У 1997 році, під час своїх перших польових досліджень, мандруючи упродовж шести тижнів від села до села, одного дня я зупинилася в селі Буковець, у відомій на




Скачати 110.88 Kb.
НазваУ 1997 році, під час своїх перших польових досліджень, мандруючи упродовж шести тижнів від села до села, одного дня я зупинилася в селі Буковець, у відомій на
Дата конвертації22.08.2013
Розмір110.88 Kb.
ТипДокументы
skaz.com.ua > Астрономія > Документы
КАРПАТСЬКА ДЕМОНОЛОГІЯ

 

У 1997 році, під час своїх перших польових досліджень, мандруючи упродовж шести тижнів від села до села, одного дня я зупинилася в селі Буковець, у відомій на весь Верховинський район сім’ї музикантів Тафійчуків. Після вечері господарі постелили мені ліжко в кімнаті біля кухні і всі полягали спати. Вночі розбудили мене дивні звуки, наче б десь неподалік від хати співала якась жінка. Я лежала з відкритими очима і слухала. Голос тонкий, протяжний, то тихіший, то голосніший. Чи то нявкання кота, чи то завивання жінки. Вранці кажу до господаря: «Знаєте, нині вночі я чула, як під вашою хатою співали нявки». У відповідь почула: «Не може бути. Нявки співають біля хати сина, під лісом, до нас не приходять». То що ж воно таке - Нявка? У різних джерелах по-різному описують цих істот. Та найвідомішим, здається, є образ приємної, гарно вбраної дівчини з одним-єдиним ґанджем: іззаду в неї звисають кишки. Нявки, яких називають також мавками, мявками або майками живуть у гірських печерах і лісах, спокушають своєю вродою чоловіків і зводять зі світу, залишаючи напризволяще високо в горах. Нявки - представники величезної «сім’ї» демонічних істот, які, згідно з віруваннями, живуть на території України. Щоб прозоріше представити світ надприродних істот, необхідно сказати декілька слів про космогонічні уявлення українців. У слов’янському просторі з найдавніших часів побутувало переконання про поділ космосу на три сфери. У всесвітньому шаманізмі найпоширенішими є містичні числа «сім» (месопотамського походження) та «дев’ять» (як потроєння числа «три»), що символізують відповідно сім і дев’ять небес. Однак саме релігійне значення числа «три» визнане найархаїчнішим віддзеркаленням первісних космогонічних уявлень. Джерелом переконань про тричастинну побудову Космосу був чуттєвий досвід світу, що вміщав неможливість безпосереднього пізнання людиною двох космічних зон. Цю ідею зустрічаємо в усіх племінних і традиційних суспільствах. Вона є одним із основних елементів християнської есхатологічної доктрини, а також складником релігійної дохристиянської системи слов’ян. Отже, концепцію, згідно з якою світ побудований на основі трьох елементів, можна вважати універсальною, зате зміст, що виповнює цю структуру, творить різноманітні, іноді дуже несхожі картини - це своєрідний виплід народної уяви.

Таким чином, мешканці українських Карпат нижню космічну зону заповнили різноманітними персонажами. Представлю деякі із них. Першим і головним персонажем цієї космічної зони є, звичайно, Чорт. І хоча його образ видозмінювався під впливом християнської візії, все ж у народних переказах залишилися певні первісні його прикмети. Образ Чорта найкраще зберігся в космогонічному міфі, себто у міфі про створення світу. Існує багато варіантів цього міфу. Однак армія Чортів не обмежується створеними на початку світу. Вони також самі між собою одружуються і народжують нових Чортів. Чортами стають потопельники. Чорт має кілька іманентних рис: дуже часто виглядає, як пан у піджаку з капелюхом на голові; замість ніг має або лапи, або ратиці; гачкуватий ніс; роги - баранячі або козячі; хвіст ховає в штани; найчастіше він смаглявий, волосся чорне і шорстке, руки з довгими кігтями, а очі - як дві жарини. Чорти не вмирають, вбити їх може лише грім. Часто ховаються у деревах, тому в народі на побите громом дерево кажуть, що там Чорт сидів. Як грім ударить у Чорта, то вірять, що на цьому місці можна знайти його кров, яку вживають для ворожіння, особливо при замовлянні корів, щоб ніхто не відбирав у них молока. Інший, але вже суто гуцульський персонаж, - Чугайстер, який є проклятим чоловіком, високим як смерека. Він блукає лісами і ніхто не може його ні вбити, ні з’їсти, бо так йому пороблено. До людей ставиться приязно, розмовляє з ними, може посидіти коло вогнища, зате є смертельним ворогом нявок. Кажуть, ніби ховається в сухе листя і чекає на них. Як зловить, то роздирає навпіл і з’їдає. Чугайстер - загалом лагідна істота. Він мужньо витримує людські жарти, віртуозно грає на сопілці і шалено танцює. Буває, що не кожна людина витримує темп його танців. Якщо партнер помирає, то засмучений Чугайстер йде собі, а добрих танцюристів нагороджує. Він є захисником пастухів і лісорубів. Хто до нього добрий, того він попередить, коли ведмідь загрожуватиме худобі. Польові біси живуть по степах, полях і лугах, заселяють могили, ями, яри. Виглядають, як люди, але покриті шерстю. Мають хвости і маленькі ріжки, але в цій подобі хрещеним людям не являються. В такому вигляді їх можна застати лише, коли вони сплять, тому серед народу побутує чимало переказів, в яких польовик в образі кума, сусіда чи іншої людини виводить свою жертву далеко в поле. Як Польовик, так і Водяник може появитися людині в іншому вигляді, найчастіше - це старенький дідусь із довгою, сивою бородою, але може бути дитиною, козлом, псом, котом, рибою. Нащодень Водяник має великий хвіст і крила, буває рудий, часто волохатий, часом — як свиня, і з малими ріжками. Любить робити збитки п’яним і заводити їх на болота. Псує греблі, ламає у млинах колеса, а як люди купаються на його території, то може сильно перелякати. Водяники майже завжди жонаті і мають багато дітей, одружуються з потопельницями, або з тими, кого прокляли батьки, і хто через це потрапив у підземне царство. Існує також вірування, що водяниками стають потопельники, чиї тіла не знайдені і не поховані. Вони є особливо небезпечними для дітей, викрадають їх і силою ведуть у своє підводне царство, де мають муровані палати із золотими вікнами.

Болотяник, це черговий «спеціалізований» чорт. Він живе в болоті і затягує до себе вночі того, хто проходить неподалік. Опісля заводить до своїх чудових кімнат, де грає музика, пригощає, танцює і навіть обдаровує. Коли людина приходить до тями, то бачить, що сидить в болоті, а «цінний подарунок» виявляється якимось непотребом. Дуже цікавими персонажами, відомими в Карпатах, є Рахмани. Кольберґ так про них писав: «Рахмани - це істоти, що ходять під землею в різних напрямках, особливо під рівнинами, десь на сході. Цілий рік харчуються шкаралупками яєць, які кидають для них люди в річки на Великдень». Кольберґ додає, що Рахманський Великдень святкують через двадцять днів після Паски, тому що саме того дня шкаралупки крашанок з Паски допливають ріками до їхнього царства. Пам’ять про це свято надалі актуальна на Гуцульщині, але в Рахівському районі мені розповідали, що святкують його через тиждень після Великодніх свят. Рахмани, це найкращі і наймудріші люди з тих, які жили на Землі. Вони жили повним блаженством, не знаючи нестатків, горя. Рахманам не потрібно чекати щасливого часу, вони не мають свого літочислення, тому й не знають, коли приходить Великдень. У переказах Паску починають святкувати о дванадцятій ночі, саме тоді в церкві збираються усі мерці й починається літургія. Цей час є особливо небезпечним для всіх живих. Демонічними істотами стають також діти, що померли нехрещеними. В народі називають їх Страдче, Страдчата, Потрачата або Потерчата. Впродовж семи років після смерті вони літають і кричать: «Хресту!». Якщо хтось почує голос Потерчати і охрестить його, кинувши йому клаптик тканини на крижмо (полотно, яким прикривають дитину під час хрестин) та вимовить формулу: «Хрещається раб Божий...», то воно стає ангелом. Якщо ні, то перетворюється на нечистого духа, літає і робить людям збитки. Кольберґ подає, що Потерча після семи років вдруге з’являється просити в батьків і родичів хрещення, якщо це не вдається, тоді з’являється втретє, вже всьому селу та довколишнім людям. Потерчата живуть по озерах та на болотах, ходять у темряві з каганчиками і тим світлом заманюють людей. Уміють літати, найчастіше стають совами й тоді озиваються жалібно. Існує вірування, що Потерчата можуть допомагати своїм родичам, особливо, коли виникає пряма загроза їхньому життю, або ж у переломні моменти долі. В деяких сюжетах вони допомагають членам роду, що випадково потрапили у потойбічний світ, повернутися до попереднього життя. Черговими істотами не з «цього» світу є Нічниці. Цей образ розповсюджений по всій Україні, але з розповідями про них я зустрілася в селі Богдан Рахівського району. Нічниці забирають сон в людей, але особливо небезпечними є для дітей. У господарів, в яких я святкувала Паску 1998 року, була маленька дитина. Пам’ятаю, що господиня просила на ніч щільно зачиняти вікна, щоб уночі не залізли нічниці, бо не дадуть дитині спати і будуть її всю ніч мучити. На моє запитання, як виглядають нічниці, відповіла лише, що це істота жіночої статі. Пам’ятаю також, що господиня свою дитину оберігала й іншими способами. Особливо захищала її від людей, що приходять в гості з поганими намірами. Для цього перед входом до хати завжди стояв якийсь предмет, перевернутий «з ніг на голову»: це може бути мітла, відро або якийсь із предметів побуту. Господиня казала, що, як прийде погана людина і побачить такий предмет, то спочатку здивується, чого він так стоїть і переступить поріг зі здивуванням, забувши про свої погані думки. Зі своїх поїздок на Гуцульщину пам’ятаю також Блуда. Бувало, що господарі, в яких я жила, застерігали повертатися пізно вночі, бо може мене Блуд водити. Володимир Гнатюк подає, що Блуд найчастіше перекидається на птаха, летить і манить людину все далі за собою, аж доки не заведе її до якогось багна, а там вже робить з нею, що захоче. «Не один дурний, побачивши його, думає, що ось я його зловлю, біжить за ним, а пташок, нібито слабий, не може летіти, трохи побіжить, як чоловік уже туй-туй має його вхопити в руку, він пурхне і знову пару кроків підлетить і сяде. Чоловік біжить за ним далі, і він так веде за собою чоловіка чимраз далі, поки чоловік зовсім не зіб’ється з дороги. Такому пташкові ніколи не треба вірити, бо то звичайно буває блуд». Блуд ніколи не показує людині місця, де вона блукає і водить її навіть на малому просторі, наприклад, на пасовищі, довкола копиці, селом, попід селом, довкола якогось куща, городами, а навіть довкола печі. Показує людині кілька доріг одночасно, щоб не знала, куди йти. Зрештою, Блуд може показуватися в різних виглядах і водити, аж поки не замучить. Може явитися прекрасною жінкою і вести до півночі в якесь місце, а після півночі поміняти вигляд і покинути помирати. Показується також в образах кози, птахів, пса, кота, чоловіка, копиці сіна або просто як світло. Світло мигає в одному місці, а коли людина підходить, то переноситься до іншого. Воно веде людину в ліси, на болота, до води, а взимку туди, де людина замерзає. Щоб позбутися Блуда, кажуть, треба собі пригадати, в який день припадав Свят-Вечір і які тоді подавали страви на стіл, або хто стояв праворуч від того, хто заблудив, або ж, коли він востаннє причащався. Добре також перевернути на собі сорочку. Гнатюк подає, що можна зігнутися, подивитися поміж ноги і сказати: «Мені туди дорога!», тоді Блуд відчепиться. Проти Блуду добре знати день народження і хрестин, а на мою думку - достатньо менше пити. На відповідальність демонічних істот народ зараховував також різні хвороби. В українській міфології персоніфіковані майже всі недуги. Так, антропоморфними рисами наділені: Віспа, Вогневиця, Глуханя, Жовтяниця, Зараза, Коркуша, Лідниця, Ломота, Лякливиця, Марухи, Очниця, Пропасниця, Хвороба, Колька, Стогнота, Гостець. Відомо чимало переказів про зустріч віч-на-віч з однією з них. Я представлю лише декілька. Наприклад, Іван Франко, описуючи народні вірування на Підгір’ї, зафіксував: «У холерний 1892 рік побутувала оповідка про те, як дід перехитрив і зарубав “Холеру”, яка явилася у село в образі баби». Холера в уяві мешканців Карпат — це жінка в довгій сорочці, боса, з розпущеним волоссям, вона ходить по селах і містах та заводить. Там, де почують її голос, наступає помір. Гнатюк наводить розповідь, що одного разу Холера появилася у вигляді гарної молодої дівчини і так сподобалася одному панові, що він з нею оженився. Але пан мав вірного слугу, який помітив, що вона періодично зникає, а в цей час вмирають люди. Коли пан дізнався про це, то зі злості її зарубав. Чуму (Джуму) народ уявляв в образі багатої пані, що їздить у кареті, запряженій шістьма білими кіньми, за нею біжать хорти. Коли наблизиться до якогось дому, питає: «Чи є Чума в домі?». Як хтось відповість, що нема, мешканці починають хворіти і вмирати. Оскар Кольберґ записав, що чоловік, якого Чума зустріне, мусить взяти її на плечі і носити, куди вона скаже. Де Чума махне хусткою, там усе падає мертвим. Один чоловік, що ніс її на плечах, постановив втопити її і скочив з нею в Прут, але сам утопився, а вона злетіла вгору й полетіла до лісу, не повертаючи вже до того села. Раз бачив чоловік, як вона лізла по драбині, аби дістатися на гумно так, щоб ніхто її не побачив. Він підскочив, перевернув драбину, а вона впала між пси. Налякавшись, швидко десь пропала. В народних замовляннях Уроки також виступають як демони. Гнатюк подає, що вони є ближче неозначені. Мають свої родини та можуть навіть споріднитися з людьми. В очеретах і болотах мають застелені столи, там вони п’ють і гуляють. Під Уроки підтягують різні хвороби, особливо дитячі. Щоб окреслити, чи хтось є хворий від Уроків, скидається на воду вуглики. Варіант такого лікування я записала від знахарки з села Богдан Рахівського району: «Налити в банку води і кинути солі, запалити сірник, хрестити вогнем воду і говорити: “Во ім’я Отця і Сина і св. Духа. Амінь”. Три рази перехрестити і три рази вимовляти ці слова. Згорілу частину сірника зломити, щоб вона впала у воду. Таких обламків має бути три. Заговор читати над водою дев’ять разів: “Чиста кров небесна, спаси і сохрани раба Божого (ім’я), від всякого ока, від лихого часу, від жіночого, від чоловічого, від дитячого, від радісного, від ненависного, від переговорного”. Після цього хворого збризкати три рази водою зі словами “Во ім’я Отця і Сина і св. Духа. Амінь”. Воду пити по кілька разів у день. Малим дітям можна добавляти воду для приготування каші». Коли вуглики або недопалки сірників плавають поверх води, значить, що в хворого уроки, коли опадають на дно, то це інша хвороба. Загалом, вірування в Уроки дуже старе і розповсюджене на всій території Слов’янщини. Пропасниця - чергова персоніфікована хвороба. Вона жіночого роду. Може бути старою бабою, що живе в лісі, або гарною молодицею, що вміє перетворюватися на повітря. Якщо хтось проковтне таке повітря з їдою, то стає хворий. Щоб позбутися Пропасниці, треба робити все, що суперечить її бажанням. Якщо людині холодно, то замість грітися, треба йти на холод. Як хочеться з’їсти квасного, то треба з’їсти солодке. Особливо радять споживати різні обридливі речі, пити нафту, дьоготь або сечу, тоді, кажуть у народі, Пропасниця втікає від людини. Досить цікавою, бо не до кінця окресленою, істотою є Дідо або Дідух. Кольберґ фіксує його як постать, що опікується людьми й живе в бузку. В народних переказах Дід є немоторний і незграбний, має довге тіло, голову велику з довгим волоссям, довгу сиву бороду і дещо дурнуватий вираз обличчя. Донині на Гуцульщині в окремих селах зберігся звичай палити Діда. Я зустрілася з таким обрядом у селі Криворівня. У Великий Четвер молодь розкладала ватри на пагорбах довкола села і збиралася, - як самі учасники дійства казали, — палили Діда. В цей час діти ходили по хатах і збирали так звані кукуцаї, тобто щось на кшталт бубликів. Ніхто вже не вмів пояснити, яка суть цього обряду, але залишається фактом, що Дідух не так давно все ще залишався «живою» міфічною істотою. Подібною істотою, яка може одночасно і шкодити, і захищати, є Домовик або Домовий. Його можна собі самому виховати - пригадую, як у Криворівні старенька бабуся розповідала мені, що треба взяти яйце від чорної курки, прив’язати під ліву пахву і так сидіти дев’ять днів. У цей час не можна ні митися, ні хреститися, ні молитися, а на дев’ятий день народиться Домовик, який буде великим помічником в господарстві. Він буде помагати ґазді в роботах, і завдяки тому ґазда може розбагатіти. Домовика треба годувати кашею, але не вільно її солити, бо він може розізлитися і поробити шкоди в хаті. Є лише одна проблема: домовику треба віддати свою душу, або ще перед смертю передати його комусь іншому. В розповідях Домовик виглядає, як малий хлопчик, а іншим його образом, досить розповсюдженим на Гуцульщині, є постать вужа або гадюки. Від мешканців Карпат не один раз я чула, що Домовик у такому вигляді стереже дитину, коли її виставляють у колисці надвір. Він живе під хатою і полюбляє пити молоко в корів. Дуже поширеними на Гуцульщині надприродними істотами є Вовкулаки. Вовкулака - це, по-суті, людина, яка народилася під такою планетою, що насилає на неї дивну жагу перетворитися на вовка. В народних переказах Вовкулака відрізняється від звичайної людини лише тим, що під пахвою має ямку, де сходяться кінцівки шкіри. Отже, як находить на нього жага стати Вовкулаком, то шкіра йому вивертається на інший бік, а людська постать ховається всередину. В різних джерелах зафіксовано багато розповідей про вовкулак. Ось одна з них: «Одного разу в Утропах ґазда складав сіно зі своєю жінкою. Жінка стояла на копиці, а чоловік закидав їй сіно вилами. Десь у полудень, як копицю склали до половини, прийшла чоловікові та бига (жага) перекидатисі в вовка; а він лишив кидати сіно та побіг в корчі, тай там лєг на землю, та перекинувсі три рази, а з него зробивсі вовк, а він завив тай пустивсі ид стогови до жінки, тай х’тів її з’їсти. Але в’на спостерегласі, тай шо він пуститьсі, шоби віскочити д’ній на стіг, а в’на все шуркне в него вилми, тай го покалічила, попробивала му лице тай губи вилми, але він такі так до неї пускавсі притьмом, шо аж їй раз був ухопив зубами за запаску, шо аж кавалок вірвав, але в’на такі оборонила тай скличєла ґвалту; а в’на ни знала, што то їй чоловік тот вовк. Тай позбігалисі люде, шо були на сусідних царинах, та стютюкали на него, а він вкік, тай му відійшла вжей тота бига, і він назад перекинувсі в чоловіка тай прийшов назад ид стогови такєй покалічений шо страх, тай нитки з запаскі за зубами. А жінка як уздріла, тай аж тогди здогадаласі, шо то їй чоловік був тим вовкуном, шо їй хоків зісти тай каже: “А найже тебе Біг має, коли то ти!” — тай втикла від него, тай ни хотіла вже білше з ним сиґіти». Ще одним персонажем, якого можна зустріти під час мандрівок Карпатами, є Перелесник або Літавець. Це повітряний поганий дух, що появляється в постаті летючої зірки. На землі він стає дуже привабливою людиною. Народ уважає, що появляється або як парубок, або як дівчина, але завжди юна, струнка, прекрасна, чарівна, з довгими золотистими косами. Літавець показується насамоті дівчатам або парубкам, пізніше зваблює і розпалює в них любов, а коли ті піддадуться йому, стискає їх в обіймах так сильно, що вони від того сохнуть і врешті вмирають. Щоб захиститися від нього, треба сказати, побачивши летючу зірку: «Баран третєк, голову зломив, тай ти!». Таким чином відбирається духові сила перетворитися на людину. Окрім цього дівчата й парубки повинні носити з собою часник. Почалася весна, на вулиці цвітуть каштани, і я, сидячи за комп’ютером, думаю собі, що, може, варто прислухатися до народної мудрості, варто носити з собою часник і пильно придивлятися до зірок, що падають, бо на Літавця, певно, не тільки у Карпатах можна потрапити.

Схожі:

У 1997 році, під час своїх перших польових досліджень, мандруючи упродовж шести тижнів від села до села, одного дня я зупинилася в селі Буковець, у відомій на iconІсторія села Вороньків
Село розміщується за 15 км у напрямку на південний захід від Борисполя. За фізико-географічними умовами місце розташування села –...
У 1997 році, під час своїх перших польових досліджень, мандруючи упродовж шести тижнів від села до села, одного дня я зупинилася в селі Буковець, у відомій на iconЗ історії села Дзвеняче
Село Дзвеняче розташоване у західній частині Тетіївського району на відстані 7 кілометрів від райцентру. Площа населеного пункту...
У 1997 році, під час своїх перших польових досліджень, мандруючи упродовж шести тижнів від села до села, одного дня я зупинилася в селі Буковець, у відомій на iconЛегенда про заснування села розповідає, що в епоху середньовіччя береги річки
Під час одного з татарських нападів, заховалися кустів’яни в лісі, проте, великий галас здійняли сороки, потривожені людьми І здогадалися...
У 1997 році, під час своїх перших польових досліджень, мандруючи упродовж шести тижнів від села до села, одного дня я зупинилася в селі Буковець, у відомій на iconВиди прийменників за походженням
Прийменник — незмінна частина мови, що виражає залежність іменника, прикметника, числівника, займенника від інших слів у словосполученні...
У 1997 році, під час своїх перших польових досліджень, мандруючи упродовж шести тижнів від села до села, одного дня я зупинилася в селі Буковець, у відомій на iconМетодика польових археологічних досліджень чернігів 2009 пояснювальна записка
«археологія». Разом з історіографією, спеціальними історичними дисциплінами та джерелознавством методика польових археологічних досліджень...
У 1997 році, під час своїх перших польових досліджень, мандруючи упродовж шести тижнів від села до села, одного дня я зупинилася в селі Буковець, у відомій на iconЗ історії села Голинченці відомо, що до XVII століття на тім місці...
Згодом тут утворилися чотири села по чотирьох сторонах світу. А в середині – долина І колодязь з цілющою джерельною водою. Біля нього...
У 1997 році, під час своїх перших польових досліджень, мандруючи упродовж шести тижнів від села до села, одного дня я зупинилася в селі Буковець, у відомій на icon"про громадські слухання в місті (селі, селищі) N"1
Це Положення встановлює порядок ініціювання, підготовки та проведення громадських слухань, а також порядок врахування їх результатів...
У 1997 році, під час своїх перших польових досліджень, мандруючи упродовж шести тижнів від села до села, одного дня я зупинилася в селі Буковець, у відомій на iconПро затвердження символів села Котюжани та звання
З метою збереження І примноження історичних та національно-культурних особливостей, зростання політичної, соціально-економічної,...
У 1997 році, під час своїх перших польових досліджень, мандруючи упродовж шести тижнів від села до села, одного дня я зупинилася в селі Буковець, у відомій на iconПрисвячую всім, І заодно категорично заявляю що цього всього я не писав
ДуПна. На старій версії глобуса були ще й села ДуПенщини, але коли відомий святий гастроном Санта Клаус Копернік, створив глюкоцентричну...
У 1997 році, під час своїх перших польових досліджень, мандруючи упродовж шести тижнів від села до села, одного дня я зупинилася в селі Буковець, у відомій на iconПро затвердження Державної цільової програми розвитку українського села на період до 2015 року
Затвердити Державну цільову програму розвитку українського села на період до 2015 року (далі — Програма), що додається
Додайте кнопку на своєму сайті:
Школьные материалы


База даних захищена авторським правом © 2015
звернутися до адміністрації
skaz.com.ua
Головна сторінка