План Теоретичні засади аналізу сучасних тенденцій розвитку культури. Субкультурна поліфонія другої половини ХХ ст. Динаміка розвитку культури ХХІ ст за формою (масова, елітарна, субкультура) І за процесом (




Скачати 170.99 Kb.
НазваПлан Теоретичні засади аналізу сучасних тенденцій розвитку культури. Субкультурна поліфонія другої половини ХХ ст. Динаміка розвитку культури ХХІ ст за формою (масова, елітарна, субкультура) І за процесом (
Дата конвертації26.09.2013
Розмір170.99 Kb.
ТипДокументы
skaz.com.ua > Культура > Документы
План

  1. Теоретичні засади аналізу сучасних тенденцій розвитку культури.

  2. Субкультурна поліфонія другої половини ХХ ст.

  3. Динаміка розвитку культури ХХІ ст. за формою (масова, елітарна, субкультура) і за процесом (культурна експансія, глобалізація культури, культурна дифузія).




  1. Теоретичні засади аналізу сучасних тенденцій розвитку культури.

Розвиток світової спільноти і культури в кінці ХХ – на початку ХХІ ст.. характеризується великою свободою як індивідуального, так і колективного вибору, різномаїттям художніх течій, формуванням нових тенденцій. Під впливом НТР у ХХ ст.. відбулися значні зміни в культурі, виробництві і споживанні. Приставка “масова” стала енергетичною ознакою свідомості земного соціуму. Масове виробництво, масове споживання, масові товари призвели до формування масової системи стандартів, що виявились поза межами свідомості. Шлях від індивідуального до масового в культурі зайняв менше 100 років. В ХІХ ст.. Емерсон сказав пророчі слова, що речі “осідлали людину і гонять її галопом”, що заміняють людське в людині.

40 тис. років до н.е.

Перша пол.. ХХ ст.

(індустріальне суспільство)

Друга пол.. ХХ ст.

(постіндустріальне с-во)

Перехід від масового конвеєрного виробництва у першій половині ХХ століття привів до безлюдних технологій. Теоретичні засади цього процесу розкриті у працях Д.Белла, О.Тоффлера, Дж.Гелбрейта, Ж.Бзежинського. У них виділені головні ознаки нового суспільства.
^ Ознаки постіндустріального суспільства



Якщо уявити культуру сучасної цивілізації як певне енергетичне ядро, то на його орбіті перебувають народна культура, масова культура, елітарна культура. При цьому для кожної із них соціум є живильним середовищем, яке все більше починає тяжіти до розширення масової культури.

Під дією соціуму це ядро може розвиватися стабільно (сталий розвиток суспільства), стискатися (боротьба за виживання), розпадатися з непередбачуваними наслідками для спільноти (масове неприймання елітарної культури та втрачене розуміння народної).

Отже, однією з глобальних тенденцій ХХ ст.. є формування масової культури.

Хосе Ортега-і-Гассет (1883-1955рр.) в ессе "Повстання мас" (1930р.) і у праці К.Леонтьєва "Середній європеєць як ідеал і засіб всесвітньої розрухи", яка вийшла у 1884, були передбачені засади формування масового суспільства. Х.Ортега-і-Гассет розвиває думку про те, що сучасне суспільство і його культура вражені невиліковною хворобою бездуховності, а "масова людина" не може критично мислити, бездумно засвоює "мішанину прописних істин". Свої висновки Х.Ортега-і-Гассет робить спираючись на європей­ський історичний досвід, коли все нові і нові маси людей не встигають "пройнятись традиційною культурою", що веде до деградації та падіння моралі. Представник Франкфуртської школи Г.Маркузе (1898-1979рр.) також вважав, що технологізація і бюрократизація сучасного суспільства ведуть його до бездуховного, печерного авторитаризму і диктатури. Зазначимо, що визначальною ознакою "масового суспільства" є "масова культура", яка з другої половини ХХст. стає однією із прибуткових галузей економіки. Звичними стають поняття: "комерційна культура", "індустрія розваг", "індустрія відпочинку" тощо. З перетворенням масової культури в товар вона набуває таких "ринкових ознак", як: простота, примітивність, посередність, розважаль­ність, зорієнтованість на підсвідомість та інстинкти. Основними темами масової культури стають насильство, паталогічний страх, жахи, секс, кар'єра тощо. На спонтанне розповсюдження масової культури і негативні наслідки звернув увагу відомий європейський культуролог А.Швейцер (1875- 1965рр.). Він зазначав, що культура, яка розвивається як матеріальна сторона без відповідного духовного прогресу, нагадує корабель, що позбавлений управління, який нестримно мчить назустріч катастрофі. В дослідженнях масової культури прослідковується дві точки щодо її значимості в прогресивному розвитку суспільства. Частина культурологів (Ф.Ніцше, Х.Ортега, У.Фромм, О.Шпенглер, М.Бердяєв) вважають масову культуру соціальною патологією, ознакою виродження суспільства. Інші (Л.Уайт, Т.Парсонс) - важливим фактором здоров'я і його стабільності.

Соціальна визначеність поняття "народна культура" передбачає, в і протилежного, поняття "елітарна культура". В докласових і ранньокласових цивілізаціях для культури була характерна її спільність.

Вважається, що як термін словосполучення "масова культура" вперше було використано в 1941 р. німецьким філософом і соціологом Максом Горкгаймером у праці з відповідною назвою — "Мистецтво і масова культура". З тих пір поняття "масова культура" набуло неабиякого поширення в різних наукових колах — від соціології й культурології до політології й мистецтвознавства. В найзагальнішому значенні поняттям "масова культура" означається культурна життєдіяльність мас. Сучасні однокореневі слова "маса", "масовий", "масовка" походять від лат. massa — кусок, груда. В латині слово massa первісно використовувалось для означення грудки сиру (massa lac-tis coacti). Цікаво, таким чином, що слово "маса" від по­чатку призначалося для називання не просто певної речо­вини, а речовини, що з'являється в результаті поєднання природних процесів та людської культурної діяльності, людської праці.

  • На сьогодні слово "маса" використовується у двох ос­новних смислах: природничо-науковому (маса як кількість речовини, що міститься в тілі, маса інерції то­що)

  • і гуманітарному (культурологічному або соціологіч­ному). В культуролого-соціологічному контексті, в свою чергу, існує кілька найпоширеніших контекстів вживання поняття "маса" ("маси").

Маса може розумітися:

• як велика група людей, у межах якої під впливом психологічних закономірностей функціонування спільнот окремі індивіди до певної міри втрачають свою індивідуальність і завдяки взаємному впливу набувають схожих почуттів, вольових рухів, світо­глядних позицій тощо;

  • як натовп, потрапляючи до якого навіть особисто вихована й освічена людина підпадає під вплив примітивних пристрастей та почуття стадності і стає не здатною розсудливо міркувати;

  • як група людей, що вирізняються невіглаством, не­освіченістю, невихованістю;

  • як множина "усереднених" людей, обивателів;

  • як недиференційована множина людей, життєдіяль­ність яких проходить у межах індустріальної культури зі стандартизованим виробництвом і споживанням;

  • як множина людей зі схожими або й спільними сма­ками, цінностями, ментальністю, сформована гомо­генним інформаційно-комунікаційним простором.

Таким чином, розуміння маси складається варіативно: психологічно, кількісно, соціально-економічно й коли­вається від ціннісно нейтрального до оцінно-негативного.

Серед інших варіантів трактувань культуролого-соціологічного поняття маси можна згадати пропозицію американського соціолога, спеціаліста в галузі історії су­спільної думки та соціального прогнозування, автора концепції "постіндустріального суспільства" Деніела Белла, який наводить п'ять значень поняття "маса":

  • маса як недиференційована множинність;

  • маса як синонім невігластва;

  • маса як сукупність людей механізованого суспільства;

  • маса як сукупність людей бюрократизовано­го суспільства, в якому особистість втрачає свою інди­відуальність;

  • маса як натовп, який не здатний розмірко­вувати, а може тільки підкорюватись.

Поняття "маси" до певної міри має синонімічні відно­сини з поняттям "народ", однак часто відрізняється від нього більш-менш виразним зниженим, а то й негатив­ним відтінком. У зв'язку з цим варто звернути увагу і на етимологію таких слів, як "вульгарний", "вульгарність", "вульгаризація", "вульгаризм". Вульгаризація означає гру­бе спрощення якого-небудь поняття, що веде до спотво­рення сенсу, його опошлення. У філології вульгаризми — слова та вирази, що властиві грубому або фамільярному мовленню. Всі ці однокореневі слова сучасних європейсь­ких мов етимологічно походять від латинських слів vulgus, що означає "народ", "натовп", "чернь", та vulgaris — "на­родний", "звичайний", "простий". Таким чином, вибудо­вується ланцюжок семантично споріднених понять: масо­вий — народний — вульгарний.

Слід згадати і ще один латинський лексичний корінь зі значенням "народ": populus (poplus). Утворене від ньо­го popularis означало "співвітчизник", "земляк", а в дея­ких контекстах — "народна партія", або "той, що підтри­мує народну партію", "народний". Отже, семантичний ланцюжок подовжується: масовий — народний — вуль­гарний — популярний.

Григорій Сковорода в тих самих культурно-соціальних контекстах, у яких сьогодні використовується слово "ма­са" ("маси"), вживав слово "смесь". Наприклад, він пи­ше: "В сію то меть Діоген, в полдень с фонарем ищучи человека, когда отозвалась людская смесь: "А мы ж, де, разве не люди?" — отвечал: "Вы собаки..." Або: "Посмот­рите на людскую толпу и смесь, увидите, но и самые с них молодчики льстят себе, что они вооружены рогом единорога, спасающим их от нещастія, уповая, что как очам их очки, так свет и совет не нужен серцу их".

Як протилежне до масової культури трактується по­няття елітарної культури. Сучасні українські слова "елі­та", "елітарний" походять від французького elite — "кра­ще", "обране" і більш чи менш близькі за значенням і контекстами вживання з рядом понять, такими як "аристократія", "люди генія", "надлюдина" ("супермен") тощо. Поняття еліти стало центральним у соціально-філософ­ській концепції "теорії еліти". Хоча ще Платоном вислов­лювались ідеї принципової відмінності вищих і нижчих каст суспільства, однак початок формування теорії еліти саме як наукової концепції, як правило, відносять до XIX ст., а її остаточне теоретичне завершення — до ХХ-го. З погляду теорії еліти будь-яке суспільство з необхідністю має складатися з еліти і мас. Однак принципи виділення еліти в різних науковців іноді суттєво різняться.

Найпо­ширенішими підходами є політичний (Парето, Моска, Міхельс та ін.), технологічний (Бьорнгем та ін.), соціаль­но-психологічний (Ортега-і-Гассет, Шумпетер та ін.).

У XIX ст. англійський філософ ^ Томас Карлейль трак­тував історію культури як результат діяльності геніальної історичної особистості, яка своїми діями вивищується над "середньою масою".

^ Артур Шопенгауер поділяв людей на два типи: "людей генія" і "людей користі". Якщо юди генія мають особливу здатність до естетичного світоспоглядання і художньо-творчої діяльності, то люди користі зорієнтовані здебільше на практичну, утилітарну діяльність.

^ Фрідріх Ніцше викладав свої ідеї щодо куль­турної еліти у вигляді концепції надлюдини.

Італійський соціолог Гаетано Моска запропонував концепцію "політичного або правлячого класу", в якій трактував демократію як своєрідну розширену аристок­ратію.

Німецький мислитель ^ Карл Мангейм потенційну еліту бачив у творчій інтелігенції, яка, на його думку, єдино здатна до неупередженого пізнання суспільства і підтримання демократії за умов "соціальної демагогії" масової культури.

Своє розуміння елітарної та масової культури запро­понував іспанський філософ, теоретик культури ^ Хосе Ортега-і-Гассет. У ряді праць ("Дегуманізація мистецтва", 1925; "Повстання мас", 1930 та ін.) він обґрунтовує про­тиставлення духовної еліти, яка творить культуру, і мас, які несвідомо засвоюють стандартні поняття та уявлення. Поняття маси Ортега-і-Гассет трактує як натовп, який у кількісному й візуальному відношеннях є множиною без­ликих людей. Людина маси — це середня людина, яка не відрізняється від інших і повторює загальний тип. Таким чином, зауважує філософ, суто кількісне визначення пе­реходить у якісне. Еліта ж, за Ортегою-і-Гассетом, це не родова аристократія і навіть не привілейована частина суспільства, а ті люди, які виділяються з маси, покликані бути в меншості й боротися з більшістю (масою) задля прогресу суспільства і культури в цілому.

Своєрідне розуміння суспільних типів, яке в певному сенсі може бути співвіднесене з поняттями еліти і мас, було запропоноване російським філософом та етнологом Львом Гумільовим. Він також поділяв суспільство на меншість і більшість. Але якщо більшість Гумільов ро­зумів досить традиційно — як "обивателів", то меншість, яка творить історію і культуру етносів, називав "пасіонаріями". Пасіонарії, за Гумільовим, — це люди, які з'явля­ються внаслідок впливу космічних енергетичних викидів (ідеться про своєрідні генні мікромутації) і вирізняються високою спрямованістю своєї життєвої мети, здатністю в ім'я реальної або й ілюзорної мети жертвувати навіть життям (як своїм, так і інших людей). Вони мають непе­реборне прагнення до цілеспрямованої діяльності, пов'язаної зі змінами соціального або природного оточення, присвячують своє життя тій чи іншій меті, а інтереси ко­лективу (хай навіть і неправильно усвідомлені) превалю­ють для таких людей над інстинктом самозбереження і турботою про власних дітей. Пасіонарії ламають інерцію традиції, вони "...порушують звичну обстановку, тому що не можуть жити повсякденними турботами, без захоплю­ючої їх мети". Пасіонарність є заразливою і тому здатна захоплювати деяких оточуючих людей. Обивателі ж "...за­бувають минуле й не хочуть знати майбутнє. Вони хочуть жити зараз і для себе". Вони також, як пише Гумільов, можуть бути мужніми, енергійними й талановитими, але те, що вони роблять, вони роблять для себе. "Вони також здатні до подвигів, але задля власної жадібності, шукають високого становища, щоб утішатися своєю владою, оскільки для них реальним є тільки теперішнє, над яким невідворотно підноситься своє, особисте..."

Таким чином, у найзагальнішому сенсі поняття еліти використовується для означення в певному розумінні ви­щих і часто привілейованих верств суспільства, які здій­снюють функцію управління, розвитку науки, мистецтва тощо і можуть мати підвищений рівень духовності та культурної й соціальної активності. В сучасній науці дістали поширення концепції множинності еліт (політич­ної, економічної, адміністративної, військової, релігійної, наукової, мистецької), які врівноважують одна одну і тим самим запобігають небезпеці тоталітаризму. Як складова частина соціальної структури будь-якого суспільства еліта доповнює маси (або навпаки).
^ 2. Субкультурна поліфонія другої половини ХХ ст.

Пристосовуючись до мінливих реалій життя, культура безперервно розвиваєть­ся. Культуру розглядають як модель для дійсності і саму дійсність. Зміни у куль­турі виникають через взаємодії між окремими особами. Окремі особи — це творіння і водночас творці культури. У результаті переговорів суспільство досягає консенсусу щодо сенсів. Проте беруть участь у цих переговорах і впливають на зміни не конк­ретні особи, а підгрупи та субкультури. Субкультури — головні складові соціальної взаємодії, на рівні яких і виникає оновлення культури. Ці ідеї асимілюються суспіль­ством в міру того, як вони отримують ширше визнання. Субкультури містять системи внутрішніх правил (групові правила і стандарти), які дозволяють їхнім членам іден­тифікуватись один з одним. Субкультури можна розглядати як властиві поколінням загальні форми ідентифікації, які перетинаються з іншими маркерами колективної ідентичності, як-от раса, стать, клас, сексуальна орієнтація. Культурний консенсус з'являється тоді, коли члени субкультурної групи мають спільні погляди. У широкому розумінні, субкультура — це будь-яка група у складі більшої, збірної культури, члени якої мають інтереси, що відрізняються від інтересів тих, хто належить до головного річища культури. У вужчому розумінні це — будь-яка відмінна за стилем та ідентичністю група.

Субкультурні групи бувають двох типів:

Всеохопна інституція — це соціальний простір, у якому члени субкультури жи­вуть і працюють із однодумцями — відрізані від загалу. Вони живуть замкнуто і відо­кремлено. Це — втеча від суспільства.

^ Діяльність у суспільстві — тип, протилежний до всеохопної інституції. Його члени не схвалюють правил загалу, але діють у його межах. Це — навернення сус­пільства. Протистояння.

Інший погляд на відмінності серед субкультур виділяє такі два типи: естетична субкультура й опозиційна субкультура. Естетична субкультура просто відрізняєть­ся від культури загалу. Натомість опозиційні субкультури протистоять певним сус­пільним інститутам або звичаям.

^ Групи субкультур формуються через потребу втечі від загалу і намагаються знай­ти нове значення речей — вони постають з колективної і майже стихійної потреби по-новому визначити щось важливе для суспільства. Люди у пошуках розв'язань зна­ходять інших із подібними проблемами і починають усвідомлювати, з якою субкуль­турою вони хочуть себе ідентифікувати.

Окрім масової та елітарної культур у контексті струк­тури культури іноді виділяють також такі поняття, як контркультура, субкультура та альтернативна культура.

Субкультурою називають підпорядковану, неосновну культуру, або, іншими словами, культурну підсистему всередині системи базової, основної культури суспільства. Субкультура є частиною всієї культури суспільства, або "культурою в культурі". Субкультура — це, так би мови­ти, внутрішня культура певної групи людей, яка визначає їх особливий стиль життя, ціннісну ієрархію, менталітет тощо. Ця група людей може відрізнятися від решти членів суспільства за професійними, віковими або навіть етич­но-правовими тощо ознаками. Так, поряд з поняттям "молодіжна культура" іноді вживається термін "мо­лодіжна субкультура".

Систематизація сучасних субкультур них напрямів може бути проведена за різними критеріями, що визначають той чи інший зріз дослідження проблеми. Найбільш обґрунтована систематизація К.Соколова. Він виділяє такі субкультурні групи:

  • статево-вікові спільноти (дитяча субкультура, молодіжна (студентська, шкільна), чоловіча і жіноча;

  • соціально-професійні спільноти (субкультура селян, робітників, злочинні субкультури, еліти, інтелігенції);

  • релігійні спільноти.

Це не повний перелік систематизації. Окремі автори подають диференціацію:

  • за хобі (рибалки, мисливці, байкери, туристи);

  • національно-діалектними спорідностями (лемки, гуцули тощо).

На початку третього тисячоліття значими і найменш вивченими виявилися субкультура молоді, кримінальна субкультура, субкультура сучасного міжнародного тероризму.

Альтернативна культура — це різновид субкультури, що принципово розходиться за певними позиціями з ос­новною, панівною в тому чи іншому суспільстві культу­рою. Відмінності її, як правило, задаються насамперед особливостями ціннісної ієрархії, яка не збігається із тра­диційною або панівною аксіологічною системою. При цьому альтернативна культура претендує на статус "пра­вильнішого", тобто істинного, більш перспективного способу життя, або й рятівної альтернативи розвитку. До альтернативних можуть належати молодіжні субкультури, нетрадиційні релігійні рухи, субкультури, що формуються в межах різноманітних "систем самовдосконалення", і т.п.

Контркультура (від гр. "проти") — в широкому зна­ченні напрям розвитку культури, який активно проти­стоїть "офіційній" традиційній культурі, будь-які форми девіантної поведінки. В такому розумінні контркультура зближається з поняттям альтернативної культури. В більш вузькому і конкретному значенні термін "контркультура" вживається для означення форми протесту проти культури "батьків", що поширилася серед частини американсь­кої молоді в 60-х — на початку 70-х років XX ст. Для аме­риканської молодіжної контркультури була характерною відмова від стандартів і стереотипів масової культури, способу життя, основні цінності якого — респекта­бельність, соціальний престиж, матеріальне благополуччя, але при тому вона не була зорієнтована і на культуру елі­тарну. Відмова виявлялась, як правило, в негативному став­ленні до визнаних культурних досягнень людства, екстра­вагантності мислення, поведінки, зовнішнього вигляду.

Ідейно-теоретичне підґрунтя американської молодіж­ної контркультури являло собою довільне й еклектичне поєднання різноманітних положень екзистенціалізму, фройдизму, марксизму, анархізму, східної філософії, релігії та ін.

Позитивні лозунги контркультури виходили з трьох основних положень:

1) виховання нового типу осо­бистості, з новими формами свідомості й дії;

2) форму­вання нових стосунків між людьми;

3) формування і прийняття нових цінностей, соціальних і моральних норм, принципів, ідеалів, етичних та естетичних критеріїв.

Для практичного втілення цих положень організовувалися різноманітні комуни. Невід'ємними складниками контр­культури були наркокультура та сексуальна революція.
^ 3. Динаміка розвитку культури ХХІ ст. за формою (масова, елітарна, субкультура) і за процесом (культурна експансія, глобалізація культури, культурна дифузія).
Сьогодні найменш дослідженими виявились такі процеси, як: культурна експансія, глобалізація культури, культурна дифузія між різними культурами. Саме ці процеси викликали, як вважають багато вчених, конфлікт між цивілізаціями.

Під культурною експансією розуміють розширення впливу домінуючої (національної) культури за початкові межі чи державні кордони. Насамперед, мова іде про спосіб життя, систему цінностей, поведінки, взаємовідносин, про цілу систему стандартів, які можуть бути не стільки привабливими , скільки модними, к приклад, експансія американської культури в західну Європу, Японію (60-ті роки), Латинську Америку (70-ті роки), країни пострадянського простору (кінець ХХ-поч.ХХІст.). З часом нові культурні стандарти почали розмивати національні культури, загрожувати національній безпеці багатьох країн. З 90-х років національні уряди почали проводити нормативні заходи щодо введення квот на ті чи інші напрямки чужої культури.

Сьогодні науковці розходяться в оцінках культурної дифузії (стихійне, неконтрольоване запозичення культурних цінностей).

Розрізняють наступні її види: горизонтальна та вертикальна; між групова та стратифікаційна. Нормативно неконтрольованою виступає дифузія між стра­ми, яка носить двосторонній процес. Це добре прослідковується на співвідношенні елітарної та масової культури. Нижчі страти свідомо наслідують стиль еліти (прагнуть жити як еліта), а вищі переймають масові спрощені і не загальнообов'язкові) стереотипи поведінки, які не могли формуватися в елітному, більш консервативному середовищі. Причому найбільше розмаїття культурних напрямків спостерігається в середовищі :середнього класу. Він виступає певним соціальним фільтром страти­фікаційної дифузії.


Зрозуміло, що культурна дифузія сприяє зближенню народів, але при цьому відбувається процес втрати культурної самобутності. Органічним цементом сучасного інформаційного суспільства в культурі є відкритість кордонів, масове міжнаціональне спілкування. Запозичення стереотипів "поведінки і стилю життя - "однакових культурних зразків", створило передумови процесу глобалізації культури. Під ним розуміють прискорення інтеграції націй у світову систему на основі розвитку сучасних транспортних засобів, розширення культурних зв'язків та міграції людей.





Схожі:

План Теоретичні засади аналізу сучасних тенденцій розвитку культури. Субкультурна поліфонія другої половини ХХ ст. Динаміка розвитку культури ХХІ ст за формою (масова, елітарна, субкультура) І за процесом ( iconПлан Експансія американської «маскультури». Проблема культурного...
Лекція Провідні тенденції розвитку сучасної української культури. Модерн І постмодерн (2 год.)
План Теоретичні засади аналізу сучасних тенденцій розвитку культури. Субкультурна поліфонія другої половини ХХ ст. Динаміка розвитку культури ХХІ ст за формою (масова, елітарна, субкультура) І за процесом ( icon1 Розвиток ідей душевного здоров’я в давній українській людинознавчій культурі
Київської Русі; січового І братського шкільництва; епоха «золотого віку» української культури другої половини XVI – першої половини...
План Теоретичні засади аналізу сучасних тенденцій розвитку культури. Субкультурна поліфонія другої половини ХХ ст. Динаміка розвитку культури ХХІ ст за формою (масова, елітарна, субкультура) І за процесом ( iconПлан Особливості розвитку української культури на початку XX ст....
Радянський період розвитку культури України. Українське національно-культурне відродження 20-х років
План Теоретичні засади аналізу сучасних тенденцій розвитку культури. Субкультурна поліфонія другої половини ХХ ст. Динаміка розвитку культури ХХІ ст за формою (масова, елітарна, субкультура) І за процесом ( iconРуху в україні
...
План Теоретичні засади аналізу сучасних тенденцій розвитку культури. Субкультурна поліфонія другої половини ХХ ст. Динаміка розвитку культури ХХІ ст за формою (масова, елітарна, субкультура) І за процесом ( iconПлан Наростання кризових явищ у культурі глобалізованого світу. Дегуманізація...
Лекція Провідні тенденції розвитку сучасної української культури. Модерн І постмодерн (2 год.)
План Теоретичні засади аналізу сучасних тенденцій розвитку культури. Субкультурна поліфонія другої половини ХХ ст. Динаміка розвитку культури ХХІ ст за формою (масова, елітарна, субкультура) І за процесом ( iconПлан семінарського заняття №7
Місце Бертольта Брехта в контексті культури ХХ ст. Теоретичні засади й становлення естетичної програми Б. Брехта. Наскрізні теми...
План Теоретичні засади аналізу сучасних тенденцій розвитку культури. Субкультурна поліфонія другої половини ХХ ст. Динаміка розвитку культури ХХІ ст за формою (масова, елітарна, субкультура) І за процесом ( iconІсторія Культури
Ця навчальна дисципліна дає уявлення про етапи історично­го розвитку, забезпечує розуміння системного зв'язку всіх складових культури...
План Теоретичні засади аналізу сучасних тенденцій розвитку культури. Субкультурна поліфонія другої половини ХХ ст. Динаміка розвитку культури ХХІ ст за формою (масова, елітарна, субкультура) І за процесом ( iconПлан історична наука в ХХ на початку ХХІ століть: теоретичні пошуки,...
Тема Надбання вітчизняної та світової історичної думки. Сучасні наукові проблеми
План Теоретичні засади аналізу сучасних тенденцій розвитку культури. Субкультурна поліфонія другої половини ХХ ст. Динаміка розвитку культури ХХІ ст за формою (масова, елітарна, субкультура) І за процесом ( iconРозділ Методологічні засади, джерела та історіографія вивчення державнополітичного...

План Теоретичні засади аналізу сучасних тенденцій розвитку культури. Субкультурна поліфонія другої половини ХХ ст. Динаміка розвитку культури ХХІ ст за формою (масова, елітарна, субкультура) І за процесом ( iconСутність агробізнесу, його роль та місце у сучасній ринковій економіці
Узагальнення та теоретичні обґрунтування основних чинників та тенденцій аграрного розвитку
Додайте кнопку на своєму сайті:
Школьные материалы


База даних захищена авторським правом © 2015
звернутися до адміністрації
skaz.com.ua
Головна сторінка