численні благодійні програми з реалізації цієї благодійної місії. Боротьбою з хворобами, голодом, епідеміями, служба розшуку, медико-соціальна допомога для незахищених верств населення різного віку - всім доводиться займатися працівникам Товариства Червоного Хреста Київської області.Один з напрямків його діяльності - це, зокрема, надання допомоги хворим на туберкульоз.Товариство  Червоного Хреста за скрутних економічних умов неспроможне без сторонньої допомоги вирішувати складні завдання. Томуголовне у роботі знайти тих, кому не байдужа доля сиріт, немічних, хворих.

^ 22.Висвітліть особливості соціально-педагогічної діяльності в 60-80 роки .
60-80-ті роки XX ст. Повернення до соціально-педагогічних проблем відбувається на початку 60-х років у період політичної "відлиги". Педагогічна громадськість відчуває недостатність існування "школи-навчання" для гармонійного розвитку людини, тому звертається до соціальне педагогічних ідей 20-30 р. Починається переосмислення досвіду, що набули педологи. Особлива увага надається соціальним чинникам розвитку особистості. Одним із перших звертається до цих проблем Л.В.Занков, який досліджує причини девіантної поведінки дітей. У цей час набувається перший емпіричний досвід з виховної роботи в соціальному середовищі, з'являються посади організатора позашкільної роботи, педаго-гів-організаторів як з виховної, так і спортивно-оздоровчої роботи з дітьми та підлітками за місцем проживання - все це свідчить про подальший розвиток ідей "педагогіки середовища".


^ 23 Дайте порівняльну х-ку використання заохочення та покарання в СПД.
Методи сімейного виховання – способи, шляхи , за допомогою яких здійснюється цілеспрямований педагогічний вплив на свідомість і поведінку дітей членами сім”ї \батьки, прабатьки, брати та сестри, інші родичі\.
Вибір методів виховання в сім”ї залежить від педагогічної культури батьків: розуміння цілі виховання, батьківської ролі, уявлення про цінності, стилю відносин, культури мовлення і т.д. Тому методи сімейного виховання несуть в собі яскраве відображення особистості батьків і невіддільні від них. Скільки батьків – стільки різновидів методів. Наприклад, переконання в одних батьків – м”яке навіювання, в інших – погроза, крик. Коли в сім”ї відносини з батьками близькі, теплі, дружні, головний метод – заохочення. При холодних, відчужених, звичайно, переважає суворість і покарання. Методи дуже залежать від встановлених батьками виховних пріоритетів: одні хочуть виховати в дітей рису слухняність, тому методи їх спрямовані на те, щоб дитина безвідмовно виконувала вимоги дорослих.Інші вважають більш важливим бачити як дитина самостійно мислить, вчать виявляти ініціативу і, звичайно, знаходять для цього відповідні методи .
Усі батьки використовують методи \прийоми\: переконання (пояснення, настанова, порада, розповідь, навіювання та інші); вправи і привчання, організація різних доручень і обов”язків дітей, режиму їх навчання, праці та відпочинку; заохочення (похвала, подарунки, цікава для дітей перспектива); покарання ( позбавлення задоволень, відмова від дружби тощо, крім фізичного і морального насилля!)
Сімейна педагогіка обережно підходить до покарання дітей і не схвалює методів, що є проявом жорстокості, які шкодять фізичному і психічному здоров”ю дитини і принижують людську гідність.
Вибір і застосування методів сімейного виховання спирається на ряд загальних умов: знання батьками своїх дітей; особистий досвід батьків; спільна діяльність; педагогічна культура батьків; вміння спілкуватися\ частота, обсяг, мова, тема спілкування , інтереси\.
“Педагогічні знання батьків особливо важливі в той період, коли батько і мати є єдиними вихователями соєї дитини... У віці до 6-ти: років розумовий розвиток, духовне життя дітей у вирішальній мірі залежить від ... елементарної педагогічної культури матері і батька, яка виражається в мудрому розумінні надзвичайно складних душевних рухів людини, яка розвивається”,- писав В.О.Сухомлинський \”Батьківська педагогіка”.
^ 24. Схарактерезуйте соц.. середовище як необхідну умову соціалізації особистості. Визначте категорію « соціальна адаптація» та її види.

Особистість є не тільки наслідком, а й причиною со-ціально-етичних дій, що відбуваються в соціумі. її сприй-няття економічних, політичних, соціальних відносин за-лежить від історичної епохи і типу суспільства. Відповід-но, кожна людина по-своєму відображає їх, що визначає її соціальну якість, зміст і характер практичної діяльності. Саме в процесі такої діяльності людина, з одного боку, інтег-рує соціальні відносини навколишнього середовища, а з другого -- виробляє своє особливе ставлення до оточення, стратегію соціальної поведінки..Людина розвивається у взаємодії з навколишнім се-редовищем, проте життя її є індивідуальним надбанням, а процес розвитку особистості завжди -- глибоко неповтор-ним явищем. Процес соц. адаптації розгляд. На 3 рівнях:1). Суспільство ( макросеред.) , 2). Соц.. група( мікросеред.), 3).внутрішня адаптація. Социальная адаптация - процесс активного приспособления человека к изменившейся среде с помощью различных социальных средств. Различают активную (процес, коли індивід прагне до енергійної взаємодії з навк. середовищем) и пассивную( індивід не намагаеться до змін оточуючого середовища) социальные адаптации. Показателем успешной социальной адаптации является высокий социальный статус индивида в данной среде, а также его удовлетворенность этой средой в целом. Показателем неуспешной социальной адаптации является перемещение индивида в иную социальную среду либо отклоняющееся поведение.

^ 25.Розкрийте зміст та види соціальної профілактики.

Принятые на основе социальной диагностики решения и рекомендации реализуются через различные процедуры технологии социальной работы. Одной из таких процедур является социальная профилактика. Под профилактикой подразумеваются научно обоснованные и своевременно предпринимаемые действия, направленные на:1. Предотвращение возможных физических, психологических или социокультурных коллизий у отдельных индивидов и групп риска;2. Сохранение, поддержание и защита нормального уровня жизни и здоровья людей;3. Содействие им в достижении поставленных целей и раскрытие их внутренних потенциалов. Види соц.. профілактики: 1) первинн ( попередження виникнення проблем , спрямована на формування в особистості неприйняття, категоричну відмову від певних стандартів в поведінці і негативних звичок). 2)вторинна ( попередження загострення проблеми, мотивація до зміни поведінки, спрямована на обмеження пошир. Окремих негативних явищ, що мають місце в суспільстві чи соц.. групі). 3) третинна ( зменшення ризику, відновлення негативних видів поведінки, робота спрямована на відновлення особистісного соц.. статусу людини, повернення її в сім ю, трудовий колектив, до сусп.. корисної діяльності).

^ 26.Схарактерезуцте сутність соц.. реабілітації.

Соціальна реабілітація – спрямована на відновлення людини в її правах, соц.. статусі, здоров ї і дієздатності. Процес спрямований не тільки на відновлення здатностей людини, але й на соціальне становище вцілому. Напрями:

  1. реабілітація інвалідів і дітей з обмежен. функт. можливостями;

  2. військовослужбовців;

  3. людей похилого віку;

  4. осіб, які повернулися з місць позб. волі.

27.Висвітліть традиції соціальної підтримки за часів козацтва.

У багатовіковій історії України важливе місце належить козацтву. За слушним висловом В. Б. Антоновича в ньому найвиразніше і найяскравіше визначилася "провідна ідея, що виявляла собою жадання народу", основою якої був принцип демократизму і рівного політичного права для кожної особистості 1. Ці засади простежуються на прикладі діяльності козацтва в різних сферах суспільного життя. Так, освоюючи степові простори, козаки, всупереч панівному феодальному способові виробництва, розвивали власне господарство, що базувалося на вільнонайманій праці. Ґрунтуючись на глибоких історичних традиціях, козацтво відродило перерваний іноземними загарбниками державотворчий процес в Україні. Вагомий його внесок у розвиток матеріальної культури та духовного життя народу. Зрештою, з середини XVII ст. козацтво почало репрезентувати перед світом український етнос, а українці дістали назву "козацького народу".Життя запорізького козацтва грунтувалось на глибоко демократичних принципах: рівність у праві володіння землями, право вільного вступу до лав козацтва незалежно від соціальної і національної приналежності, релігійних переконань, участі в органах самоврядування тощо. Феномен Запорізької Січі в тому, що саме тут уперше державотворча функція перейшла безпосередньо до представників простого народу.
Запорізька Січ як політичне утворення була фактично зародком майбутньої української держави, продовженням традиції українського народу, яка перервалася після сходження з політичної арени Галицько-волинського І Київського князівств.

^ 28. Схарактерезуйте соціально педагогічну діяльність у 20-30- роки 20 ст.

Характерна особливість вітчизняної соціальної психології 20 —30-х років XX століття — пошук власного шляху й місця у світовій соціально-психологічній думці, здійснюваний як у дискусіях з основними школами зарубіжної соціальної психології, так і через засвоєння марксистських ідей та їх застосування з метою розуміння соціально-психологічної реальності. У цей час робляться спроби побудови системи соціально-психологічних поглядів. Попри те, що у 20-ті роки вийшла у світ низка публікацій з питань соціальної психології, авторами яких були представники різних наук (психологи В. Артемов, Б. Беляев, невропатолог і психіатр В. Бехтерев, психолог і філософ Г. Челпанов, юрист М. Рейснер, філолог Л. Войто-ловський та ін.), домінантними в аналізі соціально-психологічних явищ були соціологічний і психологічний підходи.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   17

Схожі:

Книга для батьків iconВітаємо вас на сайті закарпатських батьків!
...
Книга для батьків iconРоальд Дал «Матильда»
«Матильда» — найпопулярніша книга Роальда Дала, одного з літературних батьків Джоан Ролінґ — авторки «Гаррі Поттера»
Книга для батьків iconА книга-читач-бібліотека; б книга-книжкова справа-читач; в книга-книгоопис-бібліографія
Бібліотечна діяльність здобула офіційне визнання на міжнародному рівні як професія у
Книга для батьків iconСтрахувальник
Один з батьків або законний опікун дитини, або третя особа за згодою батьків або законних опікунів
Книга для батьків iconІнструкція з безпеки дитини
Якщо дитина вміє говорити, вивчить із нею у першу чергу її повне П.І. Б., адресу проживання, місце роботи батьків, як дістатися додому...
Книга для батьків iconПлан. Юридичне розуміння сім’ї Шлюбні відносини у соціально-правовому...
Сімейний кодекс України (Відомості Верховної Ради України (ввр), 2002, n 21-22, )
Книга для батьків iconКнига перша
Ця книга – перший художній твір у незалежній Україні про героїчну історію Української
Книга для батьків iconУкраїнська народна педагогіка
Видання становить інтерес для всіх, хто цікавиться україн­ською народною педагогічною культурою, особливо для батьків, учителів,...
Книга для батьків iconУкраїнська народна педагогіка
Видання становить інтерес для всіх, хто цікавиться україн­ською народною педагогічною культурою, особливо для батьків, учителів,...
Книга для батьків iconКнига про Гайдамаччину ХХ століття
Книга є збіркою радіопередач авторського циклу Романа Коваля “Отамани Гайдамацького краю”, який в 2000 – 2001 роках прозвучав на...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Школьные материалы


База даних захищена авторським правом © 2015
звернутися до адміністрації
skaz.com.ua
Головна сторінка