Лекція 5 Тема : ‘’Розвиток фізичної культури І спорту в Україні”




Скачати 190.31 Kb.
НазваЛекція 5 Тема : ‘’Розвиток фізичної культури І спорту в Україні”
Дата конвертації27.03.2014
Розмір190.31 Kb.
ТипЛекція
skaz.com.ua > Культура > Лекція
Модуль 3

Лекція 5

Тема : ‘’Розвиток фізичної культури і спорту в Україні”.

План.

  1. Фізична культура - невід’ємна частина національної культури нашого народу.

  2. Розвиток фізичної культури в Україні у 19-20 століттях.

  3. Розвиток туризму в Україні.

  4. Історія розвитку фізичної культури і спорту в Миколаївській області.


Мета лекції: ознайомити студентів з витоками, розвитком фізичної культури та спорту в Україні.
Завдання лекції: дати студентам знання з питань розвитку фізичної культури східних слов’ян, розвитку фізичної культури в Україні у 19-20 століттях, зародження і розвитку фізичної культури і спорту на Миколаївщині в дореволюційний період,фізичної культури і спорту на Миколаївщині в післявоєнні роки.

^ Ключові слова: фізична культура, фізичні вправи, слов’яни, біг, плавання, боротьба, види спорту, учасники змагань,переможець змагань, місто Миколаїв, яхт-клуб,плавання, веслування,спортсмени, змагання, фізична підготовка, спорт.
Фізична культура і спорт – невід’ємна частина національної культури і здоров’я. Фізичні вправи здавна були частиною побуту українського народу.

Предки слов'ян, одного із самих великих народів Європи, здавна займали частину Східної Європи й жили по берегах Вісли й на південному узбережжі Балтійського моря, а також по Дніпрові, Дністру й на узбережжі Чорного моря. Слов'яни займалися полюванням, скотарством, рибним ловом. Їм була відома обробка металів. Слов'яни мешкали родовим ладом. У них існувало патріархальне рабство. З V століття слов'яни починають набіги на Візантійську імперію. Головною метою цих набігів було захоплення здобичі й бранців.

Із середи общинників поступово стали виділятися старійшини, у руках яких зосереджували найбільші ділянки землі. Під час війн з їхнього числа вибирався проводир-князь.

Слов'яни були рослими, сильними, приділяли увагу веслуванню. На своїх човнах вони досягали Константинополя і Криту. Візантійський письменник Маврикій відзначав, що слов'яни були дуже хоробрі, волелюбні, витривалі; легко переносили жару, холод, дощ. Слов'яни дуже добре плавали, могли подовгу сидіти під водою з очеретяною трубкою, вичікуючи зручний момент для нападу.

Вони використовували різноманітні ігри й фізичні вправи: стінка на стінку, фехтування на ціпках, кулачні бої, стрільба з лука, метання каменів у ціль, ігри «чур», «бабки», «узяття містечка» і інші. До епохи військової демократії відносяться ігри «узяття містечка» і виникнення російської гри «городки». Вивчення народних ігор дозволяє вловити сліди фізичного виховання, фізичної підготовки племінних дружин.

У грі «стінка на стінку» призвідниками виступали діти, потім у гру вступали юнаки 17-19 років, а потім чоловіки 25 років і більше. Правила кулачних боїв - «битися віч-на-віч» і «груди із грудьми» відображають прагнення знищити супротивника у відкритому бої.

Кулачні бої, фехтування на ціпках, різні ігри з елементами перегони мали велике значення в підготовці народу до оборони. Широко були поширені «ведмежі бої» і єдиноборство з биком.

Слов'яни, минувши рабовласницький лад, відразу перейшли до феодалізму.

Фізична культура слов'ян по своєму ідейному змісту й народностям була більше прогресивною, ніж фізична культура рабовласницького суспільства західних держав.

На початку Х століття Наддністрянщина й землі, що примикали до неї, об'єдналися під владою князя Олега. Олег спочатку панував над новгородськими слов'янами, але потім, спустився по Дніпру й опанував Києвом. Олег об'єднав Новгородські й Київські племена слов'ян, і це об'єднання отримало назву Русь. Центром Русі був Київ. У Київській державі російський народ згуртував різні народи Східної Європи.

У період утворення Київської Русі у східних слов'ян продовжували зберігатися й розвиватися самобутні традиції фізичного виховання. Молоді, починаючи в дитячого віку, прищеплювалися здібності й навички, потрібні у військовій і трудовій справі. Основними засобами фізичної підготовки були численні ігри й фізичні вправи. Юнаки змагалися в стрільбі з лука, піднятті тягарів, ходьбі на лижах, плаванні, бігу, кінських аренах, метанні списа й т.п. Серед дорослих популярна була гра з домашнім биком, а також ігри-хороводи. Значення масових ігор і вправ було величезним. Вони виробляли в молоді вправність у праці, прищеплювали колективізм, ініціативу й винахідливість.

На початку IX століття зародилася князівська дружина - професійна військова організація. Вона складалася із трьох груп. У першу дружину входили найбільш знатні бояри. Друга група складалася з дітей. Вони знаходилися при князі, мешкали на його дворі, будучи його слугами й охоронцями. За це їм покладалися зброя, одяг, їжа, частина військової здобичі й данини, що збирається князем. Третю групу становили власне військові. Вони були з народу й зберігали з народом тісний зв'язок.

Дружинників учили вести бій у ближньому ладі й застосовувати холодну зброю. У системі фізичного виховання дружин велику роль грала гребна справа, що мала військово-прикладне значення. Веслування використовувалося дружинниками у військових походах в інші країни. Особливо часто ці походи проводилися в IX-X століттях. У війську Олега було 2000 човнів по 40 веслярів у кожній.

Величезну роль у фізичному загартуванні російського народу грав мисливський промисел, разом з яким розвивалися й мисливські ігри.

Фізична культура в період феодальної роздробленості Русі (XI-XIII століття). Основною галуззю господарства Київської Русі було землеробство. Серед общинників виділялися найкрупніші землевласники, які зосереджували у своїх руках великі земельні наділи. Місцеві феодали прагнули звільнитися з-під влади київських князів і підтримували своїх місцевих князів у боротьбі з Києвом за самостійність.

Таким чином єдність Київської Русі стала порушуватися й змінилася феодальною роздробленістю. Сини Ярослава отримали окремі князівства: Київське, Новгородське, Чернігівське, Переяславське, Ростово-Суздальське. Нові соціально-класові відносини накладали відбиток і на розвиток фізичної культури.

У цей період у слов'ян були широко поширені «грища», що робили величезний вплив на розвиток фізичної культури. «Грища» влаштовували на місцях, де проходив обмін, похоронні обряди, суд, де сходилися дороги.

За допомогою масових змагальних ігор збагачувався народний досвід фізичного виховання.

Широко були поширені ігри в «бабки», стрільба з лука по бабках, встановленим у всю ширину вулиці. У народному середовищі мали широке поширення фізичні вправи: біг, лазіння, плавання, ходьба на лижах, метання в ціль; застосовувалися різні засоби в іграх: м'ячі, ціпки, ходулі, тичини, ключки. Народні ігри регламентувалися цілим рядом неписаних правил. Наприклад, у боях стінка на стінку: лежачого не бити, битися віч-на-віч, заначку в рукавицю не класти, на чужий бік не переходити, підніжки не ставити. Тільки в чесних боях зараховувалася перемога.

У феодальної знаті військово-фізична підготовка стала системою фізичного виховання. З'явилися нові елементи фізичної підготовки - верхова їзда, ігри в шахи, шашки, кості. Великою популярністю користувалося спортивне полювання з ловчими птахами.

Святкові народні ігри, їзда верхи, кулачні бої, плавання, біг, веслування, підняття ваги були дуже популярні у народі. У свій час саме вони стали основою системи фізичної підготовки запорізьких козаків, які відрізнялись незаурядною силою та витривалістю. Українці були спритними наїзниками , борцями, фехтувальниками, лучниками. У всьому світі відомі школи східних єдиноборств, однак і в Україні була своя школа бойових мистецтв. Деякі прийоми козацького бою, як стверджують спеціалісти, і зараз можна побачити у гопаку – танці, який знають і люблять не тільки на Україні. Колись це була продумана і випробувана у боях система бойової підготовки. Бойовий гопак відрізняється від інших видів бойових мистецтв тим, що заснований не на блокуванні удару , а на відхиленні від нього. Окрім бойової підготовки , козаків вчили пірнати, не боятись вогню, “спілкуватись” з землею та космосом. Бойовий гопак мав декілька різновидів. Один з видів у наш час практикують харківські спортсмени. Назва цього стилю “метелиця” походить від українського слова “метелити”, тобто бити неприятеля, поки він не звалиться замертво.

З кінця XIX віку в Україні почали поширюватись європейські види спорту, створювались спортивні гуртки і об’єднання , культувались окремі види спорту, насамперед футбол. Ця командна гра 14 липня 2004 року відсвяткувала 110-й “день народження” в Україні. Саме в цей день сто років назад у матчі у Стрийському парку Львова місцева команда “Сокіл”одержала перемогу над збірною міста Кракова (Польща). Однак у той час спортивних кружків було небагато, їх членами були в основному забезпечені люди. Але й такі невеликі спортивні товариства пропаганду вали фізичну культуру і спорт як складову гармонійного розвитку особистості. Вже у 1855 році у програмі учбових закладів Києва з’явились заняття з гімнастики, а в 1859 році була організована фехтувально - гімнастична школа. Ентузіасти розповсюдження і розвитку спорту створювали різні клуби і товариства. На початку XX століття у Києві вже існували “Київське скакове товариство”(в яке входили прихильники кінного спорту), “Київське атлетичне товариство”, “Шахове товариство”, “Товариство прихильників голубиного спорту”, “Київське товариство велосипедистів - любителів”, яхт – клуб, клуб автомобілістів, “Київський кружок парусників”, а також товариства “Спорт” і “Сокіл”.

Великий вклад у розвиток Київського атлетичного товариства вніс його засновник лікар Гарнич – Гарницький. Він був не тільки головою цього спортивного об’єднання , але й начальником гавані, віце – командором яхт – клубу, членом клубу прихильників рисистих бігів , туризму і повітря плавання. Дякуючи таким ентузіастам з кожним роком все більше людей починали інтересуватись спортом.

Одним із сильніших фехтувальників того часу був Петро Заковорот. У 1899 році на міжнародних змаганнях у Будапешті він завоював свою першу золоту нагороду, а через рік на змаганнях, що проходили у рамках Всесвітньої виставки у Парижі, повторив свій успіх. З часом, уже в радянські часи, Петро Заковорот викладав у Харкові і підготував не малу кількість розрядників і майстрів спорту.

Відносно статистичним даним 1908 року, в Україні нараховувалось 196 спортивних об’єднань , членами яких були вісім тисяч людей. Правда , у більшості випадків керували цими об’єднаннями люди, які не мали спеціальної підготовки. Перші двохмісячні курси для підготовки спеціалістів фізичного виховання були організовані у Києві у 1912 році.

Гордістю України став Іван Піддубний, який народився на Полтавщині. У сім’ї Піддубних всі чоловіки були дуже міцними фізично і мали відмінне здоров’я. У народі Івана Піддубного називали “Іван - непереможний”і “Людина - гора”. На протязі сорока років він виступав як атлет – гирьовик і борець (російська боротьба на поясах і французька боротьба). Іван Піддубний не програв за свою кар’єру ні одного поєдинку і отримав , крім багато чисельних нагород, світове признання як “чемпіон чемпіонів”. (Слово ‘’чемпіон’’ походить від англійського ‘’ champion‘’ і означає спортсмена чи спортивну команду – переможця у змаганнях з любого виду спорту).

Українці приймали участь в олімпійському русі ще на етапі його становлення у 80-х роках 19 століття. Генерал Олексій Бутовський, уродженець Полтавщини, став одним з основників олімпійського руху. З 1894 по 1900 роки він був членом Міжнародного олімпійського комітету(МОК). Через століття, у 1994 році, ще один українець, всесвітньо відомий спринтер Валерій Борзов теж займав цю почесну посаду.

У 1913 році у Києві відбулась Перша всеросійська олімпіада , яка була присвячена 300-річчю правління сім’ї Романових. З цього випадку вперше у Російській імперії був побудований стадіон, пристосований спеціально для спортивних змагань – з біговими доріжками, велотреком і трибунами на п’ять тисяч місць. У програму олімпіади входили: легка атлетика, марафонський біг, футбол, боротьба, підняття гир, фехтування, плавання, гімнастика, кінні змагання, вело – і мотогонки по маршруту Чернігів – Київ. Представники Києва отримали 37 призових місць із 83 ( для порівняння : Петербург 33, Москва – 5). На цих змаганнях киянка Н.Попова встановила світовий рекорд у бігу на 100метрів (13,1 секунди), також успішно виступала у фехтуванні, у стрибках в довжину ( встановила рекорд країни) і висоту. У ті часи спортивні змагання для жінок були явищем незвичайним, і тому виступ Н.Попової здалось журналістам “чудним”: “З чого це жінки так розстрибались?”(Рекорд (англ. Record) – височайше досягнення, показане у спортивних змаганнях. Рекорди бувають особистими і командними, країни, Європи, світу, олімпійські).

З роками розвиток фізичної культури і спорту набув форми масового руху, який охопив широкі маси населення. Після Жовтневої революції (1917) масові спортивні змагання і свята фізкультури стали регулярними. З 1921 року проводились Всеукраїнські спартакіади, переможці яких приймали участь у Всесоюзних спартакіада. Так, на спартакіаді 1928 року, на якій проводились змагання з 22 видів спорту, збірна команда Української РСР зайняла друге місце.

Процес підготовки спортсменів набув системного характеру і зросла необхідність у кваліфікованих педагогах. Тому у 1925 році у Харківському інституті народної освіти була відкрита кафедра фізичної культури, яка готувала тренерів і вчителів для шкіл і інших учбових закладів. Щоб задовольнити потреби у постійній інформації про розвиток спорту і досягнень спортсменів , у 1922 році був заснований журнал “Фізична культура”( з 1928 року він виходить під назвою “Фізкультура і спорт”). Видатною подією у житті Києва стало відкриття найбільшого на той момент “Красного стадиона”, трибуни якого вміщали п’ять тисяч болільників.

Введення у 1931 році комплексу ГПО (“ Готовий до праці та оборони”) і дитячого комплексу БГПО (“готовий до праці і оборони”) привело у ряди фізкультурників майже все праце дійне населення. Значки ГПО та БГПО у ті роки були своєрідними фізкультурними орденами. А для спортсменів, які досягли видатних спортивних перемог , були введені три спортивних розряди і звання “ Майстер спорту”.У 1930 році у Харкові відкрився перший в Україні Державний інститут фізичної культури, а в п’яти містах – технікуми.

Особливу популярність у 1930-х роках 20 століття набули лижні та велопробіги, велотури, піші і лодочні походи, естафети і кроси. Найбільш відомі велопробіги, в яких приймали участь українські спортсмени, проходили по маршрутам Одеса – Владивосток (14 317км) і “ Вздовж кордонів СРСР”(30872 км). Ці пробіги у чомусь схожі на відомі багатоденні гонки ,що проводяться у наш час, наприклад “Тур де Франс”.

Видатними спортсменами довоєнного часу були гімнасти А.Абдулаєва, Є.Бокова, Т.Демиденко,М.Дмитрієв; важкоатлети Г.Попов, Я.Куценко ; легкоатлети Г.Раєвський, В.Калініна,З.Синицька, К.Адаменко; плавці Т.Литвинова і В.Фурманюк.

У роки Великої Вітчизняної війни видатні майстри спорту із зброєю в руках воювали з фашистськими окупантами. Багаторазовий чемпіон СРСР з велосипедного спорту Юрій Гаммерштедт приймав участь у відомій нічній атаці Зелеєвських висот і штурмував Берлін. А після війни, у 1950 році він завоював звання чемпіона СРСР по шосейним гонкам.

Багаторазовий чемпіон по плаванню Микола Корнієнко, щоб своєчасно доставити важливі відомості командуванню , проплив у льодяній воді Сиваша 17км. За цей подвиг він був нагороджений орденом Бойового Червоного Прапора. Кращим снайпером 545 –го мотострілкового полку став шестиразовий рекордсмен країни з легкої атлетики Гавриіл Раєвський. А його рідний брат Іван, теж відомий легкоатлет, відзначився у боях під Сталінградом. Він загинув, звільняючи своє рідне місто Харків.

Рекордсмен – десятиборець Олександр Коккинакі пройшов шлях від сержанта – командира кулеметного відділення – до підполковника, начальника кафедри Київського вищого інженерно – артилерійського училища. Не дивлячись на важке поранення руки, він повернувся у спорт, став чемпіоном СРСР в метанні молота і встановив шість всесоюзних рекордів.

Не відставали від чоловіків і жінки – спортсменки. Відважним снайпером була Людмила Павлюченко, яка у роки війни знищила 186 фашистів і була нагороджена Зіркою Героя Радянського Союзу. Видатна спортсменка – лижниця з Харкова Людмила Пашкова у роки війни довгий час воювала у партизанському загоні, пізніше закінчила курси парашутистів – десантників і командувала особливою лижною знищувальною ротою. Вона приймала участь в обороні Москви і Ленінграду, в боях на Орловсько – Курській дузі, у звільненні рідного міста.

В історію українського і світового спорту увійшов легендарний “Матч смерті”. Футболісти , які по різним обставинам залишились в оку4пованому Києві, перемогли в серії матчів німецьку команду “flakelf”. В останньому матчі вони, знесилені, все ж перемогли противника з рахунком 4 : 2. У 1965 році футболісти,що залишились в живих, були нагороджені медалями “За бойові заслуги”, а ті що загинули у німецькому концтаборі Н.Трусевич,А.Клименко, Н.Коротких були посмертно нагороджені медалями “За відвагу”

Приймав участь у боях за звільнення України і чотирьохразовий чемпіон СРСР з гімнастики і акробатики Леонід Свєшніков. Він командував ротою автоматників, а закінчував війну вже начальником розвідки полку, кавалером восьми бойових нагород.

Після закінчення війни, коли тільки почалось налагоджуватись мирне життя, у вересні 1945 року була проведена Українська спартакіада , в якій прийняли участь представники всіх областей країни. Відновлювались зруйновані у роки війни і будувались нові стадіони( Київський республіканський стадіон,1944 рік, Палац фізкультури, 1948 рік), почала друкуватись газета “Советский спорт”(1949), з 1965 року – “Спортивна газета ”. Крім змагань, проводились спортивні паради, присвячені різним святковим датам.

Розвитій системі масового спорту необхідні були спортивні споруди і організація по підготовці спортсменів. До 1970 року в Україні було 705 стадіонів, 287 басейнів для плавання і тисячі спортивних баз і залів. В одинадцяти вищих школах спортивної майстерності велись заняття по двадцяти видам спорту. Дякуючи цьому українські спортсмени у всесоюзних і міжнародних змаганнях завжди займали високі місця в особистих і командних змаганнях. Так, на V спартакіаді народів СРСР у 1971 році українські спортсмени завоювали 304 медалі (з них 101 золоту) і встановили 47 рекордів.

Туризм ( франц. Tourisme, от tour – прогулянка, поїздка) – мандрівка, похід у вільний час. Існує багато видів і форм туризму: міжнародний, внутрішній, самодіяльний, організований, пізнавальний, дитячий, водний, гірський, кінний, лижний, пішохідний, спортивний та ін..

В Україні знаходиться велика кількість природних і історичних пам’ятників, і це завжди звертало увагу мандрівників. Туризм, як доступний для всіх верств населення вид активного відпочинку, у нашій країні виник у кінці 19 століття. Тоді в Одесі був створений “Кримський гірський клуб ”, філіали якого зьявились потім в Ялті, Севастополі, Єкатеринославлі та в інших містах. У радянський час організацією туризму спочатку займались органи освіти і комсомольські організації, потім відділи Укртура. З 1936 року туристично – екскурсійну справу було передано профспілкам, а керівництво різноманітними секціями – комітетам по справам фізичної культури і спорту. У 1984 році в Україні діяло 219 туристичних баз, 135 бюро мандрівок і екскурсій, 96 туристичних клубів. На території країни було прокладено 320 туристичних маршрутів. Кожного року ними користувались майже вісім мільйонів наших громадян і більше одного мільйона іноземних туристів з 28 країн світу. А за перше півріччя 2004 року Україну відвідали більше 700 тисяч людей. І в то самий час більше 500 тисяч українців мандрували по Польщі, Угорщині, Росії, Турції та інших країнах.

Багато видатних спортсменів прийшли у великий спорт з туристичних клубів. Насамперед це стосується гірських, кінних і лижних секцій, де приклад дорослих спонукав дітей і підлітків до професійних занять спортом . Так прийшов в альпінізм Сергій Бершов. Одного разу він поїхав в гори по туристичній путівці і разом з інструктором подолав свою першу вжитті висоту – Віатау (3100м). А пізніше, він тричі ставав чемпіоном СРСР, здійснив 95 сходжень 5 –тої і 6 – тої категорії складності, в тому числі 22 рази він був першопрохідцем. Неодноразово йому підкорились Еверест, Дхаулагірі, Лхоце, Канченджанга, Шиша – Пангма, Нанга – Парабат, Манаслу, Аннапурна. Крім цих вершин Сергій Бершов здійснив 20 сходжень на “семитисячники”.

Державним комітетом молодіжної політики, спорту і туризму України розробляють програми розвитку кожного виду спорту, створюють можливості для покращення роботи спортивно – оздоровчих комплексів. Особлива увага відводить туризму. Самими популярними туристичними регіонами України являються Крим, Причорноморьє , Придністровья , Поділля, Волинь, Карпати, міста Київ, Одеса, Львів.

В останній час особливо популярним видом активного відпочинку стали кінні походи. Центри кінного туризму знаходяться в Білогірському районі , недалеко від Ялти ( клуб “Карьєр”), біля підніжжя гори Демерджи (Алушта), в районі Севастополя і Судака. Багатоденні кінні походи проходять по самим живописним місцям гірського Криму і Чорноморського узбережжя. Крупні кінно – туристичні бази знаходяться на вершині Ай – Петрі і в селі Солнєчносілля Бахчисарайського району.

Різні об’єднання скаутів і пластунів приділяють значну увагу розвитку дитячого пізнавального туризму. Цілі загони мандрують козацькими шляхами , вивчають традиції і побут тих часів. В Івано – Франківській області у живописній місцевості знаходяться два міжнародних табора пластунів. В одному діти вивчають українське народне мистецтво, в другому на дельтапланах покоряють небо. Життя в палатках на свіжому повітрі, зустрічі і спілкування з цікавими людьми, нові враження і знання, здоровий спосіб життя – саме цим туризм так притягує як дорослих, так і дітей.

Датою народження міста Миколаєва прийнято вважати 27 серпня 1789 року. Миколаїв потрібен був Росії для будівництва кораблів. Моряки і робочі верфі складали основне населення міста. Вони займалися постановкою вітрил, лазінням по канатах, веслуванням на військово-морських шлюпках, плаванням. Виконання подібної роботи вимагало хорошої фізичної підготовки. Виробнича необхідність привела до зародження фізичної культури в місті Миколаєві.

Першими змаганнями в Миколаєві були змагання по веслуванню на півтори милі в 1857 році. Дистанція проходила біля нинішнього заводу „61 комунара”. У змаганнях брали участь в основному військові моряки.

У 1887 році створюється міський яхт-клуб за ініціативою офіцера чорноморського флоту Євгенія Миколайовича Голікова. Це була дерев'яна споруда на лівому березі Південного Буга. Заняття в яхт-клубі проходили по вітрилу, веслуванню, плаванню і мали розважальний характер для привілейованих верств населення.

В день відкриття яхт-клубу 24 травня 1888 року були проведені перші офіційні змагання по народному веслуванню. Існував яхт-клуб на членські внески і пожертвування приватних осіб. Стать його членами могли далеко не всі. Яхт-клуб мав 8 яхт і налічував 13 членів.

Перші парусні гонки в Миколаєві були проведені 7 травня 1898 року. У них брало участь 8 яхт, 4 з них належали яхт-клубу, а 4 – приватним особам: «Гроза» (Рябініну М.А.), «Кармен» (Франку В.С.), «Мімоза» (Грігоровічу В.С.), «Сухум» (Боровікову К.В.).

У 1904 році на честь відкриття нової будівлі яхт-клубу була проведена крейсерська гонка Очаків-Миколаїв.

У 1906 році пройшли змагання між Миколаєвом і Одесою. Миколаїв виставив 5 яхт, а Одеса – 11. Миколаївці програли.

У 1897 році в Миколаєві організована перша школа плавання. Керівниками її були колишній офіцер Петро Андросов і Ліза Задорожная. Потім в 1900 організована друга школа плавання.

Міський футбол почав свій шлях з території морського порту, де ігри проводили, в основному, моряки англійських кораблів, що зупинялися тут, а потім почали грати і миколаївці.

У 1908 році організований перший футбольний клуб для спроможних верств населення, під назвою «Зебра». Пізніше для робочих організований клуб «Діагора».

Перший офіційний матч відбувся 11 вересня 1911 року між футболістами одеського «Атлетик-клубу» і «Зеброю». З рахунком 1-0 виграли миколаївці.

У 80-х роках минулого сторіччя в Миколаєві почав розвиватися велоспорт. Дозволялося їздити на велосипеді в м. Миколаєві з 1 години до 4 після полудня по алеях і бульварах по крайній від грат алеї бульвару.

11 грудня 1897 купець І.М. Штіфельман звернувся до військового губернатора з проханням про видачу йому дозволи на будівництво відкритого манежу для гімнастики, верхової і велосипедної їзди.

Він був побудований і мав завширшки і довжину 25 сажнів (50 м). Були дві кругові доріжки: одна для їзди на велосипеді, інша для скачок коней, лавки для глядачів. У середині виконували вправи гімнасти. Лавки знаходилися під парусиновим навісом.

28 червня 1893 року в Миколаєві було установлене шахове суспільство.

20 травня 1908 року в Миколаєві був установлений аероклуб. Організатором його вважається інженер морського порту Олександр Діонісович Поддерчин.

У 1913 році в Миколаєві створений вчительський інститут, в якому як учбовий предмет викладалася гімнастика, а з 1914 року – військова справа. Одним з перших викладачів фізичного виховання (гімнастики, військового ладу) був підпоручик 58-го піхотного Празького полку Людвіг Казимирович Паєвській. Спорт і фізкультура в дореволюційний період в Миколаєві розвивалися стихійно. Організаторами кружків, клубів були ентузіасти.

Після перемоги Жовтневої революції під час боротьби із зовнішніми і внутрішніми ворогами фізкультурний рух на Миколаєві був тимчасово припинений. І лише 25 грудня 1922 року створена окружна Рада фізичної культури. На території яхт-клубу, який перейшов у володіння Всеобучу, почали проводити військово-морську допризовну підготовку молоді по парусному і гребному спорту і плаванню.

Після революції в Миколаєві починає розвиватися легка атлетика. Для більшої популяризації змагання проводяться перед футбольними матчами.

На 30 червня 1924 року в Миколаєві займалося фізичною культурою і спортом 6039 робочих і селян; 1505 службовців і 7884 чоловік з інших верств населення.

У фізкультурних союзах займалося: футболом – 205 чоловік, гімнастикою – 160, легкою атлетикою – 59, важкою атлетикою – 13, плаванням – 23, гандболом – 63 людини.

З 1924 року починають організовуватися районні ради з фізичної культури в районах Миколаївського округу.

З 1926 року починає культивуватися стрілецький спорт.

У 1928 році миколаївські спортсмени починають брати участь у всесоюзних змаганнях по зимових видах спорту. Миколаїв представляли 5 ковзанярів і хокейна команда.

У 1928 році проводиться Перша Всесоюзна Спартакіада. Академічна вісімка з Миколаєві зайняла перше місце. Це А. Шептунка, П. Бурлаченко, Р. Ільченко, Р. Кальта, М. Васильовський, В. Мінай, В. Бернадський, І. Бубнов.

У 1930 роках для активізації занять спортом вводиться комплекс ГТО, фізична культура і спорт на Миколаєві охоплюють все більше верств населення. У місті відкривається Будинок фізкультури. З 1933 року проводиться виробнича гімнастика.

У грудні 1935 року в Миколаєві створюється одна з перших на Україні ДСШ на базі нинішньої школи №5 (ліцей).

Миколаївці добиваються успіху на республіканських змаганнях. Команда веслярів в 1937 році зайняла перше місце. У 1940 юні футболісти виграли першість України – тренер В.І. Васьківський.

У 30-і роки на Миколаєві найбільш відомими були наступні спортсмени: гімнаст П. Дмітрієв, боксери Фельдман, О. Грігорьев, веслярі І. Бубнов, П. Цибін.

У 1937 році організований облспорткомітет.

Після війни в яхт-клубі не залишилося жодної яхти, але до 1947 року Миколи стає одним з самих оснащених парусними суднами міст. Бере участь в першості СРСР в 1947 і 1948 рр.

У 1947 році першість СРСР проводилася в Миколаєві. Призерами стали Е.А. Іванов, Ю.П. Синько, Б.А. Горбатенко – це перші майстри спорту СРСР по парусному спорту на Миколаєві.

У 1947 році відкриваються ДСШ-2 і ДСШ-3.

У 1949 році в яхт-клубі організовується СШМ – спортивна школа молоді.

У 1957 організований факультет фізичного виховання.

Першим чемпіоном СРСР в 1959 році став А.В. Дехтярь в класі яхт «М», а в 1960 році – Н.В. Воробйова.

У 1955 році в місті організовують суспільства ДСО «Буревісник» і «Спартак».

У 1967 році 50 золотих медалей завоювали миколаївські спортсмени на республіканських і Всесоюзних змаганнях.

До 1970 року побудовано 2 стадіони, 63 спортивних залу, 153 баскетбольні майданчики, 119 футбольних полів.

Успішно виступають миколаївські спортсмени на республіканських, всесоюзних і міжнародних змаганнях. Це парусники, боксери В. Запорожець, учасник XIX Олімпіади в Мехіко Яценко, веслярі І. Гайдамака, А. Пустовіт, призер ХХ Олімпіади кінник В. Пагановській.

З утворенням СНД успішно продовжують виступати на міжнародних змаганнях спортсмени: веслярі Ілюшкін С., Плаксюм М., Ралчев; легкоатлети І. Бабакова, Ю. Сергієнко; парусники, боксери, кінники, фрісталісти.
Література:

  1. Столбов В.В. История физической культуры / Учебник для педагогических институтов, М., 1989.

  2. История физической культуры / Учебник для институтов физической культуры / Под ред. Столбова В.В., М.: ФиС, 1983.

  3. Грушевский, Михаил. Иллюстрированная история Украины. - К.: МП «Левада», 1995.с.19-35: ил.

4. Украина: Полная энциклопедия /Авт.-составители В.М.Скляренко, Т.В. Иовлева, В.В. Мирошникова, М.А.Панкова; Худож.-оформитель Л.Д.Киркач – Осипова.- Харьков: Фолио, 2007.- 463с.

Схожі:

Лекція 5 Тема : ‘’Розвиток фізичної культури І спорту в Україні” iconЛекція 5 професійна діяльність фахівців фізичної культури та спорту метою лекції
Метою лекції є вивчення особливостей професійної майстерності І службових обов’язків фахівців з фізичної культури, вчителя фізичної...
Лекція 5 Тема : ‘’Розвиток фізичної культури І спорту в Україні” iconЛекція №19 тема: сучасний стан та перспективи реформування національної...
Вивчити актуальні проблеми розвитку фізичної культури І спорту серед студентської молоді – проблемне питання
Лекція 5 Тема : ‘’Розвиток фізичної культури І спорту в Україні” iconМетодичні рекомендації для студентів денної та заочної форми навчання...
Рекомендовано до друку рішенням Вченої ради інституту фізичної культури та спорту
Лекція 5 Тема : ‘’Розвиток фізичної культури І спорту в Україні” icon1. Характеристика основних дефініцій «Історії фізичної культури І спорту»
Сприяючи формуванню сучасного світогляду, вона має велике пізнавальне, освітнє І виховне значення. Винятковий вплив на свідомість...
Лекція 5 Тема : ‘’Розвиток фізичної культури І спорту в Україні” iconЛекція 4 входження україни в європейський освітній простір. Система...
Метою лекції є ознайомлення студентів з Європейським освітнім простором, структурою І системою вищої освіти в Україні та організацією...
Лекція 5 Тема : ‘’Розвиток фізичної культури І спорту в Україні” iconМіністерство охорони здоров’я україни
Чої практики в стаціонарі для студентів 4 курсу медичних факультетів №№1-4, чернігівського філіалу, факультету підготовки лікарів...
Лекція 5 Тема : ‘’Розвиток фізичної культури І спорту в Україні” iconЧл кор. Амн україни, професор; Волосовець О. П
Чної виробничої практики для студентів 5 курсу медичних факультетів №№1-4, чернігівського філіалу, факультету підготовки лікарів...
Лекція 5 Тема : ‘’Розвиток фізичної культури І спорту в Україні” iconЗатверджую заступник директора Департаменту – начальник управління...
Заступник директора Департаменту – начальник управління з питань фізичної культури та спорту Департаменту у справах сім’ї, молоді...
Лекція 5 Тема : ‘’Розвиток фізичної культури І спорту в Україні” iconМіністерство освіти І науки, молоді та спорту україни національний...
«медико-біологічні основи фізичної культури І спорту» для випускників заочної форми навчання
Лекція 5 Тема : ‘’Розвиток фізичної культури І спорту в Україні” iconЛекція 11 Тема: фінансування культури, спорту та засобів масової інформації
У відповідності з функціональною структурою видатків на культуру та мистецтво до них відносяться витрати на
Додайте кнопку на своєму сайті:
Школьные материалы


База даних захищена авторським правом © 2015
звернутися до адміністрації
skaz.com.ua
Головна сторінка