Міністерство освіти І науки, молоді та спорту україни




Скачати 454.43 Kb.
НазваМіністерство освіти І науки, молоді та спорту україни
Сторінка1/2
Дата конвертації03.04.2014
Розмір454.43 Kb.
ТипДокументы
skaz.com.ua > Культура > Документы
  1   2


МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

ХЕРСОНСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

КАФЕДРА ДИЗАЙНУ

ЗВІТ

з музейної і пленерної практики
Студента групи 1Д4: _______________ Кіян Анастасія Сергіївна

Старший викладач: ________________ Афанасьєва Світлана Ігорівна
Асистент: ________________________ Сандік Олена Петрівна

Херсон – 2012

ЗМІСТ


ВСТУП …………………………………………….....……………………………3
1. Музеї та їх різновиди ………………………….……………………………….4

2. Історія створення херсонського обласного художнього музею ім. Олексія Шовкуненка ……………………………………………...………………………. 8

2.1. Склад колекції ……………………………………………………………….10

2.2. Види і жанри скульптури …………………………………………………...12

2.3. Живопис та графіка …………………………………………………………14

3. Пленер …………………………………………………………………………19

4. Перспектива пряма та перцептивна ………………………………………….20

5. Акварель на пленері …………………………………………………............. 23
^ ВИСНОВОК
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ДОДАТКИ

ВСТУП
Мистецтво [художня творчість] - література, архітектура, скульптура, живопис, графіка, декоративно-прикладне мистецтво, музика, танець, театр, кіно та інші різновиди людської діяльності, будують художні цінності. Мистецтво - форма художньо-образного освоєння світу, вираження духовної сутності людини. Художник у творах мистецтва втілює свої почуття, думки, прагнення, ідеали, вигадка і т.д. іноді мистецтвом називають тільки образотворче мистецтво.
У процесі праці людина пізнає світ, з'являються знання, мистецтво і релігія, причому на найдавніших етапах людської історії людську свідомість було не розчленоване, в ньому перепліталися і релігійні, і моральні, і естетичні, і наукові знання.
Мистецтво старше науки, старше землеробства, старше держави. Воно молодше хіба тільки праці - прародителя усього людського. Причому з появою класів, держав, різних наук, мистецтво не зникає, а навпаки ще більше розвивається і продовжує свій шлях у віках. Слідом за соціальними змінами видозмінюється його характер, стиль, предмети і способи зображення, а місце займане мистецтвом в життя, залишається незмінно величезним. І ніколи, які б важкі не були часи, люди не переставали творити даремні в побутовому сенсі поєднання слів, звуків, фарб. Часом мистецтво переживає кризу, але ніколи не вмирає, і буде існувати, поки буде жити людина, пізнавати навколишній світ і результати свого пізнання перетворювати не тільки в математичні, фізичні та хімічні формули, а й у твори мистецтва.


  1. ^ МУЗЕЇ ТА ЇХ РІЗНОВИДИ


Кожен музей є по-своєму унікальним і неповторним. І все-таки у складі музейних зібрань, масштабі діяльності, юридичному статусі та інших характеристиках є деякі схожі риси, що дають можливість розподіляти все різноманіття музейного світу на певні групи, інакше кажучи, здійснювати їх класифікацію.Однією з найважливіших категорій класифікації виступає профіль музею, тобто його спеціалізація. Основоположною ознакою класифікації тут є зв'язок музею з конкретною наукою або видом мистецтва, технікою, виробництвом та його галузями. Цей зв'язок простежується у складі фондів музею, в тематиці його наукової, експозиційної і культурно-освітньої діяльності. При цьому зазвичай музеї однієї спеціалізації, тобто одного профілю, об'єднуються у відповідні групи: природничо-наукові, історичні, художні, архітектурні, літературні, театральні, музичні, промислові, сільськогосподарські, педагогічні та музеї науки і техніки. Крім того, у межах структури профільної дисципліни або галузі знань існують профільні підгрупи. Розглянемо це детальніше.

Історичні музеї поділяють на:

• загальноісторичні (широкого профілю);

• археологічні музеї;

• етнографічні музеї;

• військово-історичні музеї

• музеї політичної історії;

• музеї історії релігії;

• історико-побутові музеї, що на відміну від етнографічних музеїв документують не етнічні, а соціально-психологічні особливості побуту;

• монографічні музеї, що присвячені конкретній особі, події, установі, колективу;

• інші історичні музеї;

Художні музеї поділяють на:

• музеї образотворчого (національного і зарубіжного) мистецтва;

• музеї декоративно-прикладного мистецтва;

• музеї народного мистецтва;

• монографічні музеї;

• інші художні музеї.

Природничо-наукові музеї поділяють на палеонтологічні, антропологічні, біологічні (широкого профілю), ботанічні, зоологічні, мінералогічні, геологічні, географічні та інші музеї; Існують музеї, зібрання та діяльність яких пов'язані з кількома науковими дисциплінами або галузями знань. їх називають музеями комплексного профілю. Найпоширенішими серед них є краєзнавчі музеї, що поєднують як мінімум історичну та природничо-наукову спеціалізацію, адже їх зібрання документують не тільки історію, але й природу краю. При цьому в них нерідко створюються художні та літературні відділи, що значно Ускладнює їх профіль. Комплексний профіль мають і музеї-ансамблі, що створюються на основі пам'ятників архітектури, їх інтер'єрів, навколишньої території та різних споруд. Залежно від характеру ансамблю музеї можуть бути історико-художніми, історико-архітектурними та історико-культурними. Розвиток науки, техніки, мистецтва, культури приводить до появи нових профільних груп. Наприклад, винахід акваланга в 40-х pp. 20 ст. поклав початок виникненню підводної археології. Хоча залишки стародавніх суден і раніше підіймалися на поверхню водолазами, тільки винахід автономного апарата для дихання дав змогу археологам вести розкопки під водою, дотримуючись тих самих правил, що й на суші. Результати підводних розкопок у поєднанні з розробленням нових технологій у царині реставрації і консервації мокрого дерева зумовили появу серед історичних музеїв нової профільної групи - музеїв підводної археології. В їх зібраннях - остови і фрагменти кораблів, вантажі та різноманітні предмети, підняті з морських глибин. Щонайбільшою популярністю серед музеїв цієї профільної групи користуються музей «Васа» в Стокгольмі, де експонується шведський військовий корабель 17 ст., а також Бодрумський музей підводної археології (Туреччина), в зібраннях якого знаходяться предмети, знайдені під час розкопок п'яти кораблів, що затонули між 1600 р. до н. є. та 1025 р. н. є. Разом із профільною використовується й типологічна класифікація, згідно з якою музеї поділяють на науково-дослідні, науково-освітні та учбові. Науково-дослідні музеї функціонують при науково-дослідних інститутах та академіях наук і зазвичай входять до їх складу як структурні підрозділи. їх фонди використовують із науковою метою, а експозиції орієнтовані передусім на фахівців. За приклад цього типу музеїв може правити Музей медицини у Києві. До найпоширенішого типу належать науково-освітні музеї. Вони теж займаються дослідницькою роботою, але насамперед орієнтовані на масового відвідувача. Тому їх фонди широко використовують із культурно-освітньою метою, а в поточній діяльності значну увагу приділяють створенню експозицій, виставок та організації різних культурно-освітніх заходів. Головне призначення учбових музеїв полягає у забезпеченні наочності і предметності процесу освіти та підготовки кадрів. Цей тип музеїв переважно існує при різних навчальних закладах та спеціальних відомствах. Окрім традиційного екскурсійного показу учбові музеї широко використовують специфічні форми і методи роботи з колекціями. Це демонстрація окремих музейних предметів на лекціях, науковий опис та обробка матеріалів польових досліджень під час практичних занять, копіювання творів образотворчого мистецтва. У деяких випадках фонди та експозиції учбових музеїв можуть бути закриті для масового відвідувача. До таких належать, зокрема, деякі музеї криміналістики системи Міністерства внутрішніх справ. Типологія за суспільним призначенням музеїв має доволі умовний характер, і жорсткої грані поміж названими типами не існує. Науково-освітні музеї використовуються в навчальному процесі, а їх зібрання - з науковою метою. Водночас чимало наукових та учбових музеїв відвідують не тільки учні та фахівці, але й широка публіка. Існує й інша типологія музеїв, згідно з якою вирізняють музеї колекційного типу та музеї ансамблевого типу. їх основу становить поділ за такою ознакою, як спосіб здійснення музеями функції документування. Музеї колекційного типу будують свою діяльність на основі традиційних зібрань: речових, писемних, образотворчих матеріалів, що відповідають їх профілю. Таким чином, функцію документування вони здійснюють шляхом комплектування і збереження фондів музейних предметів. Основу діяльності музеїв ансамблевого типу становлять пам'ятники архітектури з їх інтер'єрами, прилеглою територією, природним середовищем. Функцію документування вони виконують шляхом збереження або відтворення ансамблю нерухомих пам'ятників і властивого їм оточення. Найпоширеніші форми цього типу музеїв: музей під відкритим небом, палац-музей, будинок-музей, музей-квартира, музей-майстерня. Серед музеїв під відкритим небом існує особлива група музеїв, які створюються на основі нерухомих пам'ятників, музеєфікованих на місці їх розташування зі збереженням або відновленням історико-культурного і природного середовищ. Зважаючи на особливу цінність, вони мають статус музеїв-заповідників (наприклад, Музей-заповідник «Софія Київська» та «Києво-Печерський музейний заповідник») і включені до списку всесвітньої культурної та природної спадщини ЮНЕСКО. Особливу типологічну групу становлять і меморіальні музеї, що створюються з метою увічнення пам'яті про видатних людей та події, а їх обов'язковим компонентом виступає автентичність місця. Таке розуміння меморіального музею, необхідними критеріями якого є меморіальна будівля або місце, колекція меморіальних предметів і меморіально-побутова експозиція, закріпило Положення про меморіальні музеї системи Міністерства культури (1967). Що стосується профілю меморіального музею, то він визначається змістом події або характером діяльності людини, якій присвячений, наприклад, Меморіальний музей-квартира Павла Тичини в Києві.Типологія за ознакою здійснення функції документування теж носить певною мірою умовний характер, оскільки колекційні музеї можуть розташовуватися в архітектурних пам'ятниках, що зберігаються в історичній, а музеї-ансамблі не обмежують свою діяльність лише збереженням пам'ятників архітектури, а й створюють профільні колекції.При цьому як профільна, так і типологічна класифікації спрямовані на виявлення груп поєднуваних музеїв. Це дає можливість координувати роботу музеїв одного профілю або одного типу, виявляти закономірності їх розвитку, сприяти підвищенню ефективності музейної діяльності загалом.Існують також інші принципи класифікації, що не збігаються ні з профільним поділом, ні з типологією. Зокрема, основу класифікації музеїв може становити адміністративно-територіальна ознака, згідно з якою розрізняються республіканські, крайові, обласні, районні музеї. За належністю (юридичним статусом) музеї поділяються на державні, громадські та приватні. Перші з них є власністю держави і фінансуються з державного бюджету. їх значна частина перебуває у підпорядкуванні Міністерства культури і туризму України. Поза тим існує значна група державних музеїв, які підпорядковуються не органам управління культурою, а різним міністерствам та відомствам. Це так звані відомчі музеї, які фінансуються з державного бюджету через Міністерство фінансів та відповідні відомства. До категорії громадських музеїв належать музеї, що створені за ініціативи громадськості та діють на громадських засадах, але під науково-методичним керівництвом державних музеїв. Фінансують громадські музеї ті установи, при яких вони створені. До 1978 р. значення «громадський музей» заступав термін «народний музей», традиція створення яких стала складатися в Україні ще на межі 19-20 ст. Однак значного розмаху музейне будівництво такого типу набуло в 20-х pp. 20 ст. у зв'язку з розвитком краєзнавчого руху й активізацією роботи зі створення «літописів» фабрик і заводів.


  1. ^ ІСТОРІЯ СТВОРЕННЯ ХЕРСОНСЬКОГО ОБЛАСНОГО ХУДОЖНЬОГО МУЗЕЮ ІМЕНІ ОЛЕКСІЯ ШОВКУНЕНКА


Недалеко від Дніпра, в будівлі колишньої Міської Думи, побудованому за проектом архітектора А.Б. Мінкуса в 1905 - 1906 рр.., Розмістився Херсонський обласний художній музей ім. Олексія Шовкуненка. Створений завдяки дару ленінградського колекціонера М. І.Корніловской на базі художнього відділу краєзнавчого музею та урочисто відкритий 27 травня 1978 напередодні 200-річчя міста, Херсонський художній музей став справжньою скарбницею образотворчого мистецтва. Стиль будівлі ідентичний характеру історико-культурного життя кінця 19-початку 20 століть. У той час архітектори шукали нетипові проекти, прагнули до вираження через неординарність. Натхнення черпалося як з нових течій так і з історично сформованих стилів минулого часу. Все це вилилося в неабиякий стиль еклектизму, який поєднує в собі елементи ренесансу, класицизму і ампіру. У 1907 році споруда будівлі була закінчена і Дума в'їхала в новий будинок. Дума в Херсоні була повним і законним представником всього міського населення і мала право здійснювати юридичні акти. 8 жовтня 1918 був прийнятий новий закон про вибори і Херсонська міська Дума була розпущена. По закінченню революції 1917 року багато років в будівлі знаходився міськрада, а з 1944 по 1960 року обком Компартії України і Виконком міськради. У 1960-і роки у співробітників міськвиконкому виникла ідея встановити в круглих отворах башти годинник на зразок західноєвропейських ратушею. В прорізах були встановлені білосніжний циферблат із звуковим супроводом мелодії "Ой, Дніпро, Дніпро" і ударами дзвону, відповідними часу. У 70-80-х роках 20 століття механізм зносився і лише до святкування 225-річчя міста знову були урочисто запущені в акомпанементі тієї ж улюбленої пісні херсонців "Ой, Дніпро, Дніпро". Зараз в будівлі ось вже чверть століття розташовується Херсонський художній музей імені О.О. Шовкуненко. Історія виникнення художнього музею починається в кінці 19 - початку 20 століття, коли в 1890 році археологом і відомим громадським діячем Віктором Івановичем Гошкевичем був відкритий перший в Херсоні музей археології. Приблизно в 1910 році Гошкевич передав музей у дар місту. Софія Богданівна Фальц-Фейн безкоштовно виділила один зі своїх будинків під міський музей, в якому він розташовувався аж до 1978 року. В експозиції 1910 крім археологічних знахідок були представлені також і твори мистецтва. У 1912 році було покладено початок майбутнього Херсонського художнього музею, з ініціативи художника А.Н.Гедрейца на першому поверсі історико-археологічного музею був відкритий музей витончених мистецтв. Завдяки діяльності Гедрейца колекція музею, що складається переважно з ікон та старовинних картин, поповнювалася творами живопису з Петербурзької Академії мистецтв, а також скульптурами, фарфоровими і кришталевими виробами з імператорського фарфорового і скляного заводів. У колекцію музею мистецтв входили мальовничі полотна А.П.Боголюбова, І.Ф.Колеснікова та інших майстрів. Також свої твори дарували музею В.Е.Маковскій, С.С.Егорнов, Н.К.Горбунов та інші художники. Після Жовтневої революції 1917 року в колекцію музею увійшли націоналізовані приватні колекції російського, західно-європейського живопису, графіки, декоративно-прикладного мистецтва. У 30-і роки 20 століття при закритті Катерининського собору в колекцію музею увійшли 9 робіт Михайла Шибанова. За 20-30 роки художня колекція музею значно поповнилася творами російського та західноєвропейського живопису, графіки, декоративно-прикладного мистецтва. Напередодні Великої Вітчизняної війни його фонди нараховували близько 700 експонатів. У роки фашистської окупації гітлерівці вивезли з Херсона в Німеччину й Румунію більшу частину музейних цінностей, у тому числі й колекцію творів мистецтва. Після звільнення міста в березні 1944 р. у Херсоні почала відроджуватися музейна справа, почалися пошуки втрачених цінностей. Історико - археологічний музей відновив свою роботу. Однак художній відділ удалося відкрити лише в 1966 році. Завдяки активної збіральницький роботі фонди художнього відділу музею поповнилися полотнами українських і російських художників, добутками сучасних майстрів.  В 1976 р. місто одержало спадщину - колекцію ленінградського колекціонера М. І. Корніловської - 500 творів образотворчого мистецтва, стародавні рами, унікальний книжковий фонд. На базі художнього відділу краєзнавчого музею та ленінградської колекції в 1978 році й був створений Херсонський художній музей. У перші дні існування в колекцію музею було передано значне число експонатів з фондів Міністерств культури СРСР й України, Спілок художників СРСР й України. В 1981 р. надійшло більше 100 творів нашого  земляка, народного художника СРСР, дійсного члена Академії мистецтв СРСР,  професора О.О. Шовкуненка, подарованих його дружиною О. В. Шовкуненко. Це дало можливість створити монографічну експозицію робіт видатного живописця.



    1. ^ СКЛАД КОЛЕКЦІЇ


Сьогодні художня колекція музею нараховує близько 7000 експонатів й є одним з найцікавіших музейних зібрань України. В експозиції представлені твори вітчизняного й світового живопису, графіки, скульптури, декоративно-прикладного мистецтва, які хронологічно охоплюють період з 18 століття до наших днів, від зразків стародавнього іконопису й до робіт сучасних Херсонських художників. Експозиція, що займає 12 просторих залів, відкривається колекцією ікон 17 – 19 століть. Українські ікони позначені любов’ю до декоративності і мальовничості. Вони пройняті національним колоритом і доброзичливістю українського народу («Юрій Змієборець зі святими апостолами Петром і Павлом.» 18 – поч. 19 ст., «Богородиця Вгамуй мої печалі.» 19 ст., «Андрій Першозваний.» 20 ст.,  «Христос-Виноградар.» Поч. 19 ст.). Блискучу майстерність російських іконописців демонструють ікони 17 ст. – так звані «північні письма», які втілюють народні уявлення і смаки, вражають стриманими і благородними кольоровими співвідношеннями («Апостол Пилип», «Євангеліст Марко», «Євангеліст Лука»).    Гордість музею -  ікони з іконостасу Херсонського Катериненського собору, виконані наприкінці  19 ст. талановитим російським майстром Михайлом Шибановим. Вони є унікальнім зразком російського історійко-релігійного живопису. У свій час церква офіційно передала їх музею, який, практично, подарував їм друге життя, здійснивши повну їх реставрацію («Свята Катерина», «Три святителя», «Апостол Петро»). У відділі російського та українського мистецтва кінця XVIIІ – першої половини ХІХ ст. значну цінність являють собою твори таких видатних майстрів як Ф.Толстой (медальйони на теми Вітчизняної війни 1812 р.),    І. Айвазовський («Буря іде»), П. Орлов («Неаполітанка»), М. Сверчков («Собака і заєць»), Я. Капков («Вдовичка»), О. Боголюбов («Острів Капрі»), пейзажи й портрети, які  майстерно виконані анонімними живописцями. Експозицію прикрашають чудові полотна О. Саврасова («Захід сонця»),  В. Максимова («Єдиний учитель»), В. Полєнова («Скотний двір в Абрамцеві»), В. Маковського («Дівчина з муфтою»), І. Крамського («У каміна») – членів Товариства пересувних виставок, заснованого у 1871 р., діяльність якого відіграла велику роль у розвитку реалістичного демократичного мистецтва другої половини 19 ст. Добре представлено  у зібранні творчість майстрів Товариства південно-російських художників, заснованого у 1890 році в Одесі під впливом “передвижництва”.  Об’єднання, очолюване К. Костанді, відіграло велику роль у розвитку українського мистецтва в кінці ХІХ – на початку ХХ століття. Цей розділ колекції знайомить глядачів з творами М. Кузнєцова («Портрет М.Л. Скадовського»), Т. Дворникова («На терасі»), М. Скадовського («Перед концертом»), К. Костанді («Родина художника»). Гордість колекції – твори видатного українського майстра Миколи Пимоненка, експонента Товариства пересувних виставок і товариства південно-російських  художників («Колядки», «Пасхальна  заутреня»).Російська скульптура дореволюційного  періоду  репрезентована окремими творами видатних майстрів. Серед них – «Кінь з водничим» П. Клодта,  «Князь Святослав» Е. Лансере, «Мефістофель» М. Антокольського, «Селянська дівчина на коні» М. Ліберіха,  роботи В. Грачова, В. Серова, І. Гінцбурга, І. Віталі, С. Дуковича, дивовижна майоліка М. Врубеля.
Справжні перлини музейної колекції – чудові твори майстрів кінця 19 – початку 20 сторіччя. Це роботи В. Серова («Портрет Перцова»), В. Рождественского («Оголена»), М. Кримова («Літня пора»), К. Коровіна («Фаетон у Севастополі»), Е. Столиці («Беріг моря»), М. Жука («Казка»), Б. Григор’єва («Маскарад»). Зібрання відділу зарубіжного мистецтва порівняно невелике, але гідне музею будь-якого  рівня. Окрасою колекції вважається робота англійського майстра 17 ст. Пітера Лелі (Пітера ван дер Фаса) “Дама з собачкою”, а також німецького художника Августа фон Байєра “Біля монастирського настоятеля ” (1859). Уявлення про італійський портрет дає чудове полотно невідомого  майстра 18 сторіччя “Портрет духовного лиця і хлопчика”.Провідне місце в зібранні музею займає колекція творів радянського періоду. З  розмаїттям  творчості видатних художників союзних республік знайомлять роботи І. Заріпова, К. Добрайса, О. і С. Ткачових, Д. Митлянського, А. Акопяна,  В. Стожарова, Т. Геворкяна, П. Оссовського, В. Попова, П. Кончаловського.Широко і різноманітно репрезентовані в колекції твори українських майстрів 20 століття: К. Трохименка, Т. Яблонської, М. Глущенка, С. Григор’єва, А. Коцки, Й. Бокшая.  Творчість провідних херсонських художників представлена творами Г. Курнакова, В.Такаєвої, Г. Петрова, В. Осадчого, В. Чуприни, А. Платонова, Л. Штирмера, Ф. Кідера, В. Ваганова, М. Шнайдер, В. Шкуропата, І. Білокура, В. Потребенка, Л. Петрової, Л. Вітковської.Особливе місце в музеї займає зібрання творів О. Шовкуненка (154 роботи), чудового українського живописця , серед яких виділяються такі твори як «Дуби на галявині» (1956), “Молодиця” (1938), “Натюрморт з синім глечиком” (1930), “За шиттям” (1940), “Портрет Н.М. Ужвій у ролі Раневської  (1947). Всі вони наповнені любов’ю до рідного краю, людини, світу речей.Значний інтерес становить колекція графіки, в  якій зібрані твори таких видатних митців 19 -  початку 20 ст.. як В. Тімм, В. Серов, М. Врубель, З. Серебрякова, А. Васнецов, а також роботи майстрів 20 ст.  В. Касіяна, М. Попова, В. Бунова,  І. Ботька, В. Мироненка та ін.Народна творчість майстрів декоративно – ужиткового мистецтва Росії, України, країн Заходу і Сходу представлена чудовими старовинними і сучасними зразками кераміки, скла, металопластики, ткацтва, різьблення по дереву, декоративного розпису.


    1. ^ ВИДИ І ЖАНРИ СКУЛЬПТУРИ



Скульптура - ліпка, пластика, вид образотворчого мистецтва, твори якого мають об'ємну тривимірну форму і виконуються їх твердих або пластичних матеріалів.
Скульптура - просторово-образотворче мистецтво, освоює світ у пластичних образах, які відображаються в матеріалах, здатних передати життєвий образ явищ.
Скульптура виявляє певну близькість до архітектури: вона також має справу з простором і об'ємом, підпорядковується законам тектоніки і матеріальна за своєю природою. Але на відміну від архітектури вона не функціональна, а образотворчому. Головними специфічними рисами скульптури є тілесність, матеріальність, лаконізм і універсальність.
Матеріальність скульптури обумовлена ​​здатністю людини відчувати обсяг. Але вищою формою дотику в скульптурі, що виводить його на новий рівень сприйняття, стає здатність людини «зорово сприймати дотиком» сприйняту через скульптуру форму, коли око набуває здатності співвідносити глибину і опуклість різних поверхонь, підпорядковуючи їх смислової цілісності всього сприйняття.
Матеріальність скульптури виявляється в конкретності матеріалу, який знаходячи форму, перестає бути об'єктивною реальністю для людини і ставати матеріальним носієм художньої ідеї. Скульптура - це мистецтво перетворення простору за допомогою обсягу. Кожна культура приносить своє розуміння співвідношення об'єму і простору: античність розуміє об'єм тіла як розташування в просторі, середні століття - простір як ірреальний світ, епоха бароко - простір як середу, захоплена скульптурним об'ємом і підкорена їм, класицизм - рівновага простору, обсягу та форми. 19 століття дозволив простору "увійти" в світ скульптури, подарувавши обсягом плинність в просторі, а 20 століття, продовживши цей процес, зробив скульптуру рухомий і прохідною для простору. Лаконічність скульптури пов'язана з тим фактом, що вона практично позбавлена ​​сюжетності і розповідність. Тому її можна назвати виразником відстороненого в конкретному. Легкість сприйняття скульптури - тільки здається. Скульптура символічна, умовна і художня, а значить складна і глибина для сприйняття. Мир скульптури представлений великою різноманітністю видів і жанрів.

Види скульптури:
• Дрібна пластика [стародавні гліптики - різьблення на напівдорогоцінного мінералах; різьблення по кістці; фігурки з різних матеріалів, амулети і талісмани; медалі.];
• Скульптура малих форм [статуетки до півметра жанрової тематики, призначені для інтер'єрів і розраховані на камерність сприйняття];
• Станкова скульптура [статуя, призначена для кругового огляду, близька до натури реальних розмірів людського тіла, автономна і не вимагає зв'язку з конкретним інтер'єром];
• Монументально-декоративна скульптура [рельєфи, фризи на стінах, статуї на фронтонах, атланти і каріатиди, твори, призначені для парків та скверів, декорації фонтанів і т.д.];
• Монументальна [надгробки, пам'ятники, пам'ятники].

Жанри скульптури:
• Самий популярний жанр в скульптурі - портрет. Розвиток портретного жанру в скульптурі йде практично паралельно з уявленнями про роль особистості в історії. В залежності від цього розуміння портрет стає то більш реалістичним, то ідеалізованим. Форми портрета в історії були різноманітними: маски мумій, герма [чотиригранний стовп з портретної головою] у греків, римський бюст. Портрет став розділятися за призначенням: парадний і камерний.
• Анімалістичний жанр розвивається в скульптурі ще раніше, ніж портрет. Але справжній розвиток він отримує з катастрофою антропоцентричних уявлень про світ і усвідомленні людиною єдиної матеріальності світу.
• Особливе місце в скульптурі отримує жанр фрагмента - окремих частин тіла людини. Скульптурний фрагмент виникає на основі колекціонування фрагментів античних статуй і розвивається як самостійне явище, що володіє новими художньо-естетичними можливостями для вираження змісту, в якому немає заданого сюжету, а є тільки пластичний мотив. Родоначальником цього жанру вважають О. Родена.
• Історичний жанр пов'язаний з відображенням конкретних історичних подій та розповіддю про їх учасників. Найчастіше цей жанр реалізує себе в монументальних формах.


    1. ^ ЖИВОПИС ТА ГРАФІКА



Живопис - вид образотворчого мистецтва, твори якого створюються за допомогою фарб, що наносяться на яку-небудь тверду поверхню. У художніх творах, створюваних живописом використовуються колір і малюнок, світлотінь, виразність мазків, фактури і композиції, що дозволяє відтворювати на площині барвисте багатство світу, об'ємність предметів, їх якісне, матеріальне своєрідність, просторову глибину і световоздушную середу. Живопис може передавати стан статичності і відчуття тимчасового розвитку, спокою і емоційно-духовної насиченості, скороминущої миттєвості ситуації, ефект руху і т.п.; в живопису можливі складне оповідання і складний сюжет.

Колір є найбільш специфічним для живопису виразним засобом. Його експресія, здатність викликати різні почуття, асоціації підсилює емоційність зображення, обумовлює образотворчі, виразні і декоративні можливості живопису. У творах живопису колір утворює цілісну систему (колорит). Звичайно застосовується ряд взаємопов'язаних кольорів та їх відтінків (гамма барвиста), хоча існує також живопис відтінками одного кольору (монохромна). Інше виразний засіб живопису - малюнок (лінія і світлотінь) разом з кольором ритмічно і композиційно організовує зображення; лінія відмежовує друг від друга обсяги, часто є конструктивною основою мальовничої форми, дозволяє чи узагальнено детально відтворювати обрису предметів та їх найдрібніші елементи. Світлотінь дозволяє не тільки створити ілюзію об'ємності зображень, передати ступінь освітлення або затемненості предметів, але і створює враження руху повітря, світла і тіні. Важливу роль в живопису відіграє також барвисте пляма або мазок художника, який є його основним технічним прийомом і дозволяє передати безліч аспектів. Мазок сприяє пластичної, об'ємної ліпленні форми, передачі її матеріального характеру і фактури, в поєднанні з кольором відтворює колористичне багатство реального світу. Характер мазка (гладкий, злитий або пастозний, роздільний і т.п.) сприяє також створенню емоційної атмосфери твору, передачі безпосереднього почуття і настрої художника, його ставлення до зображеного.

Техніки та напрямки живопису

масло;
темпера;
емаль;
гуаш (оскільки в якості основного матеріалу художник використовує папір, характерну для графічних видів образотворчого мистецтва - класифікується і як графіка; про це говорить і застосування останньої для створення монохромних творів);
пастель (до цієї техніки справедливо зауваження аналогічне тому, що висловлено щодо попередньої);
туш (і в даному випадку, як і в двох попередніх - не можна однозначно віднести до графіки; на Сході, наприклад, каліграфія, здебільшого використовує цей матеріал, традиційно вважається живописом, як, втім, і академічна китайський живопис використовувала переважно саме туш - ахроматична гамма);
живопис по штукатурці: фреска і а секко;
граттаж
гризайль
карнации
лесировкою
пуантилізм
сграффіто
сфумато
клейова живопис;
воскова живопис: енкаустика, воскова темпера і холодний спосіб (воскові фарби на скипидарі);
живопис керамічними фарбами;
живопис силікатними фарбами;
акварельний живопис (техніка акварелі різна, деякі прийоми ближче до живопису, деякі - до графіки, тому невипадково в тезаурусі присутній такий оборот: «малювати аквареллю»)
суха кисть;
акрил;
змішана техніка;

Техніки живопису практично невичерпні. Все, що залишає небудь слід на чомусь, строго кажучи, є живописом: живопис створюється природою, часом і людиною. Це вже зазначив Леонардо да Вінчі.

Анімалістика (походить від лат. Animal - тварина) - жанр образотворчого мистецтва, в якому основним предметом зображення є тварини. Батальний жанр (походить від фр. Bataille - битва) - жанр образотворчого мистецтва, в якому зображуються теми війни: битви, військові походи, оспівує військові доблесті, лють битви, торжество перемоги. Побутовий жанр (жанровий живопис) - жанр образотворчого мистецтва, в якому зображуються буденні сцени з повсякденного життя людини без прикрас. Ванітас (від лат. Vanitas, букв. - «Метушня, марнославство») - жанр живопису епохи бароко, алегоричний натюрморт, композиційним центром якого традиційно є людський череп. Подібні картини, рання стадія розвитку натюрморту, призначалися для нагадування про швидкоплинність життя, марності задоволень і неминучості смерті. Найбільшого поширення набув у Фландрії та Нідерландах в XVI і XVII століттях, окремі приклади жанру зустрічаються у Франції та Іспанії. Ведута - жанр Венеціанської живопису 18 століття, в якому зображується міський пейзаж у вигляді панорами, з дотриманням масштабу і пропорцій. Великий представник цього стилю в живописі - венеціанський художник Каналетто (1697-1768). У Росії родоначальником архітектурної ведути були живописці Ф.Я.Алексеев, М.Н.Воробьев, С.Ф.Щедрін. Міський пейзаж (архітектурний пейзаж) - жанр образотворчого мистецтва, в якому основним предметом зображення є міські вулиці, будівлі. Інтер'єр (походить від фр. Intérieur - внутрішній) - жанр, в якому предметом зображення є зображення внутрішнього вигляду приміщення. Іпічний жанр (походить від грец. Hippos - кінь) - жанр образотворчого мистецтва, в якому головним мотивом є зображення коня. Історичний жанр - жанр образотворчого мистецтва, присвячений історичним подіям і діячам, а також соціально значимим явищам в історії суспільства. Капріччо (походить від італ. Capriccio, буквально - каприз, примха) - архітектурний пейзаж-фантазія. Найвідоміші художники писали капріччо: Франческо Гварді, Антоніо Каналетто. Карикатура (походить від італ.caricare - перебільшувати) - особливий жанр образотворчого мистецтва, який об'єднує зображення, в яких: свідомо створюється комічний ефект; з'єднується реальне і фантастичне; перебільшуються і загострюються характерні риси фігури, особи, костюма, манери поведінки людей і ін. Міфологічний (від грец. Mythos - переказ) - жанр образотворчого мистецтва, присвячений героям і подіям, про які розповідають міфи і легенди давніх народів Морський пейзаж (марина) (походить від фр. Marine, італ. Marina, від лат. Marinus - морської) - жанр образотворчого мистецтва, що зображує морський вид. Яскравий представник цього жанру - І.К.Айвазовський (1817-1900). Натюрморт (в перекладі з фр. - Мертва, нежива натура) - це художнє зображення різних предметів побуту. Ними можуть бути: посуд, домашнє начиння, фрукти, овочі, квіти, дичина або будь-яке їх поєднання. Найвідоміші школи в написання натюрморту - фламандська і голландська, в яких по-своєму вирішили задачу передачі кольору та композиції. Ню (походить від фр. Nu - голий, роздягнений) - один з жанрів образотворчого мистецтва, присвячений зображенню голого тіла, переважно жіночого. У своєму розвитку ню тісно пов'язаний із зображенням оголеного людського тіла і втілює ідеал краси даної країни та епохи. Ню зароджується в епоху Відродження в рамках міфологічного, алегоричного, історичного і побутового жанрів. Формування ню як жанру відбувається в 17 столітті з поширенням ідей сенсуалізму: зображення голого тіла переймаються відверто чуттєвим початком. Парсуна (перекручене лат. Persona - особистість, особа) - спочатку синонім сучасного поняття портрет незалежно від стилю, техніки зображення, місця і часу написання. Поняття парсуна у значенні твори перехідного періоду від іконопису до світського портретного живопису запропоновано І.М. Снєгирьовим в 1854 році. Пастораль (походить від фр. Pastorale, пастушачий, сільський) - жанр поетизують мирну і просту сільську життя. Пейзаж (походить від фр. Paysage - країна, місцевість) - жанр образотворчого мистецтва, в якому основним предметом зображення є природа. Портрет (походить від фр. Слова portrait) - це художнє зображення людини з передачею його внутрішнього світу. Ділиться на індивідуальний, груповий, парадний, автопортрет. Релігійний жанр, релігійний живопис - жанр образотворчого мистецтва, основними сюжетами якого є епізоди з Біблії та Євангелія. Сюжетно-тематична картина - змішування традиційних жанрів живопису (побутового, історичного, батального, композиційного портрета, пейзажу та ін), що виникло в радянському мистецтвознавстві і в художній практиці 1930-х рр. Хуа няо (в перекладі з кит. Птиці та квіти) - жанр китайського живопису, який зображає птиці та квіти Шань шуй (в перекладі з кит. Гори і вода) - жанр китайського живопису, який зображає гори і водоспади
Графіка

Графіка - це вид образотворчого мистецтва, що включає малюнок і друковані зображення.
Малюнки виконуються олівцем, тушшю, сепією, сангіною.

Друковані зображення - гравюри, літографія, ксилографія, монотипія. Графіка поділяється на станкову, книжкову і прикладну.
На межі живопису і графіки стоять акварель, гуаш і пастель. Перші твори графіки - наскальні розписи первісного мистецтва.
У Древній Греції графічне мистецтво було на найвищому рівні - вазопис.

За технікою Графіку поділяють на малюнок і друковану. Графіка найдавніший і традиційний вид графічного мистецтва - малюнок, витоки якого можна бачити в первісних наскальних зображеннях і в античній вазопіси, де основу зображення складають лінія і силует. У завданнях малюнка багато спільного з живописом, а кордони між ними умовні: акварель, гуаш, пастель, темпера можуть використовуватися для створення як графічних, так і живописних по характеру і стилю творів. Малюнок зближує з живописом і його унікальність, тоді як твори друкованої графіки - гравюри та літографії - можуть поширюватися в багатьох рівноцінних примірниках. Гравюра відома з 6-7 ст. в Китаї, з 14-15 вв. в Європі, літографія виникла лише до 19 в. До появи фотомеханічних репродукції друкована графіка служила для відтворення картин і малюнків. За призначенням розрізняються станкова, книжкова і газетно-журнальна, прикладна графіка і плакат. Станкова Графіка поширена в основному з епохи Відродження. Вона здавна звертається до традиційних жанрів образотворчого мистецтва - до тематичної композиції (гравюри А. Дюрера в Німеччині, Ж. Калло у Франції, Рембрандта в Голландії, К. Кольвіц в Германії, літографії Е. Делакруа, Т. Стейнлена у Франції, малюнки І. Ю. Рєпіна, В. А. Сєрова в Росії), портрета (малюнки Ф. Клуе, Д. Енгра у Франції, О. А. Кіпренського, гравюри Н. І. Уткіна в Росії, літографії Графіка (вид зобразить. мистецтва) З . Верейського в СРСР), пейзажу (гравюри японця Хокусая, сов. художника А. П. Остроумової-Лебедєвої, малюнки П. В. Мітуріча, Н. Н. Купреянова), натюрморту (малюнки М. А. Врубеля в Росії, А. Матісса у Франції, гравюри Д. І. Мітрохіна в СРСР). Станкові твори друкованої графіки (естампи) в силу тиражності і, отже, більшої доступності, а також декоративних якостей, обумовлених роботою в матеріалі (дерево, метал, лінолеум в гравюрі, камінь в літографії), широко використовуються для прикраси сучасного інтер'єру. Специфічними масовими видами є в станкового друкованої графіку лубок, а в газетно-журнальної - карикатура. Одна з основних областей застосування графіки - книга. З рукописною книгою старовини і середніх століть багато в чому пов'язана історія малюнка, з друкарською книгою - розвиток гравюри та літографії. У стародавньому світі з'явився шрифт, також відносяться до графіки, оскільки буква є графічним знаком. Книжкова графіка (У. Морріс в Англії, В. А. Фаворський, Е. Е. Лансере, В. В. Лебедєв, С. М. Пожарський, С. Б. Телінгатера в СРСР, В. Клемке в ГДР) включає ілюстрації ( виконують завдання тлумачення літературних творів), створення малюнка шрифту, загальна конструювання та оформлення книги. Порівняно молода область графіки - плакат, який в сучасних формах склався в 19 в. як вид торговельної і театральної реклами (афіші Ж. Шере, А. Тулуз-Лотрека), а потім став виконувати і завдання політичної агітації (плакати Д. С. Моора, В. В. Маяковського, А. А. Дейнеки в СРСР, Т . Трепковського в Польщі). Крім малюнка, плакат використовує і прийоми фотомонтажу, що застосовувалися також в книзі і журналі (роботи Дж. Хартфілда в Німеччині, графіка Клуцис в СРСР). Прикладна, у тому числі промислова, графіка (Л. М. Лисицький, А. М. Родченко в СРСР) набуває широкий круг функцій, вносячи художній початок в оформлення предметів утилітарного характеру (поштові марки, екслібриси, товарні знаки, етикетки та ін.) Зв'язок графіки з сучасним життям, можливості, що відкриваються перед нею розвитком поліграфії, створюють умови для виникнення все нових видів графічного мистецтва.


  1. ПЛЕНЕР



Пленер '(від фр. En plein air - «на відкритому повітрі») - живописна техніка зображення об'єктів при природному світлі і в природних умовах. Цей термін також використовується для позначення правдивого відображення барвистого багатства натури, всіх змін кольору в природних умовах, при активній ролі світла і повітря. Пленер з'явився на початку 19 ст. в Англії завдяки Джону Констебла і Річарду Парксу Бонінгтон. Пленерізм стає основою естетики художників, для яких світло і повітря набувають самостійного значення і чисто живописний інтерес. Сам предмет свідомо не промальовується, майже не виражається в конкретних силуетах або зовсім зникає. Ця техніка користувалася великою популярністю у французьких імпресіоністів (саме тоді пленер як термін отримує широке вживання). Такі художники, як Жан-Батист Каміль Коро, Жан-Франсуа Мілле, Каміль Піссарро, П'єр-Огюст Ренуар і не в останню чергу Клод Моне внесли свій вклад у становлення пленерного живопису. У Росії в 2-ій половині 19 - початку 20 ст. пленерного живописом успішно займаються Василь Полєнов, Ісаак Левітан, Володимир Сєров, Костянтин Коровін, Ігор Грабар. Живопис при природному світлі була відома давно і використовувалася в основному для створення ескізів. Однак серед художників барбізонської школи та імпресіоністів ця мальовнича техніка отримала нове життя. Завдяки пленеру фарби стали випускати в тубах. До цього художники готували фарби в своїх майстернях самі. Також цей термін має відношення до музики, коли концерти проводяться на відкритому повітрі. Одними з ранніх прикладів є «Музика феєрверку» Георга Фрідріха Генделя і творчість французького придворного театру.


  1. ^ ПЕРСПЕКТИВА ПРЯМА ТА ПЕРЦЕПТИВНА



Перспектива (фр. perspective від лат. Perspicere - дивитись крізь) - наука про зображення просторових об'єктів на площині або якій-небудь поверхні у відповідності з тими удаваними скороченнями їх розмірів, змінами обрисів форми і світлотіньових відносин, які спостерігаються в натурі. Іншими словами, це:

Явище удаваного спотворення пропорцій і форми тіл при їх візуальному спостереженні. Наприклад, два паралельних рейки здаються що сходяться в точку на горизонті. Спосіб зображення об'ємних тіл, передає їх власну просторову структуру і розташування в просторі. В образотворчому мистецтві можливе різне застосування перспективи, яка використовується як один із художніх засобів, що підсилюють виразність образів. Пряма і зворотна перспектива. Однією з причин, що ускладнюють розуміння древніх російських ікон, є особливий спосіб зображення простору і знаходяться в ньому земних і "небесних" істот і предметів. Ми дивимося на картини очима європейця, і зображене на них нам представляється дуже схожим на те, що ми бачимо в навколишньому світі. Найважливішим фактором, що пояснює "правдоподібність" європейського живопису, є застосування в образотворчому мистецтві Європи лінійної перспективи. Вчення про перспективу зародилося в XIII столітті, і це стало подією, що зіграв вельми помітну роль у долі європейської культури. Першим художником, в творчості якого знайшло практичне втілення уявлення про перспективу, який створив у зображенні на площині ілюзію тривимірного простору, був італієць Джотто (Джотто ді Бондоне, 1267-1332). Цього геніального художника епохи передвідродження по праву можна вважати предтечею в застосуванні лінійної перспективи в живописі. Яскравою ілюстрацією є фрески в капелі Скровеньи (капела дель Арена в Падуї) "Благовіщення Анни" і "Народження Марії" (1305-1313). У праведної подружжя Іоакима і Анни не було дітей. Одного разу до Анни явився ангел і повідомив її про те, що у неї народиться дочка (майбутня Богородиця). І Анна народила Марію. Подивимося, як зобразив ці події Джотто. Геометрично правильно, в аксонометрії зображений інтер'єр будинку Анни. До Джотто власне інтер'єру на картинах, фресках та іконах практично взагалі не було. Дійові особи містилися поряд або на тлі будівлі або гори з печерою, але при цьому малося на увазі, що дія розгортається всередині цієї будови або всередині печери. Щоб показати інтер'єр, на фресці найближча до глядача стіна як би знята. Дан "розріз" вдома. Розсічені стіни делікатно декоровані візерунком. Уже сам факт зображення інтер'єру таким способом знаменує велике новаторство Джотто. Це - сміливий відхід від традиції умовного листи, хоча зв'язок з нею ще остаточно не розірвана: показаний не тільки інтер'єр, але і його "вмістилище" - сама будівля. Проте головне полягає в способі, яким передано простір. Джотто як би зірвав з нього покрив таємничості. Під пензлем Джотто воно перестало бути загадковим: виявляється, його можна хіба що "зібрати" або "розібрати" за допомогою прозорих кубиків. За величиною зображених предметів (лавки, скрині) ми можемо судити про глибину і розмірах кімнати, в якій вони перебувають, і де відбувається дія. Це був перший і найважливіший крок на шляху до арифметизации простору Подивимося на фрески Джотто ще раз. Ангел пролітає крізь тісне вікно. Ангел, будучи "чистим духом", будучи безтілесним, не потребує будь отворі, вікні або двері для свого явища кому-небудь. У Джотто ж ангел навіть не влітає у вікно, а буквально протискується через нього, знаходячи в очах глядача майже фізично відчутну тілесність. Так Джотто "заземлює" чудо, переслідуючи мету домогтися достовірності та переконливості зображуваного. Переклад християнського перекази на мову земних "життєподібних" образів і відкриття способу зображення тривимірного простору на площині за допомогою лінійної перспективи знаменує настання нової ери в європейському мистецтві - реалізму. Ставлення до простору у творців ікон в Стародавній Русі було зовсім іншим. Простір "не від світу цього" зазвичай позначається на іконах суцільним золотим фоном, а предмети в ньому і їх взаємне розташування даються в так званій зворотній перспективі. Розглянемо можливе пояснення природи зворотної перспективи та її властивості. Зворотній перспектива древнє лінійною. Іконописці і ілюстратори стародавніх рукописних християнських книг були переконані в недосконалості людського зору, якому не можна довіряти через його тілесної природи, і тому вважали для себе обов'язковим намагатися зобразити світ не таким, яким вони його бачать, а таким, яким він є насправді. Питання ж про те, який світ насправді, міг вирішуватися тільки умоглядно, коли в якості аксіоми приймається не досвід земної тілесного життя, а догмати віри. І видається дуже знаменним, що й самі автори перших праць з лінійної перспективі Ібн аль Хайсам і Ц. Вітело вважали зменшення розмірів тіл при їх видаленні від спостерігача обманом зору, що, звичайно ж, правильно. Однак геометрія лінійної перспективи (відтворення "обману зору") виявилася зручним формальним прийомом і була згодом освоєна європейськими художниками і закріпилася у вільному від жорстких канонів західноєвропейському мистецтві. Православні ж іконописці залишилися вірні зворотній перспективі. Ми вже говорили, що ікона - це вікно в священний (сакральний) світ, і світ цей розорюється перед людиною, поглядають на ікону, лунає вшир - простягається. Простір не від світу цього має властивості, відмінними від властивостей земного простору, не доступними тілесному зору і не зрозумілими логікою тутешнього світу. На малюнку дана схема такого умоглядного побудови розширюється простору. Виникає зворотна перспектива: предмети теж розширюються при їх видаленні від глядача. Строгого проходження побудованої схемою, очевидно, не могло бути - адже світ на іконах лише позначається символами предметів, людей і т. д. І звичайно ж, досвід зорового сприйняття неминуче проривається і раз у раз дає про себе знати в "помилках" зображення. Зворотній перспектива і її властивості яскраво виражені на іконі "Положення в труну". На передньому плані ікони зображено труну з лежачим в ньому сповитий тілом Христа. До нього припала Богородиця, притиснувши своє обличчя до обличчя Сина. Поруч з нею до тіла Вчителі схилився Його улюблений учень - апостол Іоанн Богослов. Підперши долонею підборіддя, він з невимовною тугою дивиться в обличчя Ісуса Христа. За Іоанном в скорботних позах застигли Йосип Аримафейський і Никодим. Зліва від них стоять дружини-мироносиці.
Сумна сцена розгортається на тлі "іконних гірок", написаних у зворотній перспективі - іконні гірки радіально розходяться "вглиб". Зворотній перспектива виробляє тут надзвичайно сильний, приголомшливий ефект: простір розгортається вшир і вглиб, вверх і вниз з такою нестримною силою, що відбувається на очах дивиться на ікону знаходить космічний масштаб. Підняті вгору "руки" Марії Магдалини як би з'єднують місце, де знаходиться гріб Господній, з усією Всесвіту.

Блискуча неземної білизною плащаниця відразу ж привертає увагу наглядача до загорнутого в неї тіла Христа, але деталі "спідніх" одягів Іоанна Богослова і Марії Магдалини написані і скомпоновані так, що справляють враження темних розходяться сполохів, спрямованих вгору на яскравому тлі червоного мафория (ризи) Марії Магдалини. Вони захоплюють за собою погляд до піднятими і широко рознесеним в трагічному зламі рук - і вище, "в нагірна" - туди, де простягається надземний світ. Але ребра іконних гірок променями сходяться вниз до гробу і повертають погляд назад - до тіла Христа - осереддя світобудови. Лаконічність, коректність, зрозумілість і виразність образотворчих прийомів роблять цю ікону взірцем як би застиглою молитви-плачу, скорботні слова якої знайшли обриси і колір і лягли на іконну дошку. Зворотній перспектива не повинна сприйматися як невміння зображати простір. Стародавні російські іконописці не прийняли лінійної перспективи, коли познайомилися з нею. Зворотній перспектива зберігала свій духовний сенс, але була й протестом проти спокус "плотського зору".
Нерідко використання зворотної перспективи давало і переваги: ​​вона, наприклад, дозволяла розгортати будови так, що відкривалися "заслоненние" ними деталі і сцени, що розширювало інформативність іконного розповіді. Перцептивна перспектива
  1   2

Схожі:

Міністерство освіти І науки, молоді та спорту україни iconМіністерство освіти І науки україни пр. Перемоги
Міністерство освіти І науки, молоді та спорту Автономної Республіки Крим, управління (департаменти) освіти І науки, Київської, Севастопольської...
Міністерство освіти І науки, молоді та спорту україни iconСвятошинська районна в місті києві державна адміністрація
Міністерство освіти І науки, молоді та спорту Автономної Республіки Крим, департаменти освіти І науки, молоді та спорту (управління...
Міністерство освіти І науки, молоді та спорту україни iconМіністерство освіти І науки україни пр. Перемоги
Міністерству освіти І науки, молоді та спорту Автономної Республіки Крим, департаментам (управлінням) освіти І науки обласних, Київської...
Міністерство освіти І науки, молоді та спорту україни iconМіністерство освіти І науки, молоді та спорту України

Міністерство освіти І науки, молоді та спорту україни iconМіністерство освіти І науки, молоді та спорту України
Спеціаліст” на основі базової вищої освіти (освітньо-кваліфікаційний рівень „Бакалавр”)
Міністерство освіти І науки, молоді та спорту україни iconМіністерство освіти І науки, молоді та спорту україни київський національний...

Міністерство освіти І науки, молоді та спорту україни iconМіністерство освіти І науки, молоді та спорту України
України Національного університету «Юридична академія України імені Ярослава Мудрого»
Міністерство освіти І науки, молоді та спорту україни iconМіністерство освіти І науки, молоді та спорту України
України Національного університету «Юридична академія України імені Ярослава Мудрого»
Міністерство освіти І науки, молоді та спорту україни iconМіністерство освіти І науки, молоді та спорту України
України Національного університету «Юридична академія України імені Ярослава Мудрого»
Міністерство освіти І науки, молоді та спорту україни icon«Международная экономика»
Міністерство освіти І науки,молоді та спорту україни донецький державний університет управління
Додайте кнопку на своєму сайті:
Школьные материалы


База даних захищена авторським правом © 2015
звернутися до адміністрації
skaz.com.ua
Головна сторінка